1.3. Інфраструктура страхового ринку України та особливості його розвитку на сучасному етапі

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Учасниками страхового ринку є:

• Страховики - юридичні особи, які є фінансовими установами та які займаються страхуванням, перестрахуванням і управлінням страховими фондами;

• Об'єднання страховиків (Товариства взаємного страхування, Страхові суспільства, Моторне (транспортне) страхове бюро, ЛСОУ та ін.);

• Страхувальники - юридичні та фізичні особи (дієздатні громадяни), які уклали договори страхування або є застрахованими відповідно до чинного законодавства;

• Страхові посередники (агенти, брокери страхові та перестрахові брокери);

• Державні органи нагляду за страховою діяльністю (Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Інфраструктура страхового ринку являє собою сукупність учасників і взаємозв'язків між ними.

Проблеми інфраструктури страхового ринку в Україні:

• заполітизованість процесів у сфері державного управління заважає проведенню ефективного контролю над наданням страхових послуг і вдосконаленню страхового законодавства;

• проблема в сфері державного регулювання галузі, особливо що стосується формування і розміщення коштів страхових резервів;

• окремі структури існують лише формально (Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро) і фактично не виконують своїх функцій у регулюванні страхового ринку;

• на ринку досить велика кількість кептивних страхових компаній, серед яких багато тих, які не надають послуги класичного страхування, а займаються розробкою різних фінансових схем, що стосуються вивозу капіталу з країни та ухилення від сплати податків. Наявність таких установ формує негативний імідж ринку в цілому;

• в Україні недостатньо страхових брокерів - через цей інститут реалізується значно менше страхових послуг, ніж у розвинених країнах;

• фактично нерозвиненим є інститут взаємного страхування;

• останні фінансові події (фінансова та економічна криза) показали, що інфраструктура страхового ринку була не готова до формування комплексу ефективних антикризових заходів.

Отже, головним завданням з розвитку страхового ринку України можна вважати об'єднання зусиль учасників щодо вдосконалення нормативно-правової бази та підтримки належного рівня конкуренції.

Під класифікацією страхових компаній слід розуміти розподіл їх загальної сукупності на групи відповідно до ознаками, які формуються чинним законодавством або ситуацією на страховому ринку.

Класифікація страхування:

Класифікація за видами страхування ділиться: на компанії зі страхування життя і компанії, що здійснюють страхування інше, ніжстрахування життя (у практичній діяльності їх називають компанії загального або ризикового страхування).

Класифікація за організаційно-правовими формами, а саме компанії створені як:

акціонерні товариства відкритого типу;

акціонерні товариства закритого типу;

командитні товариства;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства.

Заборонено створення страхових компаній у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Переважна більшість вітчизняних страховиків створена у формі акціонерних товариств закритого і відкритого типів.

Класифікація за напрямками страхування виділяють: галузі, підгалузі. (особисте страхування, майнове страхування, страхуваннявідповідальності.)

Класифікація за родом небезпеки або страхових ризиків виділяють страхування: автотранспортне; морське; авіаційне і космічне; ядернихризиків; кредитних ризиків; технічних ризиків і т.п.

Класифікація страхування за формою проведення, згідно з якою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Відповідно до сформованої на страховому ринку України, страхові компанії можна класифікувати так:

універсальні страхові компанії, що здійснюють страхування, відмінне від страхування життя; компанії зі страхування життя;

кептивні страхові компанії - компанії, які здійснюють страхування і керування ризиками осіб, їх заснували;

спеціалізовані перестрахувальні компанії - компанії, які грунтувалися переважно для проведення перестрахувальних операцій;

страхові компанії, які засновувалися для проведення операцій «псевдострахування».

В Україні зареєстровано понад 450 страхових компаній, з яких послуги класичного страхування надають не більше 40%. Решта компаній - це кептивні страховики (їх менше) і страхові компанії, які засновувалися для проведення операцій "псевдострахування" (таких більше).

Якщо створення кептивних страхових компаній може бути виправдане потребами бізнесу (наприклад, власники підприємств, які працюють в одній галузі заснували страхову компанію для страхування специфічних виробничих ризиків) і часто містить ознаки взаємногострахування, то компанії, які здійснюють операції з "псевдострахування" виникли виключно з специфіку вітчизняного законодавства.

Так, страхові компанії обкладаються податком на прибуток за ставкою 3%, при цьому об'єктом оподаткування є надходження страхових премій в компанію. Існування такого механізму оподаткування страховиків дозволяє їх клієнтам замовляти послуги з фіктивногострахування. Вартість таких послуг відноситься до складу валових витрат підприємства (організації, установи) які замовило і зменшує його оподатковуваний прибуток. Існування такого режиму оподаткування дозволяє великим підприємствам (послуги такого роду можуть замовляти представники великого бізнесу) планувати свої витрати з податку на прибуток і в кінцевому рахунку викликають значні втрати бюджету. Виходом із ситуації може бути переведення страхових компаній на звичайний режим оподаткування.

Донедавна страхові компанії активно використовувалися для вивозу капіталу за кордон. Але зміни в ряд нормативних актів дозволили припинити це явище.

Об'єкти управління страховою діяльністю (менеджменту):

1. управління страховою організацією; вибір основних параметрів діяльності страхової організації; визначення обсягів та видів страхових послуг; необхідні людські та матеріальні ресурси, методи дослідження та освоєння страхового поля; основні напрями маркетингової діяльності; взаємодія структурних підрозділів; система управління регіональною мережею; напрацювання нових страхових продуктів; контрольні функції; інші питання;

2. управління маркетингом, займається питаннями вивчення страхового ринку, існуючої та перспективної кон'юнктури, збором, аналізом і обробкою інформації про конкурентів, збором інформації і пропозицій з нових видів страхових послуг, реклами, створенням іміджу страхової організації;

3. управління персоналом: підбір, розстановка, навчання, підвищення кваліфікації кадрів, винагороду і стимулювання праці, поліпшення умов праці та побуту працівників;

4. управління ризиками: визначення мети, з'ясування ризику, оцінка ризику, вибір місця управління ризиком, здійснення управлінняризиком, оцінка результатів, правові аспекти управління ризиком;

5. управління стійкістю страхової компанії: складання бюджету та фінансового плану страхової організації; формування і розподіл її фінансових ресурсів; система нарахування та розміщення страхових резервів; інвестування коштів; оцінка поточного і перспективного фінансового стану і прийняття необхідних заходів щодо їх зміцнення; виконання нормативних співвідношень, рекомендованих органами державного страхового нагляду; проведення грамотної тарифної політики та системи перестрахування;

6. управління страхової безпекою: відпрацювання показників, що є комерційною таємницею страхової організації; підбір, перевірка та інструктаж працівників; система охорони офісу і працівників компанії; відпрацювання системи захисту інформації від несанкціонованого доступу до неї, захист носіїв інформації.

Функції страхового менежменту:

1 Планування (головна функція менеджменту). В процесі виконання цієї функції розробляється стратегія дій, складаються необхідні плани і програми їх реалізації.

2 Організаційне управління, об'єкти якого: формування структури і системи управління; механізм реалізації управлінських функцій; розробка регламентів і т.п.

3 Координаційна функція - досягнення поставленої мети здійснюється в результаті спільної діяльності людей, тобто координації їх діяльності.

4 Мотиваційна функція. Інтерес у виконанні поставленої мети як керівника, так і будь-якого працівника забезпечує досягнення певних результатів. У вирішенні цього завдання допомагає мотивація праці.

5 Контроль та аналіз досягнутих результатів.