46. Ямайська валютна угода

Ямайська валютна угода, прийнята в 1976 р. на Ямайці, в її столиці місті Кінгстоні.

Основні положення Ямайської валютної угоди: - було здійснено повну демонетизацію золота. Скасовувалися офіційний золотий паритет, золотий вміст національної валюти і було знято будь-які обмеження на приватну купівлю-продаж золота; - було санкціоновано режим плаваючих курсів, що означало вільний вибір курсоутворення кожною державою; - золото втрачало свою офіційно фіксовану ціну і за ринковими цінами почало надходити на спеціальні аукціони; - частина золота МВФ, а вона становила 1/8 від його загальної кількості (4665 тон), мала бути продана на аукціоні, а виручка поповнювала валютні резерви МВФ. Така сама частина золота мала бути повернена країнам-учасницям відповідно до квоти кожної країни; - як міжнародні резервні і платіжні засоби поряд з доларом було визнано валюти інших країн, а також СДР.

Ця угода більше, ніж Бреттон-Вудська, була пристосована до нестабільності платіжних балансів та валютних курсів. Але й вона не могла повністю вирішити всі проблеми валютних відносин між країнами. Особливу складність становлять проблеми, які виникли у зв’язку з офіційним уведенням «плаваючих» курсів. Вони стали визначальними, хоча відповідно до Ямайської угоди країни між собою мали змогу встановлювати фіксовані курси відхиленням курсу відповідної валюти на зовнішніх валютних ринках у межах ± 4,5 %. Головною проблемою стали пошуки оптимальних вимірювачів динаміки валютного курсу тієї чи іншої валюти. Цю проблему країни вирішують шляхом визначення так званого ефективного валютного курсу. Він розраховується на певний період (здебільшого на рік) шляхом зіставлення валюти даної країни з валютою інших країн. Ця середньозважена величина розраховується з урахуванням питомої ваги кожної з валют, які використовуються у зовнішніх розрахунках цієї країни. Ефективний курс 18 основних валют провідних країн світового товариства розраховує МВФ з урахуванням частки кожної країни у світовій торгівлі.

47. Кредитна сиситема

У широкому розумінні кредитна система — це сукупність від­носин, що складаються в процесі акумуляції тимчасово вільних ко­штів держави, господарюючих суб'єктів і населення, та їхнього ви­користання на умовах терміновості, повернення і платності. Однак у практиці кредитну систему визначають більш вузько, пов 'язуючи її з системою кредитно-фінансових установ.

В історії становлення кредитної системи особливе місце за­ймає Англія XIX ст.До своєї структури вони включають банківську систему і систему небанківських кредитних установ. Банківська система функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів. Крім того, банки об­слуговують розрахунки між господарюючими суб'єктами і нада­ють їм і населенню різні послуги, перелік котрих зазвичай регла­ментується законодавством країни.

У більшості країн із ринко­вою економікою банківська система складається з двох рівнів.

Перший рівень — це центральний банк країни. Це банк банків, він має монопольне право на емісію грошей і відіграє визначальну роль в організації функціонування всієї кредитної системи.

Другий рівень представлений системою комерційних банків, які у своїй діяльності безпосередньо пов'язані з підприємствами, фірмами, установами і населенням. Небанківські кредитні установи (їх ще називають парабанка-ми) утворюють другу ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими това­риствами, кредитними союзами і ломбардами. Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення, як воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти призначені для страхування життя, майна і т. ін. (страхові компа нії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в май бутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні елементи небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірч товариство).

Банк. система акумулює ті грошові потоки, які з початку свого руху набирають вигляду капіталу(самозрост. вартість),а парабанки- акомулюють ті гроші, які в процесі свого руху не мають характеру капіталу,вони ще надають позику шляхом купівлі ЦП тих, хто хоче отримати позику.