3 Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження - відновлення різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їх занепаду. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії – активне збирання та публікація історичних джерел і пам'яток історичної думки, видання журналів та альманахів, створення історичних товариств, написання узагальнюючих праць з історії України тощо. («Зібрання історичного» (1770) С. Лукомського, «Короткого літопису Малої Росії» (1777) В. Рубана, «Літописного повіствування про Малу Росію» (1785-1786) О. Рігельмана) Намагаючись відстояти свої права, Р. Маркович, В. Черниш, А. Чепа, В. Полетика та інші почали активно збирати документи про свій родовід. На ґрунті накопичених джерел з'явилося багато історичних творів, присвячених діяльності української національної еліти. В першій половині XIX ст. поява історичних творів: «Історія Русів» анонімного автора та праця Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».

Поява праць з історії України стимулювала посилення інтересу до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. У 1777 р. в Петербурзі «Описом весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було започатковано українську етнографію. Фундатором вітчизняної фольклористики став М. Цертелєв, який видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819). Майбутній перший ректор Київського університету М. Максимович видав серію збірок українського фольклору: «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849).

На початку XIX ст. розвивалося українське мовознавство - друкована граматика української мови - «Грамматика малорусского наречия» (1818) О. Павловського , вихід у світ 1823 р. словника української мови, укладеного І. Войцеховичем. Видатний харківський славіст І. Срезневський У 1834 р. опублікував статтю «Взгляд на памятники украинской народной словесности», в якій стверджував, що українська мова - повноцінна, самобутня мова, яка має велике літературне майбутнє.

Творчість родоначальника української літератури І. Котляревського, відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основ'яненка, геніального поета Т. Шевченка та ін., які повною мірою реалізували художній потенціал української мови, розширили діапазон її вживання, урізноманітнили жанри української літератури.

У 30-ті роки змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ - самодержавства, православ'я, народності - новий наступ на права національних меншин.

У 1846 р. у Києві з’явилась українська політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братства). Це об'єднання обстоювало український автономізм, стало виявом загальноєвропейських тенденцій і процесів. Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму, стала реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.

Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, О. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяде, М. Савич, О. Тулуб. У роботі товариства активну участь брав і І Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною для цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість - товариство названо на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія,форма організації була запозичена в українських церковних братств. У програмних документах кирило-мефодіївців домінують соціальні ідеали християнства, ідея обстоювання загальнолюдських цінностей - справедливості, свободи, рівності й братерства.

«Книга буття українського народу» - це модель перебудови суспільного життя, зроблено спробу врахувати релігійні, соціальні та національні чинники. Концепція кирило-мефодіївців передбачала:

1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік;

2) знищення царизму і скасування кріпосного права та станів;

3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян;

4) рівність у правах на розвиток національної мови, культури та освіти слов'янськими народами;

5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

П рограмні документи товариства народжувалися в дискусіях: роль національних ідей обстоював П. Куліш, соціальних - Т. Шевченко, а загальнолюдських і християнських - М. Костомаров. Члени братства суттєво розходилися у питанні про шляхи реалізації. Розбіжності в поглядах були значними: від ліберально-поміркованого реформізму (В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш) - до революційних форм і методів (Г. Андрузький, М. Гулак, Т. Шевченко).

Навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрито і розгромлено. Глибоке вивчення творів Т. Шевченка та документів братства призвело, до того, що усі члени організації без суду потрапили на заслання.