3. Жанр (пісня, ода, елегія, епіграма тощо).

Кожна з цих позицій у цій ієрархії може мати свої різновиди. Наприклад:

1. Рід — лірика; різновиди роду:

а) з погляду виражального (автопсихологічна / рольова; медитативна / сугестивна);

б) з погляду тематики (пейзажна / урбаністична; інтимна / соціальна; міфопоетична / культуральна та ін.);

в) з погляду тональності (мінорна / мажорна; героїчна / комічна; драматична / ідилічна та ін.)".

Крім таких різновидів, можливі й інші параметри: тенденційна / нетенденційна, метафорична / автологічна. У відповідності з видами пафосу можливі інші різновиди. Ймовірні й інші ієрархічні ланцюги. Так, інтимна лірика може бути любовною.

Ода (грец. дай — ліричний твір, який славить богів, видатних людей, важливі суспільні події, величні явища природи. В епоху античності одою називали хорову пісню. Визначним класиком одичної поезії був Піндар (V ст. до н. е.). Він писав релігійні гімни міфологічного характеру на честь Діоніса, урочисті пісні на честь воєнних перемог греків та епінікії — пісні на честь переможців у олімпійських іграх. До нашого часу дійшли лише епінікії. В українській літературі жанр оди сформувався на початку XIX століття (І. Котляревський "Пісня на новий 1805 год пану нашому і князю Олексію Борисовичу Куракіну"). В добу бароко ода була відома як панегірик.

Гімн (від грец. hymnos) — урочиста пісня на честь визначної події або героя. У Давньому Єгипті і Греції у гімнах славили богів (культові гімни) Афродіту, Артеміду і героїв (військові гімни). У Київській Русі складали гімни на честь князів.

Канцона (італ. canzone — пісня) — жанр середньовічної лірики трубадурів Провансу, присвячений коханню. Канцона мала строфічну будову, наскрізне римування. Остання строфа була коротшою, вона присвячувалася дамі серця. Жанр канцон и використовували Данте, Петрарка, Боккаччо. Українські поети до цього жанру зверталися рідко. В Україні канцони відомі з перекладів І. Франка та М. Бажана.

Псалми (грец. psalmos — пісня, гра на струнному інструменті) — пісня релігійного змісту. Псалми були популярними в добу бароко. Відомі псалми Г. Сковороди ("Сад божественних пісень"), Т. Шевченка ("Давидові псалми"). З певними змінами цей жанр використали П. Тичина ("Псалом залізу"), Є. Маланюк ("Псалми степу").

Дифірамб (грец. dithyrambos) — урочиста хорова пісня, присвячена богові Діонісу, згодом іншим богам і героям. Дифірамб урочистим пафосом близький до оди і гімну, він супроводжувався танцями. Розквіт дифірамба пов'язаний з творчістю Піндара і Вакхіліда, а формування жанру з лірикою давньогрецького поета Аріона. Арістотель вважав, що з дифірамба розвинулася грецька трагедія

Епітафія (грец. epitaphios — надгробне слово) — вірш, який призначений для напису на надгробному пам'ятнику.

Елегія (грец. elegeia — скарга) — ліричний твір меланхолійного, сумного змісту. Елегія була улюбленим жанром сентименталістів, українських романтиків (М. Петренко, В. Забіла). Відомі елегії-сповіді (С. Руданський), елегії-думи (Т. Шевченко), елегії-пісні (Л. Глібов). Є елегії у творчому доробку І. Франка ("Майові елегії"), Лесі Українки ("До мого фортеп'яно")

Послання — ліричний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи людей.