- •Літературознавство як наука. Комплекс літературознавчих дисциплін.
- •3.Принципи традиційної класифікації літературних творів на роди і види/жанри.
- •4. Лірика та її жанри. Класифікація за різними жанровими ознаками.
- •3. Жанр (пісня, ода, елегія, епіграма тощо).
- •5.Епос та епічні жанри. Принцип жанроутворення.
- •6. Драма як рід: генезис, особливості, основні жанри.
- •7.Трагедія як драматичний жанр: генезис, особливості.
- •8. Комедія як драматичний жанр: генезис, особливості.( все є вище).
- •9.Драма як літературний жанр: генезис, особливості, роль у жанровій еволюції літератури.
- •10. Міжродові та суміжні утворення у художній літературі: генезис, особливості, приклади (поема, байка, балада, дума, билина).
- •11.Тема й тематика, проблема й проблематика, художня ідея й тенденція літературного твору.
- •12. Пафос, або тип авторської емоційності. Види пафосу.
- •13.Художній конфлікт у літературно-художньому творі. Типи конфліктів.
- •14.Фабула і сюжет. Співвідношення понять. Різні стадії розгортання сюжету.
- •15.Композиція. Сюжетні й позасюжетні елементи композиції.
- •16. Поняття художньої мови. Значення цього аспекту для вивчення творів красного письменства.
- •17.Тропи: їх функція, основні види (метафора, метонімія, синекдоха). Проілюструвати відповідь прикладами.
- •18. Поняття стилістичної фігури: їх функція, типи, приклади.
- •19. Фонетичні засоби увиразнення художньої мови (асонанс, алітерація, епіфора, анафора).
- •20.Вірш і проза як два типи художнього тексту. Специфіка віршового тексту.
- •21.Поняття віршової системи. Основні види віршових систем (квантитативна і квалітативна) та принцип їх розділення.
- •22. Силабічне й тонічне віршування як основні види квалітативної системи віршування. Визначальні чинники.
- •23. Силабо-тонічна система віршування: визначальні чинники, двоскладові й трискладові метри.
- •24. Рима. Її функції у вірші, принципи класифікації..).
- •1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
- •2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
- •25.Строфа. Функції строфи в поетичному тексті. Різновиди строф.
- •26. Літературний процес. Внутрішні й зовнішні чинники його розвитку.
- •27.Стадіальність літературного розвитку. Періодизація за д. Чижевським, с. Аверинцевим.
- •28. Класицизм у літературі.
- •29.Бароко в літературі.
- •31.Реалізм у літературі. Класичний реалізм. Явище соцреалізму (дискусія навколо нього).
- •32. Натуралізм у літературі.
- •33.Модернізм і його три стадії розвитку (декаданс, власне модернізм, авангардизм).
- •34. Модернізм (у вузькому сенсі слова) і його стильові течі (символізм, імпресіонізм, акмеїзм).
- •35.Авангардизм і його стильові течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм).
28. Класицизм у літературі.
Класицизм (лат. classicus — взірцевий, довершений) заявив про себе в XVI ст. в італійському мистецтві, але найбільшого розквіту досяг у XVII ст. у Франції, яку вважають колискою класицизму. Класицизм як літературний напрям утвердився в епоху абсолютизму, який покінчив з сепаратизмом феодальної знаті, сприяв національному об'єднанню Франції. Але, завоювавши владу, абсолютна монархія використала її для посилення соціального гніту.
У багатьох країнах класицизм став напрямом, який офіційно визнала влада, що в політиці відстоювала ідею національної єдності, яку утверджували класицисти. Царі, королі наближали до себе письменників, а ті проголошували необхідність служіння державним інтересам. Принцип державності, дисципліни, які утверджувалися в епоху абсолютизму, вплинули на регламентацію у мистецтві.
В основі класицизму був крайній раціоналізм. Класицисти перебільшували роль раціонального начала (лат. racio — розум) і зневажали людські почуття, ставили обов'язок перед державою і королем над особистим життям. Античне мистецтво проголосили класичним, зразковим і вимагали від письменників наслідувати класичні античні зразки. Через цe їх назвали класицистами.
Теоретиком класицизму був Нікола Буало. Його трактат "Мистецтво поетичне" (1674 р.) став кодексом класицизму. У ньому у віршованій формі викладено закони класицизму. До речі, спершу класицистів називали класиками. Термін "класицизм" з'явився аж у 30-х роках XX ст.
Школою поетичної майстерності для класицистів була антична література. "Але чи станете ви заперечувати, що наші найвизначніші поети зобов'язані успіхом своїх творінь саме цьому наслідуванню?
Естетичним підґрунтям класицистів стала праця Арістотеля "Поетика".
Філософською основою класицизму, як уже відзначалося, став раціоналізм. Його теоретик Рене Декарт вважав, що розум є єдиним джерелом і критерієм пізнання. "Я мислю, значить я існую", — заявляв Декарт. Він вважав, що лише розум наближає нас до істини. Розум (високе начало) раціоналісти протиставляли емоціям (низькому началу). З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму. Класицистичний герой підпорядковує свої почуття, особисті інтереси інтересам держави. Він позбавлений сентиментальності, во ім'я держави здатний придушити в собі природні почуття. Так, герой Корнеля Горацій з однойменної трагедії після перемоги над Куріаціями вбиває свою сестру Каміллу зате, що вона шкодує ворога. Керуючись ідеєю державності, батько Горація виправдовує вчинок сина.
Класицисти встановили ієрархію жанрів, розділили їх на "високі" і "низькі". "Високими" вважали трагедію, героїчну поему, оду, дифірамб, "низькими" — комедію, байку, сатиру, епіграму, еклогу, авантюрний роман. Предметом "високих" жанрів могли бути ідеї монархії, історичні події, життя міфологічних героїв, полководців. Життя простих людей дозволялося показувати в "низьких" жанрах. У трагедіях відтворювалися високі почуття, героїчні особистості, мова трагедій була піднесеною. У комедіях діяли герої середнього стану, мова їх була простою. Усі персонажі чітко ділилися на добродійників і лиходіїв.
З класицизмом пов'язана творчість таких письменників, як М. Опіц, И. Готшед (Німеччина), Д. Драйден, А. Поп, Д. Аддісон, Р. Стіл (Англія), М. Ломоносов, О. Сумароков, Г. Державні, Д. Фонвізін (Росія).
