§ 2. Вправи, графічні і дослідницькі роботи як форми самостійної діяльності учнів на уроках історії

Вправи – цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні (складання сюжетних розповідей, описів, коротких повідомлень), письмові (написання творів-роздумів про історичну подію, повідомлень, характеристик, історичних диктантів, розв'язування історичних задач). За характером використання у навчальному процесі вправи бувають: підготовчі (готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій); пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань); творчі (за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій); контрольні – переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи)³³³.

Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навичок. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні. Їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправ залежить і від аналізу їх результатів.

За навчальною метою вправи бувають вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Під час вступних вправ учитель поєднує пояснення з демонстрацією дій, а учні повторюють їх за вчителем. Пробні вправи застосовують, коли новий матеріал ще недостатньо засвоєний учнями. Їх три види: попереджувальні (пояснення учня передує виконанню дії), коментовані (пояснення і виконання дії збігаються) і пояснювальні (дія передує поясненню щодо її виконання). Тренувальні вправи від пробних відрізняються більшим ступенем самостійності учнів, поступовим наростанням їх складності. Це вправи за зразком, інструкцією, за завданням без зразка і докладних вказівок учителя. Вони наближаються до творчих вправ – застосування знань, умінь і навичок в нових життєвих ситуаціях, розв'язування задач із зайвими або неповними даними. Виконання вправ передбачає певну послідовність дій: спершу матеріал вправ необхідно розчленувати на окремі елементи, а учень повинен добре розуміти кожен із них. Наступним етапом є об'єднання розчленованих елементів для своєрідного "зв'язування" окремо вироблених навичок. Виконання вправ слід постійно контролювати, аналізувати, розвиваючи в учнів навички самоконтролю³³⁴.

Графічні роботи – це роботи, в яких зорове сприймання поєднане з діяльністю школярів, відображення знань учнів у графіках, схемах, контурних картах, діаграмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних завдань на всіх етапах шкільного навчання. Техніку графічного зображення учні опановують на уроці історії, складаючи хронологічні, синхронні, порівняльні таблиці, працюючи з контурними картами, складаючи схеми державного устрою, політичної системи, соціальної структури населення країн, що вивчаються.

Найкраще самостійна робота учнів на уроках реалізується у дослідницьких роботах. Дослідницькі роботи – це пошукові завдання, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, їх використовують як на уроках, так і на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності.

Як зазначають методисти, дослідницька діяльність – вища форма самоосвітньої діяльності учнів³³⁵. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів – процес складний і довготривалий, а тому завдання вчителя-керівника полягає в тому, щоб поступово й методично грамотно формувати науково-дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найбільш ефективні шляхи виконання роботи, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

Однією з умов успішного виконання дослідницьких робіт учнів є відповідність проведення дослідження віковим і розумовим особливостям розвитку школяра.

В організації науково-дослідницької роботи учнів слід дотримуватися декількох принципів:

– дослідницька робота учнів є наближеною до науково-дослідницької діяльності;

– зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою;

– дослідницька діяльність – обов'язково керований процес, учитель навчає методики дослідження, консультує учня у процесі виконання роботи, визначає методику, шляхи розв'язання поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінює здобуті результати;

– у здійсненні продуктивного дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності із самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості³³⁶.

Мета дослідницьких робіт з історії – формування у школярів стійкого інтересу до історичної науки, глибоких і міцних знань з обраної тематики, розвиток умінь і навичок дослідницької роботи та її відповідного оформлення. Вони сприяють поєднанню теорії з практикою, формуванню в учнів активності, ініціативи, допитливості, творчої уяви, уміння зосереджуватися, спонукають до самостійної пошукової діяльності.

Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми – складання плану роботи – визначення кола джерел і літератури – знайомство із джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження – відбір та оцінка фактів – обробка та систематизація зібраного матеріалу – написання роботи – її рецензування і доопрацювання – остаточне редагування та оформлення – захист роботи³³⁷.

У практиці навчання історії дослідницькими роботами є написання учнями доповідей, рефератів про історичні події, постаті, повідомлень для виступів на конференціях, огляди науково-популярної літератури, опис історичного роману, аналіз газетних статей на історичну тему, історичні твори на вільну тему, інтерв'ю з очевидцем, історичні есе. Вибір теми передбачає врахування актуальності проблеми, наявність джерел і літератури, пізнавальних інтересів і можливостей школярів.

Розглянемо докладніше умови та методику організації найбільш поширених видів дослідницьких робіт учнів.

Одним із видів самостійної дослідницької роботи у 5 – 6 класах є підготовка повідомлень. Методисти визначають основні фактори, необхідні для виконання цього виду роботи:

– зацікавленість предметом, позитивні емоції, які виникають у процесі навчання;

– результативність, рівень навченості й розвитку школяра повинні зростати, досягаючи оптимального рівня за відведений час, без надмірного навантаження учнів;

– заохочення прагнення отримати оцінку чи відзнаку обов'язково стимулює зацікавленість та інтерес до навчання;

– необхідний індивідуальний підхід, що ґрунтується на засадах глибокої поваги до особистості учня, врахування особливостей індивідуального розвитку³³⁸.

Повідомлення учні можуть готувати в усній і письмовій формі. Доречно спочатку порадити учням робити усні повідомлення. Для підготовки повідомлення можна запропонувати таку пам'ятку:

1.  Уважно прочитай завдання.

2.  Визнач відповідний матеріал за підручником.

3.  Випиши дати подій та прізвища історичних діячів, про які йтиметься у розповіді.

4.  Знайди додаткову літературу відповідно до теми завдання.

5.  Склади простий план повідомлення.

6.  Запиши висновки.

Дещо іншу пам'ятку наводить М. Студенікін:

1. Прочитай матеріал підручника із заданої теми.

2. Склади план своєї розповіді.

3. Підбери додаткову літературу з даної теми.

4. Застосовуючи наочний матеріал, використовуй у повідомленні ілюстрації, репродукції картин і т.д.

5. Подумай над висновками: чи відповідають вони наведеним фактам.

6. Перед початком повідомлення напиши на дошці план, назви літературу, якою користувався, накресли, якщо необхідно діаграми, таблиці.

7. Упродовж виступу слідкуй за правильністю мови.

8. Не забувай звертатися до наочних засобів, але по суті повідомлення, не відволікаючись на переказ змісту³³⁹.

Більш складною формою самостійної роботи є підготовка і виголошення доповіді. Доповідь – вид самостійної науково-дослідницької діяльності, де автор розкриває суть досліджуваної проблеми, наводить різні точки зору, а також власні погляди щодо неї³⁴⁰. Підготовку доповіді доцільно доручати учням 7 – 8 класів.

Розрізняють усні (публічні) та письмові доповіді (подібні до реферату). Робота над доповіддю охоплює такі етапи:

1.  Добір та вивчення основних джерел з теми:

• енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, які дають змогу перевірити точність вживання терміна, поновити в пам'яті якісь події, факти, положення;

• тлумачні словники, словники наголосу, словники крилатих виразів (розкривають зміст і походження окремих слів і цілих висловів);

• атласи (дають змогу вільно орієнтуватись у просторі);

• газети, журнали, спеціальні науково-популярні праці та ін. (з них можна запозичити і фактичний матеріал, і прийоми доступного викладу, характер порівнянь та ін.).

2. Історіографія теми (дослідження питання).

3. Систематизація матеріалу. Формування висновків та узагальнень.

4. Складання плану доповіді.

5. Письмове оформлення.

6. Публічний виступ за результатами дослідження.

У доповіді поєднуються три якості дослідника: вміння вести дослідження; вміння продемонструвати результати; кваліфіковано відповісти.

Доповіді притаманний науковий, академічний стиль – це особливий спосіб подачі текстового матеріалу, якому притаманні такі ознаки: складні і довгі речення; часто вживаються слова іноземного походження, різні терміни; не наголошується на авторській позиції, відсутні займенники "я", фрази "моя точка зору"; у тексті вживаються загальні слова та штампи.

Необхідно планувати і проводити доповіді учнів, як правило тематичні. У цьому випадку група доповідачів буде мати спільну зацікавленість у роботі і більш активне обговорення доповідей серед учнів класу. Наведемо пам'ятку "Як готувати доповідь":

1. Продумай тему і назву (назва роботи – дуже важлива частина).

2. Визнач зміст доповіді, склади план.

3. Склади список літератури, читаючи її, виписуй усе, що потрібно включити у доповідь.

4. Дороби план, проти кожного пункту познач, із якої книги слід узяти матеріал.

5. У вступі до роботи розкрий значення її теми. Вступна частина – це логічний підхід до головного мотивування вашої доповіді, "відправний пункт".

6. Послідовно розкрий усі передбачені планом питання, обґрунтуй, підкріпи прикладами, фактами. Основна частина, заради якої пишеться вся доповідь, повинна бути співзвучною до назви. Тут треба наводити якомога більше фактів, спираючись на аналіз і логіку.

7. У заключній частині треба показати досягнення і прорахунки, зробити висновки. Вислови своє ставлення до теми у заключній частині³⁴¹.

Доцільно наголосити учням, що вдало складений текст доповіді на 90 % гарантує успіх виступу. Однак повний успіх залежить від володіння матеріалом, собою, аудиторією.

Методисти пропонують ряд вимог до мовлення учня під час виступу:

1) мовлення учня повинне бути змістовним – повним, конкретним, чітко розкривати тему в усіх необхідних зв’язках та аспектах, містити необхідні оцінки, висновки, узагальнення;

2) логічним – послідовним, доказовим, пропорційно розкривати історичний зміст відповідно до логіки джерела, висновки повинні обґрунтовуватися у процесі викладання фактів;

3) багатим – за формою, своїми синтаксичними конструкціями, словниковим складом (у тому числі і за використанням історичних термінів), мовними засобами (синонімами, образними виразами тощо). Багатство мови передбачається при видаленні історичного змісту шляхом систематичного звертання до історичних джерел, літературних пам'яток тощо;

4) емоційним і виразним – яскраво й образно висловлювати почуття доповідача, його оцінку подій і людей (за допомогою доцільного й умілого підбору прикладів, епітетів, точних висловлювань, інтонацій);

5) правильним – що передбачає дотримання норм української літературної мови, її чистоти, відсутність слів-паразитів, сленгових словоутворень, діалектизмів, правильне використання в контексті, дотримання правильної вимови і відповідного написання історичних термінів.

Починаючи з 8 класу, доцільно використовувати такий вид роботи, як рецензування доповіді. Слід наголосити учням, що рецензія на доповідь повинна висвітлювати такі аспекти: змістовність, правильність, повноту, послідовність розкриття теми, її основних висновків (чи вказано час і місце подій та процесів, що висвітлюються, чи розкриті їх причини, сутність, значення і послідовність); наскільки переконливі основні висновки, чи вони досить повні, чи пов'язані вони логічно з наведеними фактами; наскільки мовлення учня логічне, емоційне та образне, наскільки він володіє історичними та іншими термінами, матеріалом; чи достатньою мірою використана довідкова і художня література, чи робив посилання на неї³⁴².

Ефективною формою самостійної роботи старшокласників є написання рефератів. Реферат (від лат. refferre – доповісти, повідомити) означає: 1) доповідь з певної теми, яка включає огляд відповідних літературних та інших джерел; 2) викладання змісту наукової роботи, книги та ін. Написання рефератів доцільно організовувати у середніх і старших класах. На сьогоднішній день така форма роботи широко використовується у шкільному навчанні. Однак, на думку деяких методистів, існуючі вимоги до написання спонукають учнів до машинального списування чи знаходження теми в Інтернеті. За умов відсутності захисту реферату учні не переобтяжують себе читанням чи осмисленням власної роботи. Написання такого реферату не дає ніяких знань та вмінь учневі. Крім того, обсяг реферату найчастіше становить 5 – 10 сторінок, а якщо треба написати декілька рефератів, то на його осмислення немає часу і сил. При написанні реферату до 5 сторінок, але із власним аналізом проблеми, анотацією до роботи і при обов'язковому її захисті та відповідями на запитання учень формулює власну думку з досліджуваної проблеми, демонструє вміння працювати з літературою, аналізувати, узагальнювати, робити висновки, оформляти роботу, складати розгорнутий план-конспект або тези. Отже, написання та захист реферату надає максимальну можливість сформувати навички науково-дослідницької роботи.

Виділяють такі види рефератів:

– оглядові – створені на основі декількох джерел (орієнтовно з 9 кл. – не менше 3-х джерел; 11 кл. – не менше 5-ти джерел);

– монографічні – створені на основі одного джерела³⁴³.

Щоб краще зрозуміти, що таке реферат, можна порівняти його з конспектом:

Конспект	Реферат
Дослівно копіює уривки текстів та джерел.	Вторинний текст, який створено в результаті систематизації та узагальнення матеріалу джерела.

Дореволюційні методисти вважали, що доцільно навчати писати реферати з одного твору, поступово розширюючи коло літератури і джерел. Наші сучасники розробили рекомендації та пам'ятки з роботи над рефератом. П. Гора наводить таку пам'ятку:

– визнач мету написання реферату (відповідно до окресленої теми);

– склади план;

– при читанні книги постарайся виділити для відображення у рефераті основні ідеї та положення, докази та аргументи;

– проаналізуй та опиши зібраний матеріал;

– сформулюй узагальнюючі висновки;

– оформи реферат^344.

Більш детальну пам'ятку для роботи над рефератом запропонували І. Нікітіна та О. Нікітін. Наведемо її зміст:

1. Тема реферату:

• повинна бути правильно сформульована;

• у назві мають бути чітко визначені межі розгляду теми;

• назва має відображати зміст.

2. Література (використовувати не одне джерело, а декілька):

• з'ясувати, яка існує література з теми реферату;

• скласти її список;

• користуватися різними каталогами (алфавітним, систематичним, тематичним), бібліографічними виданнями, довідковою літературою.

3. Вид опрацювання літератури:

• суцільне;

• вибіркове (іноді для розкриття теми достатньо опрацювати не всю книжку, а лише окремі її розділи, параграфи);

• комбіноване (суцільне читання одних частин і вибіркове – інших).

4. Дібрані джерела з робочими стислими примітками, закладками в книжці:

• розібратися у змісті, критично проаналізувати його;

• відібрати суттєве, основне;

• надати певну оцінку прочитаному;

• перевірити, чи збігається ваша оцінка якоїсь проблеми з думкою автора, інших авторитетних осіб;

• вибрати для реферату більш яскраві факти, виклади, цікаві положення та ін.;

• зробити необхідні висновки.

5. План (простий чи складний) відповідно до обсягу реферату (його пункти розкриваються приблизно на однаковій кількості сторінок).

6. Реферат потребує усного захисту перед аудиторією (приблизно 10 – 15 хвилин).

7. Під час усного виступу краще розповідати, а не читати реферат. Для цього треба скласти розгорнутий план-конспект або тези.

8. Під час добору мовних засобів для написання реферату необхідно враховувати особливості наукового стилю мовлення³⁴⁵.

Загалом, як відзначають методисти, захист реферату – одна з форм проведення підсумкової атестації учнів. Вона передбачає попередній вибір учнем цікавої для нього проблеми, її глибоке вивчення, виклад результатів і висновків. Учень може ретельно підготувати тільки 2 реферати на семестр.

Написання реферату на історичну тему базується на таких уміннях: відібрати літературу з теми, скласти план, застосувати знання з декількох джерел, працювати з додатковою літературою, систематизувати і логічно викладати матеріал. Завершений реферат являє собою повідомлення на визначену тему, при підготовці якого учень застосовує цілий комплекс умінь і навичок, набутих у школі³⁴⁶.

У практиці шкіл накопичено певний досвід з підготовки і захисту реферату на випускному екзамені. А. Резнік повідомляє про вимоги до такого виду рефератів:

– у рефераті повинно проявитися вміння працювати з науковою літературою (учень повинен вивчити не менше 5 першоджерел);

– оформлення реферату повинно відповідати загальноприйнятним нормам посилань на джерела і вимогам бібліографії;

– у процесі роботи над рефератом учень має право звертатися за консультаціями до учителя, бібліотечних працівників;

– тези реферату оголошуються автором на підсумковій конференції, автор повинен врахувати всі побажання, зауваження³⁴⁷.

При оцінюванні реферату слід дотримуватися таких критеріїв:

а) загальні:

– глибина і повнота розкриття теми;

– логічність, зв'язаність;

– точність переказу змісту джерел;

– дотримання вимог щодо структури реферату;

–  дотримання вимог щодо оформлення реферату;

б) до вступу:

– обґрунтування вибору теми й актуальності;

– точність короткої характеристики джерел;

– точність формулювання мети і задач;

в) до основної частини:

– структурування матеріалу за розділами;

– виділення в тексті основних понять і термінів, їх правильне тлумачення;

– наявність прикладів, які ілюструють теоретичні положення;

г) до висновків:

– точність і самостійність висновків^348.

Кращому розумінню складних суперечливих тем з історії допомагає така форма організації самостійної роботи учнів, як написання учнями історичних есе. Есе – це письмовий твір, який характеризується вільним, не обов'язково вичерпним, але виразно індивідуальним трактуванням теми. Мета есе – довести, що учень зрозумів тему. Часто різні завдання для написання есе складають з питань, які починаються так: "Чому...?"; "Чи повинен...?"; " Якою мірою?..."³⁴⁹.

Перед тим як учень починає писати есе, він повинен уважно перечитати тему, обдумати різні варіанти відповіді (тези з підставовими доказами, коротко занотувати ідеї, застосовуючи схеми, розумову картографію, щоб довести існування зв'язку між ідеями).

Есе складається зі вступу, основної частини та висновків. Вступ – це загальний підхід до теми, який включає проблемне завдання та відповідь на поставлене запитання. Це теза есе. Теза окреслює форму есе з обмеженим описом змісту, тобто описується не все, що відомо з теми, а тільки те, що відповідає на запитання. Вступ – це особисті погляди, що чітко висвітлюють тезу та підхід автора. Упродовж усього есе треба підкреслювати зв'язок поданих фактів з темою. Тоді учні не відповідатимуть на інші запитання, не відхилятимуться від теми, не будуть подавати зайвих фактів, які не стосуються тези³⁵⁰.

Основна частина – це аргументи, які обстоюють тезу, та факти або приклади, які підтримують ідею. Обсяг есе може бути різним. Але навіть коротке есе вимагає принаймні трьох головних ідей, які треба лаконічно викласти. Найлегший спосіб представити головну ідею – висловити її в першому реченні абзацу, а далі подати факти для її обґрунтування. Кожен пункт повинен бути пов'язаним із головним реченням. Інформацію, яка не стосується головної ідеї, не варто наводити.

Висновки – це узагальнення есе, в яких підкреслюється, як автор довів свою позицію, і знову окреслюється тема³⁵¹. Влучні висновки "підводять" виклад до логічного кінця. Бажано знову повторити тему (головну ідею, вживаючи, наприклад, цитату). Тут треба узагальнити головні ідеї та дати відповідь на поставлене питання.

Для того, щоб навчити учнів оцінювати вплив окремих осіб, груп інших часів і різних держав на наше життя, відчувати різницю і подібність між стилями життя різних держав у минулому, черпати відомості про історичні події з літератури, необхідно застосовувати такий метод, як опис історичного роману. При цьому учні вибирають історичний роман, який стосується певного періоду історії, а потім готують опис на історичну тему. Композиція опису має бути така: вступ (назва книги, автор, де книга опублікована, коли, кількість сторінок, опис автора – хто, де живе або жив, які ще є його праці); зміст книги – до якого історичного періоду належить описувана подія, який основний сюжет книги, головні дійові особи роману (100 – 200 слів); основна частина – опис зосереджується навколо трьох вибраних аспектів життя (політичне, економічне, релігійне життя, побут), як ці аспекти зображено в історичному романі, що дізналися, наприклад, про релігію тієї епохи, конкретні приклади для того, щоб пояснити свої зауваження на кожний аспект життя; критика – характеристика стилю і змісту, чи зрозуміло і добре написана книга, чи логічно викладені історичні події, чи важко її читати, чому, чи автор переконливо описав життя в романі, підтвердження поглядів фактами, чи використані карти, картини, чи діють відомі історичні особи; висновки – загальне враження від книги, зауваження, чи порадили б цю книгу прочитати своєму товаришу і чому³⁵².

На думку В. Курилів, дуже цікаво навчати дітей розпізнавати факти і погляди, – так накопичується практичний досвід самостійної роботи. Щоб діти навчилися думати, потрібні тривалі вправи, зокрема над аналізом газетних статей³⁵³. Працювати зі статтями учнів треба навчати поетапно. Небагато школярів зможуть аналізувати газетні статті без практичної підготовки, опираючись тільки на теоретичні знання. Тому й слід навчити учнів визначати головну мету та основну ідею газетної статті, на прикладі конкретної статті показати учням, як аналізується та узагальнюється газетна інформація, організувати самостійну роботу учнів над газетною статтею і дати можливість учням отримати поради вчителя у процесі роботи над нею.

В. Курилів виробила поради вчителям та методичні рекомендації застосування статей на уроках історії. Поради вчителям:

1. Почніть з того, що було приводом до написання статті. Обговоріть кожну частину статті, охарактеризуйте її.

2. Під час обговорення ви повинні визначити і переказати своїми словами мету, головну ідею статті, знайти найважливіші аргументи, які підтримують ідею статті.

3. Учні повинні прочитати статтю і відповісти на запитання вчителя.

4. Повільно проаналізуйте кожну частину статті, даючи можливість учням висловити свої думки. При потребі надавайте пораду або допомогу.

5. Використайте ці поради для роботи над трьома різними статтями, щоб мати змогу зміцнити навички, вміння.

Для учнів вона пропонує такий алгоритм роботи зі статтями:

1. Виберіть статтю з газети чи журналу на історичну або політичну тему, яка вас цікавить.

2. Запишіть автора, дату публікації та назву газети чи журналу.

3. Дайте відповіді на наступні запитання:

– Яка подія спонукала автора написати статтю? (наприклад, військові дії, політичні та економічні суперечності, видання нових законів, мітинги, демонстрації, морські, повітряні чи природні катастрофи, інші важливі події).

7. Визначте головну ідею статті, коротко запишіть її словами.

8. Підберіть основні аргументи, які підтримують цю ідею, і коротко їх запишіть.

9. Чи автор подає достатньо фактів для підтримки своєї ідеї, цитує очевидців, наводить статистичні дані, вказує джерела інформації, чи автор був свідком події, чи отримав інформацію через інформаційну службу?

10. Чи репортаж про цю подію, на вашу думку, правдивий, збалансований чи упереджений?

11. Чи наведено різні погляди на висвітлення цього питання, чи ця стаття є висловленням власних думок (редакційна), чи вона інформативна, переконлива?

4. Підсумок. Що ви думаєте про цю статтю і висвітлені в ній погляди, поясніть коротко³⁵⁴.

Для організації самостійної роботи учнів можна запропонувати також написати учням статтю до газети на базі інтерв'ю з учасником історичної події в Україні. При цьому вибирається один період або подія в житті людини. Для проведення інтерв'ю учням необхідно:

– довідатися про життя учасника в тому часі;

– довідатися, як він сприймав історичні події, які відбувалися в Україні у той період;

– спробувати довідатися, як ці події позначилися на його житті;

– описати, що нового дізналися про історичні події з цього інтерв'ю.

Композиція статті передбачає вступ (представляються учасник, подія, місце і дата події), основну частину (конкретна, інформація, наведення точних даних, наприклад, про політику, економіку країни), підсумки (зауваження, висновки про те, чого навчилися учні, готуючи її). Можливі теми для інтерв'ю: "Друга світова війна", "Життя військовика" (дивізія "Галичина", УПА, Червона Армія), "Життя в концтаборах (німецьких або радянських), "Дисидентський рух",  "Проголошення незалежності України" тощо.