18. Поняття стилістичної фігури: їх функція, типи, приклади.

Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus ‘грифель для писання’ figura ‘образ, зовнішній вигляд’), фігу́ри мовлення — синтаксичні мовні звороти, орієнтовані на незвичність слововживання, посилення емоційності, образності вислову, оздобу мовлення.

У широкому розумінні — це будь-які мовні засоби, включаючи тропи, що надають мовленню образності і виразності.

Завершуючи характеристику стилістичних фігур, доцільно сказати про їх класифікацію. В. Домбровський у підручнику "Українська стилістика і ритміка. Українська поетика" — поділяє фігури на:

1) ітеративні (повтори): епаналепса, епанастрофа, анафора, епіфора, анадиплозис, рефрен;

2) фонетичні: алітерація, асонанс, рима, парономазія, анномінація, поліглот (повторення різних граматичних форм слова), ономатопея (звуконаслідування);

3) синтаксичні: паралелізм, асиндет, полісиндетон, анаколуф, інверсія, хіязм, парентеза (вставне речення чи фраза), еліпса (опускання або стягнення), ярмо (один присудок на кілька сурядних речень);

4) емфатичні, антитеза, оксиморон, парадокс, ступенування (градація, клімакс), епексегеза (пояснення загального конкретним), диєреза (унаочнення абстрактного розщепленням на зримі образи);

5) патетичні: оклик, апострофа (звертання), риторичне питання, сумнів, апокриза (запитання — відповідь, діалогізм); апосіопеза — замовчування, обривання думки, про закінчення якої можна здогадатися, епанортоза (самокорекція, виправлення аж до протилежного).

19. Фонетичні засоби увиразнення художньої мови (асонанс, алітерація, епіфора, анафора).

Асонанс -повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність.

"Була гроза, і грім гримів,Він так любив гриміти,Що аж тремтів, що аж горівНа трави і на квіти." (Микола Вінграновський)

Алітерація -повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

"…течуть ріки, кривавії ріки" (Тарас Шевченко) "Хто се, хто се по сім боці чеше косу? Хто се?" (Тарас Шевченко)

"Осінній день, осінній день, осінній!О синій день, о синій день, о синій!Осанна осені, о сум! Осанна,Невже це осінь, осінь, о! – Та сама..." (Ліна Костенко)

Епіфора- стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. — У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

Анафора -єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Чому я так страждаю?.. Чому любов до тебе відчуваю?.. Чому тебе забути я не в силах?.. Скажи мені, о милий! (Маша Ришитюк)

20.Вірш і проза як два типи художнього тексту. Специфіка віршового тексту.

Твори художньої літератури за особливостями організації поетичної мови поділяються на прозові і віршовані. Вони мають свої особливості й закономірності. Вживання прозової чи віршованої мови не є явищем довільним, залежним лише від бажання автора, а зумовлюється рядом певних чинників. Так, ліричні твори, як правило, пишуть віршами, а романи, повісті, оповідання – прозою. Вибір автором форми мови (прозової чи віршованої) пов’язаний з естетичними завданнями, які він перед собою ставить. Віршованій мові властивий певний лад, порядок у самій будові, тоді як прозова мова такого ладу не має. Мова художніх творів взагалі емоційно забарвлена. А віршована мова – це форма особливо наснаженої художньої мови. Що ж надає віршам підвищеної емоційної виразності?

Віршована мова, на відміну від прозової, ритмічно організована. Елементи ритму є і в прозовій мові, але тут вони незначні. У вірші ритм виникає завдяки упорядкованому повторенню таких елементів, як наголос, стопа, рядок, пауза, строфа. Посилюється віршовий ритм римою – співзвучним закінченням рядків.

Отже, щодо зорового сприймання, віршована мова відрізняється від прозової будовою рядків: прозова мова становить собою суцільний безперервний текст, а віршована поділяється на відтинки – рядки. Кожний рядок кінчається паузою, незалежно від того, чи вимагається вона на основі будови речення, чи ні. Ці паузи називають ритмічними. Вони інколи збігаються з граматичними й логічними, а інколи не збігаються.

Ритмічні паузи в кінці рядків інтонаційно виділяють, підкреслюють ті слова, які стоять в кінці віршових рядків. Часто звучання цих рядків посилюється ще й римами. Рима посилює емоційну виразність віршованого тексту, хоч вона і не обов’язкова, бувають вірші без рим.

Ритмічну організацію віршованої мови може підсилювати також строфічна організація тексту, яка визначається порядком римування та кількістю об’єднаних у єдине ціле завдяки ритмічній, інтонаційній завершеності рядків вірша.