1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:

— окситонні (чоловічі);

— парокситонні (жіночі);

— дидактичні;

— гіпердактилічні.

Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання.

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:

Гори багрянцем кривавим спалáхнули,

З промінням сонця західним прощáючись,

Так моє серце жалем загорíлося,

З милим, коханим моїм розлучáючись.

(Леся Українка. «Східна мелодія»).

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:

Як була я молодою преподÙбницею

Повісила фартушину над вікÙнницею.

(Т. Шевченко. «Гайдамаки).

2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:

а) за повнотою суголось:

точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою;

неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:

хвúлі — долúні, прилітáють — складáю,

ожерéдами — всерéдину.

Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:

красúва — невгасúма, сідáє — куняє.

Б) бідні і багаті( в словнику)

в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:

прості — це такі рими, які складаються з двох слів:

грÙші — хорÙші, рýки — крýки;

складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:

сонце — сон це; колисці — колись ці;

колихати — коло хати; на камені — важка мені;

омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:

«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;

г) залежно від місця у рядку рими бувають:

прикінцеві — римуються останні слова рядка:

«Густа, медова теплотá — високі налива житá»

(М. Рильський);

внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:

«Все йде, все минає, і краю немає...»

(Т. Шевченко);

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:

— іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч);

— прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);

— дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти).

Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).

IV. Способи римування

РИМУВАННЯ

cуміжне

ааbb

четвертне

аааа

перехресне

аbаb

потрійне

ааа

кільцеве

аbbа