5.3 Правила вітання
Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. Деякі люди надають цьому винятково великого значення й оцінюють інших людей за тим, чи ті вітаються першими, чи чекають, що привітаються з ними. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий — із старшим, підлеглий — з начальником. Молода жінка перша кланяється літньому чоловікові.
У різних країнах існують неоднакові традиції вітання і вони не завжди збігаються з нормами, узвичаєними в нашому суспільстві. Наприклад, в Англії жінка, щоб уповноважити чоловіка вклонитися їй, зазвичай вітається з ним першою.
Незалежно від віку, статі, посади першим вітається той хто проходить повз когось або переганяє його. І звичайно той, хто підходить до гурту, чи заходить у приміщення тощо. У гостинній спочатку вітаються з господинею, потім із господарем, а тоді з рештою присутніх, не обминаючи й дітей.
У разі коли зустрічаються пари, то спочатку вітаються жінки з жінками, тоді жінки з чоловіками і насамкінець чоловіки між собою.
Як правило, акт вітання — короткотривалий. Короткими є і вітальні формули. Тому в ситуації вітання важливого значення набувають фонетичні складники мовлення: сила голосу, тон, тембр, темп, а також невербальні знаки: погляд, вираз обличчя, поза та ін
5.4 Супроводжуючі знаки вітання
Словесні вітання супроводжуються невербальними знаками з такою ж (вітальною) семантикою: жінки— плавним нахилом голови, чоловіки—легким схилянням верхньої частини тулуба і (або) голови, молоді люди— такими ж, але трохи нижчими поклонами. Поклони горбів не роблять, — повчає народна мудрість.
Тим, хто вітається, дуже пасує, зазвичай, привітна усмішка.Вітання до того, хто стоїть або проходить у зустрічному напрямку : належить повернути голову в його бік і вклонитися.
Непотрібно кричати вітаючись через вулицю: це вважається непристойним. Достатньо зорового контакту і нижчого поклону. Якщо відстань перевищує тридцять кроків, зазвичай не вітаються. Неправильно вітатись аж порівнявшись із адресатом і так само негарно вітатися з надто великої відстані, бо це може бути трактовано як схильність до чиношанування, підлабузництва, улесливості.
Висновок
Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.
Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.
Список використаної літератури:
Білоус М.П. „Мовленнєвий етикет українського народу” \\ Мова і духовність нації: Тези доп. - 99 с.
Бабич Н.Д. „Основи культури мовлення". - Львів: Світ, 1990. - 231 с.
Плющ Н.П. „Формули ввічливості в системі українського мовного етикету" \\ Українська мова і сучасність. - Київ., 1991. - 12, 15, 49 с.
Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2003. - 21, 40 с.
Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Вид.3-тє. - К., 1982. - 287с.
Колесникова Р. Культура мовлення - складова майстерності вчителя. // початкова школа. - 1991. - №11, - с.50 - 52.
Ресурси Інтернету:
http://freeref.ru/wievjob.php?id=184679
http://pidruchniki.com/1580011940611/dokumentoznavstvo/movniy_etiket