8. Походження назви Україна
Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку “Повісті временних літ” під 1187 р.
Існують три версії про походження назви Україна, кожна з яких по-своєму тлумачить її.
1. Поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави, периферія: окраїна, де [о] наблизилося до [у] і дало назву Україна. Михайло Грушевський у І т. “Історії України-Руси” (1898) та у II т. (1905) також інформує, що “Україна” – це назва пограниччя”.
2. С.Шелухин пояснює назву Україна у зв’язку з дієсловом краяти: краіати —край —украй, тобто це та частина території, що належить нам, наш украй – Україна.
3. Третє пояснення подає назву Україна як складне слово: родовий відмінок множини від слова анти -» ути + називний відмінок від слова країна: уть країна (країна антів), де уть країна -Україна, тобто: занепад [ъ] у слабкій позиції, потім спрощення складної групи приголосних [тк] – [к]. З позицій наукової фонетики тут усе гаразд, та, на жаль, ніде не засвідчена назва утькраїна в пам’ятках письма.
Отже, Україна — украй — краяти. У царській Росії назва Україна не визнавались. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великороси. Побутувала думка, що українці – це ті ж росіяни, але із зіпсованою поляками російською вимовою, люди меншої вартості, ніж великороси.
9. Українські етнічні землі (етнічна територія)
— це простір земної поверхні, який компактно заселений і господарські освоєний українцями, українським етносом за багато століть його розвитку і розселення.
Для України зазначимо три особливості: 1) оскільки Україна часто втрачала свою державність, то не завжди можна говорити про державну територію; 2) державна територія України починаючи з XVIII ст. була меншою, ніж етнічна, тобто її кордони проходили всередині меж етнічної території; 3) геополітичним ядром України завжди було Подніпров'я Галичина — південна і центральна частини західноукраїнських земель у складі Львівської, Івано-Франківської, більшої частини Тернопільської областей.Назва «Галичина» походить від назви столиці Галицько-Волинського князівства — м. Галича (слово «галич» виводять від кельтського «гал», що означає сіль).. Наприкінці Першої світової війни тут було створено Західноукраїнську Народну Республіку, землі якої згодом окупували поляки. У 1939 р. Галичина увійшла до складу колишнього СРСР, воз'єднавшись з основною частиною України. Волинь — лежить у басейні правих притоків Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу, охоплює Волинську, Рівненську та частину Житомирської областей і невелику північну територію Тернопільщини. Назва походить від давнього (вперше згадується в літопису 1018 р.) міста Волинь (Beлинь). Буковина — західна частина території Чернівецької області.В 1940 р. була приєднана до колишнього СРСР.Поділля —Охоплює територію від р. Стрипи (ліва притока Дністра) й Дністра на заході до Київської Наддніпрянщини. Слобожанщина— регіон, що утворився в XVII ст. Назва походить від населених пунктів — слобід, які засновували переселенці з інших частин України, оскільки тут вони користувалися козацькими привілеями. Займала території сучасних Харківської, Сумської та суміжних з ними частин Воронезької (Росія), Донецької, Луганської, Курської і Ростовської (Росія) областей. Таврія — історична назва Кримського півострова, поширена у середніх віках. Походить від назви племен таврів, які в давнину заселяли південну частину Криму. В XIX — на початку XX ст. Бессарабія — історико-географічна назва земель, що включають частини території сучасних Чернівецької й Одеської областей та Молдови. Покуття — історична назва східної частини Івано-Франківської області. Назва походить від слова «кут» — так у джерелах XVII-XVIII ст. називали місцевість між Дністром, Черемошем і Карпатами. Запоріжжя — назва території, що становила в XVI-XVIII ст. володіння Запорізької Січі. Охоплювала сучасні Дніпропетровську, Запорізьку, частково Донецьку, Херсонську області. Гетьманщина — напівофіційна назва значної території України на лівому і правому берегах Дніпра, де з середини XVII ст. по 1764 р. поширювалася влада гетьманського уряду. Близько 20 тис. км кв українських етнічних земель розміщені на території Польщі. Це —Холмщина, Перемишльщина, Підляшшя, Лемківщина, що зі сходу прилягають до українсько-польського (і польсько-словацького) кордону.
Задунайщина розміщена на південному сході Румунії. Понад 100 тис. українців живуть на українських етнічних землях у Східній Словаччині, на Пряшівщині. Гуцульщина- Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. Гуцульщина відома унікальною культурою, неповторними народними традиціями. Бойківщина. Бойки розселені переважно в низькогірних районах Львівщини, Івано-Франківщини, а також на північному заході Закарпаття. Лемківщина. Лемки заселяли землі низькогірних Карпат на північний захід від р. Сян до р. Попрад у межах сучасної Польщі, а також територію, що простягається на захід від р. Уж у Закарпатті до верхнього Попраду в Словаччині.
10.Основні етапи формування сучасної державної території Формування сучасної території Української держави було тривалим процесом. У VIII—IX ст. українські племена полян, древлян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів об'єдналися у велику державу Київська Русь. В середині XIV ст. Українська держава повністю розпалася. її землі потрапили в залежність від Литви, а потім увійшли до складу Польщі. Наприкінці XV ст. виникла Запорозька Січ — козацька республіка, центр боротьби українського народу за визволення з-під чужоземного ярма. У XVII ст. ця боротьба переросла в національно-визвольну війну на чолі з Богданом Хмельницьким, що привело до відродження Української держави. Прагнення зберегти державність змушувало Богдана Хмельницького укладати союзи із сусідніми країнами. Один з таких союзів—з Московським царством — став згубним для самостійної України. Використовуючи політичну ситуацію, Москва уклала угоду з Польщею, за якою Україна була поділена на дві частини:Лівобережжя з Києвом відійшло до Московської держави, Правобережжя — до Польщі.У XVIIІ ст. Польща розпалася і була поділена між Росією і Австро-Угорщиною. Після Першої світової війни і Лютневої революції 1917 р. виникли умови для возз'єднання українського народу та утворення Української держави. 7 (20) листопада 1917 р. в Києві було проголошено Українську Народну Республіку(УНР), до якої увійшли землі Центральної і Східної України. 13 листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання (злука) цих двох республік водну державу. Але зберегти її не вдалося. За допомогою російських військ у Східній Україні перемогли більшовики, і ця її частина в 1922 р. увійшла до новоствореного Союзу РСР Західна Україна залишилася під Польщею. У 1939 р. землі Західної України увійшли до складу С РСР і возз'єдналися в Українську РСР. У1940 р. Румунія повернула Україні Північну Буковину і Південну Бессарабію, і вони стали частиною У РСР. За договором 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом до У РСР увійшла Закарпатська область. Цього ж року був підписаний договір між Польщею та СРСР, за яким частина території У РСР була передана Польщі, а українці 3 неї виселені. Зважаючи на територіальну близькість, історичне минуле, тісні господарські та культурні зв'язки, рішенням Верховної Ради СРСР у 1954 р. Кримська область була передана до складу УРСР. Цим закінчилося формування території України. За Гельсінськими угодами 1975 р. державні межі в Європі визнані непорушними.
11. Формування господарської системи України. На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Його центром став з X ст. Київ. З виникненням держави Київська Русь розвиток господарства отримав новий імпульс. Проте із занепадом Київської держави після монголо-татарської навали її економічний і культурний розвиток загальмувався: українські землі стали сировинним придатком сусідніх держав. Починаючи з 1914 p., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, примусова колективізація, штучний голодомор 1932—1933 pp., індустріалізація, масові репресії, Друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена комуністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішувати навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви. Структура промисловості і сільського господарства забезпечували насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сільському господарстві — вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом — до важкої економічної кризи. Збанкрутіла соціалістична система господарювання не була демонтована з досягненням Україною незалежності, тому економічна криза продовжується і нині. Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи. Її народне господарство — це сукупність територіально взаємопов'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. Галузева структура господарства — це склад, співвідношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі). Окремі галузі народного господарства України відрізняються значною часткою валового суспільного продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених суспільством країни за рік. Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. У ній створюється близько 67 % валового суспільного продукту держави. На другому місці за цим показником (близько 14 %) сільське господарство. Потім будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля, матеріально-технічне постачання і заготівля. В останні роки питома вага промисловості, транспорту і зв'язку постійно збільшувалася, а частка сільського господарства у валовому суспільному продуктові нашої держави знижувалася. Процеси зміни галузевої структури господарства в Україні будуть продовжуватися і надалі. Вони зумовлені об'єктивними ринковими реформами. Безперечно, у зв'язку з передачею землі у приватну власність значення і питома вага сільського господарства і взагалі АПК почнуть зростати. Натомість знизиться частка промислового виробництва. На віддаленішу перспективу можна передбачити перетворення туристично-рекреаційного комплексу в одну з провідних галузей господарства.