Розділ V. Наочні методи навчання історії § 1. Функції, значення, види наочного навчання історії

Наочним називається таке навчання, при якому уявлення та поняття формуються в учнів на основі безпосереднього сприймання явищ, що вивчаються, чи за допомогою їх зображення.

Наочне навчання на уроках історії відіграє особливу роль. Учні позбавлені можливості безпосередньо сприймати події минулого. Історичні події не повторюються, тому важливим джерелом історичних знань є різноманітні наочні засоби навчання. Вони забезпечують сприймання історичних подій за допомогою "живого споглядання". Наочний метод навчання заторкує не тільки сферу почуттів при сприйманні минулого, а й сферу мислення і виконує ряд функцій:

1. Передовсім за допомогою наочних засобів навчання в учнів виникають достовірні зорові образи історичного минулого.

2. Наочний метод конкретизує історичні факти, долає модернізацію минулого в уявленні учнів.

3. Наочність є основою для розкриття сутності історичних явищ, формування основних історичних понять, закономірностей, забезпечує більш глибоке засвоєння їх учнями.

4. Наочний метод навчання емоційно впливає на учнів.

5. Наочне навчання формує спостережливість, уяву, пам'ять і мову учнів, підтримує постійний інтерес до історичного минулого.

Отже, застосування наочного методу покликане підвищити конкретність, емоційність, стійкість засвоєння учнями знань, стимулювати їх осмислення. Наочні засоби використовуються і для формування вмінь (наприклад, хронологічних, картографічних тощо).

Застосування наочного методу необхідно при: 1) вивченні нових для учнів матеріальних об'єктів (знарядь праці, творів мистецтва і т.д.) при відсутності або недостатності в пам'яті учнів образів, необхідних для створення цілісного уявлення про факти, які викладаються; 2) характеристиці видатних історичних діячів або типових представників суспільних прошарків; 3) необхідності підкреслити, виділити історичний факт, підвищити емоційно-виховну дію, особливо стійко закріпити його в пам'яті учнів; 4) з метою створення умов для аналізу суспільних явищ, що вивчаються, їх порівняння, простеження їх розвитку.

Отже, наочні методи частково конкретизують, частково замінюють описовий матеріал, відтворюють обставини, в яких розгорталися події, кількість діючих осіб, а почасти і самі події. Наочність підвищує змістовність викладу, зменшуючи час на пояснення. Демонструються як окремі фрагменти історичних обставин, так і картини й фотографії, які відтворюють цілісні історичні сцени.

Особливо велике значення наочного методу навчання у 5 – 8 класах, передусім тому, що в учнів цієї вікової категорії переважає образне мислення і ще не сформоване абстрактно-логічне. По-друге, тут вивчаються епохи, в яких матеріальне і духовне життя суспільства відрізняється від сучасного, у школярів цих класів бідний запас уявлень і понять про природу і суспільство, а сформованим уявленням не вистачає чіткості і змістовності. По-третє, учні середніх класів з великою цікавістю ставляться до наочності і переносять це ставлення на пов'язаний з нею усний виклад матеріалу.

Однак при всіх своїх позитивних аспектах наочний метод формування знань і вмінь у вивченні історії має обмежені можливості. Розкриття сутності історичних явищ спирається у більшості випадків на пізнання більш широкого і різностороннього матеріалу, ніж зміст наочного засобу. На основі навчальної картини можуть бути розкриті лише ознаки, достатні для початкового формування одиничних понять на емпіричному рівні. Формування загальних історичних понять спирається на уявлення та одиничні поняття, які є в учнів. Перевантаження викладання історії наочністю може мати більше негативних, ніж позитивних наслідків. Наочний образ містить не тільки суттєві риси історичних фактів, але й ознаки другорядні, випадкові. Відтак не потрібно, щоб сутність фактів закріплювалась у свідомості учнів якимось неважливими деталями, які "впадають у вічі".

На практиці наочні методи ґрунтуються на використанні тих чи інших наочних засобів. У сучасній українській методиці навчання історії наочні засоби поділяються на речові (збірки копій, макети, динамічні моделі, експозиції музеїв, виставочних залів), образотворчі (картини, альбоми, портрети, фотографії, карикатури, рекламна продукція, плакати та ілюстративно-роздатковий матеріал) та умовно-графічні (карти, схеми, піктограми, таблиці, графіки, аплікації, діаграми тощо).