29.Бароко в літературі.

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: «Життя це сон». Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників — Г. Гріммельсгаузен (роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми — П. Кальдерон (Іспанія). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д. Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву «гонгоризм» на честь помітного представника (дивись вище).

31.Реалізм у літературі. Класичний реалізм. Явище соцреалізму (дискусія навколо нього).

У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.

Визначальні риси реалізму:

• раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

• вільна побудова творів;

• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Поняття "класичний реалізм" з'явилося у першій половині XIX ст. щодо мистецтва й естетики, які використовували кращі надбання естетики попередніх епох і сягали філософських глибин у розумінні соціального життя, психології особистості, витоків людських стосунків і закономірностей їх вияву. Естетика класичного реалізму — не просто етап зрілості реалізму, а явище усвідомлення естетичною теорією законів суспільного життя, відносин особи і суспільства, законів психічного життя людини. У XX ст. за напрямом закріпилося поняття "критичний реалізм".Класична естетика — філософія художньої творчості, яка аналізує закономірності життя з опорою на здобутки соціальних та гуманітарних наук. Водночас естетика класичного реалізму позбавляється просвітницьких ілюзій стосовно природної доброчесності людини та можливості суто виховними засобами подолати соціальне зло й удосконалити суспільне життя. Класичний реалізм поглиблює поняття реальності, розглядаючи її виявом закономірного в соціальних відносинах, не обмежуючись розумінням реальності лише як міжособистісних взаємин людей та випадковостей зіткнення характерів. Величезний здобуток напряму — інтерес до внутрішнього світу особистості, що зумовлює психологізм художньої творчості.

Соціалістичний реалізм - термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства» Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.

Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю письменників М.Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова.

Ідейний зміст методу було закладено діалектико-матеріалістичною філософією і комуністичними ідеями марксизму У ньому затверджувалися наступні принципи:

описувати реальність "точно, відповідно до конкретних історичних революційним розвитком".

погоджувати своє художнє вираження з темами ідеологічних реформ і вихованням трудящих в соціалістичному дусі.

Горький вважав, що головним завданням соціалістичного реалізму є виховання соціалістичного, революційного погляду на світ, відповідного відчуття світу

Критика Андрій Синявський у своєму есе "Що таке соціалістичний реалізм" зробив висновок, що цей стиль насправді не має відношення до справжнього реалізму, а є радянським варіантом класицизму з домішками романтизму. Також в цій роботі він стверджував, що через помилкову орієнтації радянських діячів мистецтва на реалістичні твори XIX століття (особливо на критичний реалізм), глибоко чужі класицистичної природі соцреалізму, - і отже через неприпустимого і курйозного синтезу класицизму і реалізму в одному творі - створення видатних творів мистецтва в цьому стилі неможливо.