35.Авангардизм і його стильові течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм).

Авангардизм - напрям у літературі XX століття, пов'язаний із руйнуванням традиційних форм і канонів. Попередниками авангардизму є пізній Ренесанс і романтизм. Із пізнім Ренесансом авангард зближує соціальний і мистецький утопізм, з романтизмом — суб'єктивізм, агностицизм, заглибленість в ірраціональне, динамізм, фрагментарність, націленість на майбутнє, розуміння інтуїції як основного творчого джерела, критичне ставлення до раціонального світосприйняття, опозиція до світогляду Просвітництва. З модернізмом авангард пов'язує неприйняття реалізму. Для модернізму характерне вибірково критичне ставлення до традицій, авангард — в опозиції до минулого.

Авангардисти створили новий тип героя — людини вольової, духовно активної.

Ознакою авангардного руху є маніфест — це компонент поетики і документ епохи. В основі маніфесту — ідея духовної свободи від традицій і соціальних умовностей. Авангардисти вважають, що тільки вільна людина може творити нову епоху і нову мову, вони апелюють до інстинкту, бо це первісне відчуття, не ускладнене цивілізаційними і культурними табу.Прихильники авангардизму відстоюють концепт нераціонального, інтуїтивного типу сприйняття, закликають до пізнання галюцинацій, сновидінь, обирають роль блазнів, юродивих, єретиків.

Футуризм -відгалуження модернізму, авангардистська течія 10—30-х років XX століття. Виникла вона в Італії у 1909 році. Автором першого маніфесту футуристів був поет Філіппо Томмазо Марінетті.

Виступали проти літературних традицій, закликали знищити музеї і бібліотеки, звільнити Італію від гангрени професорів і археологів. Старій культурі, яка, за їх словами, оспівувала лінощі думки й бездіяльність, футуристи протиставили нову, що возвеличувала зухвалий натиск, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій. Ф. Марінетті заявляв, що війна є "гігієною світу", "великою симфонією", "лише вона може очистити світ. Хай живе озброєння, любов до Батьківщини, знищувальна сила анархізму, високі ідеали знищення всього і вся". Футуристи виступали проти психологізму в літературі, бо психологія, мовляв, вичерпана до дна і на зміну їй прийде лірика неживої матерії. проводили деструкцію лексики, закликали іменники ставити, як вони спадають на думку, відмінити прикметник, який затримує динаміку сприйняття, "тоді голий іменник постане у всій красі", викинути з мови стерті образи та "линялі" метафори, з'єднувати слова без службових слів. Футуристи шокували публіку заумною мовою, підкреслюючи, що не шукають розміри в підручниках, бо кожен рух породжує новий ритм.Український футуризм мав наслідувальний характер (такої думки М. Зеров, П. Филипович, М. Неврлий, Ю. Ковалів, В. Пахаренко). Він зневажливо ставився до культурної спадщини, патріотичних почувань. Лідер українського футуризму Михаиль Семенко у маніфесті "Сам" заявляв, що його нудить від заяложених ідей, там, де є культ, немає мистецтва.

Дадаїзм-авангардистська літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. її засновники — Трістан Тцара, Р. Гюль-зенбек, Г. Валь, Г. Арп.

Дадаїзм був свого роду протестом проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм. "Дадаїзм, — писав А. Якимович, — у принципі відкидав будь-яку позитивну естетичну програму і пропонував "антиестетичну". Дадаїсти заявляли, що вони проти всіляких принципів. Дадаїсти, як і футуристи, бунтували проти мистецьких принципів. Трістан Тцара у "Маніфесті" 1918 року писав, що "потрібно виконати роботу руйнування і заперечення", утвердити атмосферу "агресивного божевілля". Ці заяви супроводжували лозунги типу: "мистецтво — це несерйозно", "дада нічого не означає". Трістан Тцара вважав, що для створення дадаїстських віршів достатньо вирізати окремі слова з газет і книг, як-небудь поєднати їх. Декламація такого роду творів супроводжувалася музикою, яку творили звуки каструль, свистків і дзвінків.Дадаїзм сприяв розвитку сюрреалізму й театру абсурду.

Сюрреалізм - авангардистський напрям, який зародився у 20-х роках XX століття у Франції. Стилю сюрреалізму передувала школа ідеореалізму, заснована французьким поетом Сен Полем Ру в 1893 році. Вона базувалася на філософії платонізму. Філософським підґрунтям сюрреалізму були інтуїтивізм А. Бергсона, психоаналіз . Фройда, аналітична психологія К.Ґ. Юнга. Теоретиком сюрреалізму став англієць Андре Бретон, який з Філіппом Супо створив програмний твір сюрреалізму — "автоматичний" текст "Магнітні поля". У 1924 році А. Бретон опублікував "Маніфест сюрреалізму". За визначенням А. Бретона, сюрреалізм — "психічний автоматизм", що нехтує раціональністю, намагаючись вирватися з-під контролю розуму. Поет критикував реалізм, який вважав "ворожим будь-якому інтелектуальному та моральному пориву". Він заявляв, що шляхом осягнення реальності є підсвідоме, завдання сюрреалізму — відтворити потік свідомості, його предмет — асоціації, сни, уява, інтуїція (вміння розпізнавати істину на основі здогаду, пошуки прихованого від людського ока, невідомого, непізнаного, відтворення плину думок, не скутих логікою і законами розуму. На думку А. Бретона, розум, логіка, мораль сковують творчі можливості митця.

сюрреалізм заявляв, що ставить за мету глибоко проникнути в суть життя, переробити його і змінити. Сюрреалісти прагнули створити нову художню реальність, реальнішу (надреальнішу) за існуючу засобами "автоматичного письма" з парадоксальним, випадковим зіткненням думок та образів.

Сюрреалізм чи не найяскравіше представлений у творах Б.-І. Антонича. Він писав, що прагне замкнути в коло океанічну первинність, технізовану постприроду, спотворений людиною "зелений світ". У його віршах "Апокаліпсис", "Сурми останнього дня" — ускладнені образи, асоціативні зв'язки. Місто постає як приречена антиприрода. Кохання, яке у сільських умовах є окрасою життя, у місті перетворюється на "корчі болю й насолоди, людина тут виродніє і спотворюється". Прикметний з цього погляду вірш Б.-І. Антонича "Концерт з Меркурія":

Експресіонізм - утвердився в Німеччині на початку XX століття. Теоретиками експресіонізму були Курт Пінтус і Казимир Едшмід. Найвідоміші поети-експресіоністи — Ґ. Гейм, Й. Бехер, Г. Тракль, Г. Бенн, Ф. Верфель, Я. Ван-Годдис. Серед прозаїків — К. Едшмід, Л. Франк, Г. Мейрінк.

Експресіоністи виступали проти копіювання і відображення дійсності. Вони вважали, що митець повинен виражати її суть. "Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його, — зауважує К. Едшмід. — Схопити його в найсправжнішій суті й відтворити - ось найвагоміше завдання мистецтва". Для експресіоніста "весь простір... стає видінням. У нього не погляд — у нього бачення. Вій не описує - він співпереживає. Він не відображує — він зображає. Він не бере він шукає".

Для експресіонізму характерна нервова емоційність, трагічність світовідчуття. Найхарактернішим для експресіонізму образом Й. Бехер вважав "напружений, відкритий в екстазі рот".

У творах експресіоністів важливе місце займає проблема вини і кари. Вони переконані, що земне життя — фільтр, який може очистити людину і привести до Бога. Втрачаючи віру в Бога, людина втрачає мету життя, добровільно карає себе, очищаючи душу.На думку експресіоністів, біль, страждання дають можливість людині осмислити суть існування, сенс буття. У їх творах важливе місце займає смерть, нею закінчуються людські страждання. Експресіонізм спершу був насамперед формою протесту проти війни, приреченості людини і смерті.

Експресіоністи виступали проти літературних традицій і канонічних форм. Лесь Курбас заявляв: "Геть умовність реальної можливості логіки життя, геть умовність вимог старих понять про стиль! Жагучий пал екстазу полум'яної душі; полум'яної думки повинен їх охопити, бо неістотні в мистецтві всі ці історичні, побутові, звичаєві прикраси і умовності. Про себе говорять дух і думка. Нове відчування. Нова точка зору. Нова блискавка в темноті. І це єдино істотне".

Експресіоністична образність притаманна багатьом творам української літератури ("Червоний роман" Андрія Головка, "Вальдшнепи" Миколи Хвильового, "Маклена Граса" М. Куліша, "Сонячна машина" В. Винниченка). В українській поезії вона найсильніше виявилася у творчості Т. Осьмачки, який починав як символіст. "У широчезних розмірах Осьмаччиної поетичної уяви, — відзначає М. Неврлий, — виростають надзвичайно оригінальні, експресіоністські своїм характером образи. Вони здебільшого драстичні, гнітючі й навіть інколи неестетичні, бо поезія експресіоністів, прокламуючи різні контрасти життя і природи, зверталась і до зворотного боку — Erhabene (прекрасного)". Ось кілька рядків з його творів: