18. Трансакційний варіант кількісної теорії. Кембриджська версія

Прихильники: А. Маршалл, І. Фішер, Б. Хансен та ін.

Особливо відомою стала теорія американського вченого І. Фішера, трансакційна— варіант кількіс­ної теорії грошей.

Фішер підійшов до аналізу взає­мозв'язку між грішми і цінами більш широко, ніж попередники, ураховуючи вплив на цей взаємозв'язок і чинників з боку ринку. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виро­бництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах немо­жливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах тільки їхньої взаємодії, спрощеної до рівноважності грошей і товарів як це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це по-перше.

По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації това­рної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

У праці «Купівельна спроможність грошей» І. Фішер розгля­дає залежність між цінами та грішми не тільки з погляду на масу грошей, що обслуговують обіг товарів, а й з урахуванням швид­кості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву зага­льного рівняння обміну:

MV=PQ,

де М— грошова маса;

V— швидкість обігу грошей;

Р — ціна індивідуального товару;

Q — кількість товарів, що знаходяться в обігу.

Слід зауважити, що сама формула уже була виведена К. Марксом, і І. Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова відмінність підходу цього дослідника полягала в тому, що він виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей, а з позицій номіналістичної теорії.

І. Фішер виводить формулу ціни:

І. Фішер зробив спробу на цій підставі знайти засіб боротьби з кризами. Він пропонував в умовах підвищення цін збільшувати золотий вміст валюти,що мало забезпечити ста­білізацію цін і запобігання кризі. Ця теорія отримала назву теорії стабілізації купівельної спроможності грошей.

Кембриджська версія виникла на початку XX ст.

Засновники: А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон

Відмінності від трансакційного варіанта:

• проблеми взаємозв'язку між зміною грошової маси і рівнем цін розглянуто на мікрорівні;

• кембриджський варіант кількісної теорії грошей базується на врахуванні 3х функцій грошей: засобу обігу, платежу і нагрома­дження скарбів.

Мотивація дій господарюючого суб'єкта щодо розподілу касового залишку на трансакційну його частину і на частину, що нагромаджується, визначається на основі так званого «портфель­ного» підходу- що гроші як найліквідніший актив у розпорядженні господарюючого суб'єкта діляться на ці дві частини в пропорції, яка залежить від рівня до­хідності тих грошей, що нагромаджуються. Чим вище дохідність, тим відносно менша частка трансакційних грошей.

При формуванні портфеля активів інвестори користуються певними правилами:

• необхідність диверсифікації портфеля. Тобто потрібно роз^-міщувати гроші в різні за прибутковістю й надійністю активи Американці говорять, що не слід тримати всі яйця в одному кс шику;

• ризикове розміщення грошей інвестори здійснюють тілью¹ тоді, коли за цими активами передбачається дуже високий рівень прибутковості.

Загальне рівняння обміну:

де K— коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і зна­ченням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні І. Фішера, а саме K=I\V. На нього впливає норма відсотка (г). Якщо норма відсотка зростає, то значення К падає, і навпаки. При умові зростання відсотка прискорюється обіг грошей.

Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особли­вість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є незалежною від господарюючого суб'єкта, і здійснюється державою автономно.

Представники кембриджської школи підняли й проблему гро­шової рівноваги. Формула А. Пігу (кембриджське рівняння):

M=rRP,

М— маса грошей;

R — фізичний обсяг виробництва за певний проміжок часу;

Р — ціна виробленої продукції;

г — частина ви­робленої продукції (RP), яку населення зберігає у грошовій фор­мі.

Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населен­ня зберігає у грошовій формі (г), є незмінною і водночас не­змінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено пропорційний зв'язок між купівельною силою грошової одини­ці і величиною касових залишків у народному господарстві. Тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки.