Тема 1. Сутнісна характеристика витрат (2 год.) План

1. Поняття витрат виробництва. Різновиди витрат.

2. Класифікація витрат на виробництво продукції. Принципи класифікації.

3. Структура витрат, її практичне значення.

4. Видова структура витрат, її особливості.

5. Структура витрат залежно від їх реакції на масштаби ділової активності.

Рекомендована література

1. Голов С. Ф. Управленческий бухгалтерский учет. – К.: Скарбы, 1998. – 384 с.

2. Котляров С.А. Управление затратами. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

3. Хорнгрен И. Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 416 с.

4. Турило А. М., Кравчук Ю. Б. Управління витратами підприємства. Навч. посібн. – К.: Центр навч. літератури, 2006 р.

Мета – систематизація знань студентів з основ організації інвестування.

Завдання – освоїти загальні положення про інвестиції, інвестиційні цінності та інвестиційну діяльність, теоретичну і методологічну базу механізму функціонування такої категорії як інвестування, необхідної для вільного володіння практикою використання інвестиційних ресурсів в процесі інвестиційної діяльності.

Зміст теми

1. Поняття витрат виробництва. Різновиди витрат.

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошово­му вимірі для досягнення певної мети — це витрати підприємст­ва. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежить від того, як підприємство вирішує питання зниження собівартості продукції.

Витрати утворюються в процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним є їх поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Інвестиційні витрати, чи інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі ви­трати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрун­тування.

Поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати — циклічні або безперервні. Вони повторюються з кожним цик­лом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і т. п.) або потрібні постійно для управління і підтримування виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.). Поточні витрати (далі — витрати) формують собівартість продукції і таким чи­ном безпосередньо впливають на величину прибутку — голо­вний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефектив­ності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої про­дукції чи виконаної роботи).

Витрати мають натуральну і грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (маса, об'єм, довжина та ін.) мають важливе значення для організації діяльності підприємства Проте для оцінки результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (роботи, послуги).

Теорія і практика економіки підприємства вважають незаперечною доцільність вартісної оцінки використовуваних факторів виробництва та визначення пов'язаних з ним витрат. При цьому поняття витрат не є однозначним. В його основі можуть бути різні грошові оцінки, хоч і однакові за економічною сутністю, але різні за цілями. Найпоширенішими в літературі є поняття витрат, що утворюють вартість (вартісні витрати), і витрат у формі виплат. Такий поділ витрат ґрунтується на монетарній основі.

До вартісних належать витрати в грошовій формі на матеріальні блага та послуги за певний розрахунковий період, потрібні для підготовки й здійснення виробничого процесу, а також реалізації його результатів. До них можна віднести й інші грошові видатки, наприклад податки, що стосуються виробничої діяльності підприємства. Згідно з цим визначенням, витрати складаються з вартості організаційних, основних і додаткових факторів, витрачених в певному виробничому періоді, необхідних для виробництва благ та їх продажу на ринку.

Поняття витрат як таких, що утворюють вартість і не пов'язані з потоками платежів за ресурси, сформульовано в основному Шмалєнбахом (1925). Таке розуміння витрат орієнтоване на оцінку витрат благ з точки зору управлінських рішень, що приймаються на підприємстві. Вартісна оцінка благ дає змогу аналізувати альтернативні можливості їх використання і вибирати найкращі з них. Тому вона ґрунтується на концепції граничної корисності. Відповідно до цього, для оцінки граничної корисності затрат благ закупівельні ціни факторів виробництва диференціюються на підприємстві згідно з внутрізаводським рівнем їх дефіцитності. Отже, вартісні витрати на певний фактор виробництва можуть істотно відрізнятися залежно від рішення, яке приймається, і, звичайно, вони неоднакові на різних підприємствах.

Як бачимо, основою витрат як вартісного оціночного показника є внутрізаводський рух факторів виробництва. Така оцінка повинна сприяти тому, щоб обмежені фактори одного й того ж призначення використовувались оптимально з точки зору мети підприємства. Тому вартісні витрати не є безумовно незмінними в межах певного поля господарських рішень. Вони змінюються із зміною обсягів факторів, які є у розпорядженні підприємства, і залежать також від оптимальності їх розподілу. Та обставина, що визначення витрат як вартісних, з одного боку, випливає з оптимального виробництва, а з іншого - водночас є його передумовою, дістала назву дилеми "оцінки витрат".

У деяких випадках важко визначити граничну корисність і, відповідно, альтернативні витрати певного ресурсу, а іноді взагалі відмовляються від її обчислення з огляду на економію праці. За умов досконалої конкуренції на ринку факторів виробництва, яка автоматично передбачає найвигідніше використання ресурсів, спрощено вважають, що діючі на ринку ціни відображають їх граничну корисність. Вирішуючи дилему оцінки витрат у їх вартісному аспекті, з практичних міркувань за масштаб беруть переважно ціни відтворення.

Поряд із витратами, які утворюють вартість, існують витрати у формі грошових виплат. Вони обумовлені потоками платежів за використовувані підприємством блага і включають фактичні грошові видатки. Затрати ресурсів обчислюють за цінами їх придбання. Така калькуляційна стаття як, наприклад, заробітна плата підприємця, не вважається витратами, оскільки поняття останніх орієнтовано винятково на грошове відшкодування затрачених факторів виробництва. Поняття витрат як грошових виплат Кох (1958) використовував у дискусії. Управлінські рішення не можуть прийматися на їх основі. Грошові виплати пов'язані передусім із позазаводським рухом факторів виробництва, при цьому інформація про видатки підприємства на придбання цих факторів є явною. Ці витрати на всіх підприємствах визначаються практично однаково. Ціни придбання часто використовують і при плануванні виробництва, коли підприємство не має достатньої інформації про діючі ринкові ціни на товари або відмовляється від збору такої інформації з мотивів економії.

Застосування вартісного або грошово-видаткового поняття витрат залежить від мети обліку на підприємстві й не може бути мови про принциповий вибір одного з них. У теоретичних дослідженнях виробництва та витрат у більшості випадків вважається, що забезпечення ресурсами, потрібними для виготовлення продукції, здійснюється згідно з оптимальними рішеннями з огляду на витрати. Якщо ці ресурси підприємство вже має, то вважають, що не існує обмежень у їх використанні та можливій заміні. В останньому випадку більш прийнятними є ціни відтворення. У подальшому викладі мають на увазі витрати у вартісному їх значенні, а ціни відтворення вважають незмінними. В такому разі при використанні для виготовлення продукції/факторів виробництва витрати можна обчислити за формулою

К = q₁*r₁ + q₂*r₂ + … + q_i*r_i + w; де:

r_i - затрати фактора;

q_i - ціна одиниці фактора;

w - інші витрати підприємства.

Затрати факторів г_і, є кількісними, а ціни їх q_і відповідно, w - вартісними складовими витрат. До цін факторів належать ціни на сировину, основні, допоміжні, виробничі матеріали, заробітна плата персоналу, а також амортизаційні відрахування на засоби виробництва. На основі оцінки ресурсів у грошових одиницях за допомогою цін стають порівняльними якісно різні витрати, їло дає змогу визначати економічність виробництва за критерієм мінімальних витрат. Для розуміння суті витрат важливо зазначити, що вони завжди стосуються якоїсь роботи та її оцінки з позиції мети підприємства й обчислюються за певний розрахунковий період.

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати виробництва - це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їх величина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

ГВ = С / N; де:

С - приріст загальних витрат;

N - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати - це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Витрати підприємства, пов'язані з операційною діяльніс­тю, можуть бути різними, тому їх класифікують за низкою ознак.

За об'єктом формування розрізняють витрати сукупні (загаль­ні) та витрати на одиницю продукції.

За методикою обчислення витрати на одиницю продукції по­діляються на середні та граничні: ,

де С_с — середні витрати;

С — сукупні операційні витрати за певний період;

N — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;;

С_г — граничні витрати;

d_С — приріст сукупних витрат;

d_N — приріст обсягу виробництва на граничне малу вели­чину.

За економічним змістом (видами) відрізняють такі елементи витрат:

• матеріальні витрати;

• оплата праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизаційні відрахування;

• інші витрати.

За калькуляційними статтями витрати групуються так:

• прямі матеріальні витрати;

• пряма заробітна плата;

• інші прямі операційні витрати;

• загальновиробничі витрати;

• адміністративні витрати;

• інші загальні операційні витрати;

• витрати на збут продукції.

За способом віднесення на окремі види продукції розрізняють витрати прямі та непрямі. В однопродуктовому виробництві всі витрати — прямі.

За можливістю впливу на величину витрат з боку центру відповідальності вони поділяються на регульовані та нерегульовані.

За залежністю від операційної активності (обсягу виробни­цтва) витрати поділяються на змінні та постійні (рис. 1.1). Змінні витрати залежать від операційної активності (обсягу виробництва) і бувають пропорційні та непропорційні (дегресуючі та прогресуючі). Для пропорційних витрат коефіцієнт еластичності к_е = 1, для дегресуючих — к_е < 1, для прогресую­чих — к_е > І.

Постійні витрати в межах певної виробничої потужності не залежать від обсягу виробництва, для них к_е=0.

Рис. І. І. Динаміка витрат: а — постійних, б — дегресуючих, в — пропорційних, г — прогресуючих

В аналітичних і прогнозних обчисленнях спрощено вважають, що всі змінні витрати є пропорційними. Це дає змогу будувати прості функції витрат, а саме:

де С — сукупні операційні витрати за певний період;

С_3.0 — змінні витрати на одиницю продукції;

N— обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

С_п — постійні витрати за даний період;

С₀ — витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

Важливе практичне значення має розмежування витрат на змінні та постійні в реальних умовах виробництва. Найпоши­реніші методи такого розподілу — прямий (бухгалтерський) розподіл сукупних витрат на змінні та постійні, виходячи з їх змісту та аналітичний метод, який ґрунтується на динаміці витрат і обсягу виробництва. Перший метод достатньо точний, але трудомісткий, другий дає приблизні результати І може за­стосовуватися за зміни обсягу виробництва в певних періодах і стабільних норм.

У разі обґрунтування господарських рішень виділяють витра­ти явні та неявні, релевантні та нерелевантні.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за певними принципами. Основні з них такі:

- економічний;

- виробничий:

- відповідно до способів віднесення на собівартість;

- залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

2. Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд, Державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

4. Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормам від балансової вартості)

5. Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку тощо).

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування. Усі матеріальні витрати мають матеріальну основу, тобто це витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів. сировини. Витрати па оплату прані - це ті виграти, які не мають матеріальної основи. Це кошти, які використовуються на оплату затраченої праці. Витрати на соціальні заходи накопичуються і слугують для матеріального стимулювання підвищення продуктивності праці та швидкого оновлення робочої сили. Амортизаційні відрахування - кошти, які використовуються на оновлення засобів праці.

За, виробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно від виробничого призначення. Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але. в загальному, може мати такий склад: 1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання і експлуатація обладнання.

6. Цехові витрати.

7. Загальнозаводські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Інші виробничі витрати.

10. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на данин виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вени були здійснені.

За ступенем однорідності статті собівартості поділяються на прості та комплексні.

Прості (одноелементні) витрати однорідні за складом, мають сінний економічний зміст і є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на сировину і матеріали або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні витрати різняться за своїм складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, до витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів належать:

- заробітна плата обслуговуючого персоналу:

- амортизаційні відрахування на відновлення машин і механізмів:

- витрати на ремонт та підтримання устаткування в робочому стані;

- витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість розрізняють втрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути обчислені на одиницю цієї продукції прямо.

Непрямі витрати - це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо-, вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні (рис. 1 І.

Рис 1 Динаміка витрат (С) залежно від обсягів виробництва (Q):

а - постійні витрати: 6 - дегресуючі витрати: к - пропорційні витрати: .•• - прогресуючі витрати

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. До них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд. управління.

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить віл обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні - це виграти, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва, кількості виготовленої продукції (сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;.

Непропорційні, в свою чергу. поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсяг) виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торговельні витрати.

Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструмент) тощо.

Поділ витрат па постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень.

3. За управління витратами вивчають й аналізують їх структуру, тобто співвідношення за певними ознаками. Практичне значення мають такі аспекти структури витрат:

• видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомі­стке, трудомістке виробництво);

• співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рі­вень і складність калькулювання;

• співвідношення змінних і постійних витрат: показує част­ку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Чим більшою є частка постій­них витрат у загальній їх величині, тим більший обсяг вироб­ництва забезпечує його беззбитковість і тим суттєвішою є реа­кція прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продук­ції (див. тему 6).

Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продук­ції підприємства, складності виробництва та ін.

Як вже зазначалося, витрати формують собівартість продукції підприємства. Але варто наголосити, що сукупні операційні ви­трати за певний період і собівартість всієї готової (товарної) про­дукції підприємства за цей же період, як правило, не збігаються. Це зумовлюється коливаннями залишків незавершеного вироб­ництва, витратами майбутніх періодів і застосуванням різних ме­тодів обчислення собівартості продукції (за повними і неповними витратами).

Глосарій економічних термінів

Граничні витрати — приріст сукупних витрат унаслідок приросту обсягу виробництва на гранично малу величину.

Дегресуючі витрати — витрати, відносна зміна яких менша за відносну зміну обсягу виробництва (коефіцієнт еластичності витрат к_е < 1).

Елементи витрат —витрати, однорідні за змістом (видом). Змінні витрати — витрати, загальна сума яких змінюється внаслідок зміни обсягу виробництва.

Калькуляційні статті витрат — групи витрат, за якими ви­значається собівартість продукції. Коефіцієнт еластичності витрат — відношення відносної зміни витрат до відносної зміни обсягу виробництва.

Непрямі витрати — витрати, які не можна віднести безпосе­редньо (прямо) на конкретні види продукції у багатопродуктовому виробництві. Нерегульовані витрати — витрати, на величину яких не мо­же впливати певний центр відповідальності (підрозділ). Нерелевантні витрати — витрати, які не залежать від аль­тернативних варіантів управлінських рішень і тому не врахову­ються в порівняльних обчисленнях.

Неявні витрати — витрати, що характеризують нереалізова­ний дохід від альтернативного використання ресурсів. Постійні витрати — витрати, які в межах даної виробничої потужності не залежать від обсягу виробництва (коефіцієнт елас­тичності дорівнює нулю). Прогресуючі витрати — витрати, відносна зміна яких більша за відносну зміну обсягу виробництва (коефіцієнт еластичності витрат к_е> 1). Пропорційні витрати — витрати, відносна зміна яких дорівнює відносній зміні обсягу виробництва (коефіцієнт еластичності к_е = 1).

Прямі витрати — витрати, які можна безпосередньо (прямо) віднести на конкретні види продукції. Регульовані витрати — витрати, на величину яких впливає певний центр відповідальності (підрозділ). Релевантні витрати — витрати, які залежать від альтерна­тивних варіантів управлінських рішень і враховуються у порів­няльних обчисленнях.

Середні витрати — середня величина витрат на одиницю продукції за певний період виробництва.

Структура витрат — співвідношення витрат за певними класифікаційними ознаками. Явні витрати — витрати, що формуються згідно з чинною системою (стандартами) бухгалтерського обліку (бухгалтерські витрати).