33. Процент за кредит. Норма проценту

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсум­ку цей капітал приносить його власникові прибуток у вигляді відсотка.

Відсоток являє собою плату позичальника кредитору за надані в його розпорядження гроші або матеріальні цінності. Відсоток виступає платою за спожив­ну вартість позичкового капіталу, тобто за його здатність прино­сити прибуток.

У зв'язку з цим відсоток є ірраціональною фор­мою ціни позичкового капіталу.Відсоток, який приносить позичковий капітал своєму власникові, становить тільки частину додаткового продукту. Другу частину ста­новить той додатковий продукт, який привласнює підприємець, ка­піталіст. Розподіл додаткового продукту на дві частини закріплений у термінах: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Співвід­ношення між ними в межах вартості додаткового продукту може бути різним.

Теоретично позичковий відсоток може коливатись від ну­ля до вартості всього додаткового продукту, отриманого за допомо­гою використання позичкового капіталу. Але крайні межі цього співвідношення практично виключаються, бо в цьому випадку еко­номічний інтерес одного із суб'єктів кредитних відносин нехтується, а це унеможливлює самі ці відносини. Відсоток завжди має свій певний розмір, але в практиці кре­дитних відносин зазвичай користуються його відносним вира­женням, що визначається через норму відсотка - відношення суми грошей, виплачених у вигляді відсотка, до суми грошей, відданих у позику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше за рік.

Сама норма відсотка може бути різною, оскільки цс залежить від безлічі конкретних умов надання позики. Проте залежно від способу визначення розрізняють два її види.

1. Ринкова норма відсотка — це та його норма, що склада­ється на ринку позичкових капіталів на конкретний період часу.

2. Середня норма відсотка. Вона відображає середню норму відсотка за відносно великі відрізки часу і дає змогу виявити дов­гострокові тенденції зміни в кон 'юнктурі на ринках позичкових капіталів та зміни в економіці країни в цілому

Чинники, що впливають на норму відсотка.

1. Загальні розміри і динаміка грошових нагромаджень насе­лення. Цей чинник впливає на ресурсну базу кредитних установ і створює умови для зниження або підвищення процентної ставки за кредитами.

2. Стан економіки, обумовлений насамперед темпами промис­лового і сільськогосподарського виробництва. Динаміка цих змін визначає попит на капітал і тим самим істотно впливає на ставку відсотка.

3. Ринкова кон'юнктура і характер ринкових коливань. Даний чинник обумовлює загальні параметри змін у нормі відсотка, оскільки стан ринку істотно впливає на виробництво, а через ньо­го і на попит на позичковий капітал.

4. Темп інфляції і політика уряду та центрального банку щодо забезпечення стійкості національної валюти.

34. Небанківські кредитні установи (парабанки)

Небанківські фінансово-кредитні установи — це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним функціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. Їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами. Перше пов’язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які за невеликим винятком у процесі свого руху набувають ознак руху капіталу, використовуються власником цих грошей як капітал. Значною мірою ті заощадження, що акумулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіталу. Мета полягає в тому, щоб зберегти ці кошти і отримати їх назад у разі настання страхового випадку, або досягнення пенсійного віку.

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошових коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ як водночас і їх особливістю є досить вузька спеціалізація цих установ, що, як правило, чітко регламентується державою. Це пов’язано з тим, що більшість таких установ (наприклад, пенсійні фонди, страхові компанії тощо) не можуть зникнути "і повинні функціонувати постійно. До системи небанківських кредитних установ належать інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства і деякі інші установи. У нашій державі така ланка кредитної системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їх активів у сукупному ВВП. Так, за даними звіту, зробленого Світовим банком на 2000 p., активи позабанківських кредитних установ в Україні складали тільки 1,5 % від ВВП. Це дуже замало, бо навіть у Росії відповідний показник становить 4 %, не говорячи вже про високорозвинені країни,.

Серед найбільш актуальних проблем, без вирішення яких не можна розраховувати на формування потужної ланки небанківських кредитних установ і посилення їх ролі в розвитку вітчизняної економіки, слід назвати:

• Дуже недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи, а подекуди й відсутність нормативних актів прямого впливу, які б регламентували дії тієї чи іншої ланки цього сектору.

• Великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи. Так, скажімо, непоодинокі випадки шахрайства з боку організаторів цілого ряду довірчих товариств (трастів) та фінансових компаній викликали негативну реакцію населення щодо послуг цих фінансових посередників.

У цілому сфера діяльності позабанківських кредитних установ досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента-інвестора.