2. Метод макроекономіки.

Щоб макроекономіка могла виконувати свої функції, вона має спиратися на певні методи, які надають їй можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовуються два типи змінних: ендогенні та екзогенні. Ендогенні змінні — це внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови. Екзогенні змінні — це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Розгляньмо, наприклад, як будується графічна модель ринку хліба. Крива попиту показує співвідношення між двома ендогенними змінними: попитом на хліб і його ціною, а крива пропозиції — між пропозицією хліба і його ціною. Точка перетину цих кривих засвідчує рівновагу між попитом та пропозицією і показує ту ціну, яка забезпечує рівновагу. Відносно такої моделі дохід домогосподарств є екзогенною змінною. Його збільшення впливає на ендогенні змінні: попит на хліб зростає, а його крива зміщується вгору вздовж нерухомої кривої пропозиції, що врівноважує ринок на умовах більш високої ціни.

При побудові моделі використовується метод припущення. Так, у нашому прикладі ми припускаємо, що інші змінні, наприклад ціна борошна, є стабільною. Це спрощує аналіз і дає можливість зосередити увагу лише на досліджуваній залежності. Багато економічних змінних характеризують певні явища кількісно. Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік. Запас — це кількість будь-чого в даний момент часу. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого. Так, наявний в економіці капітал — це запас, а інвестиції — це потік, який впливає на величину запасу капіталу.

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків

1. система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва;

2. основні макроекономічні показники;

3. номінальний та реальний ВВП.

Вивчення теми надасть студентам можливість отримати початкові уявлення про сучасну концепцію макроекономічного рахівництва та освоїти основні показники вимірювання кінцевих результатів функціонування економіки.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального міжнародного стандарту — «Системи національних рахунків» (СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід, передусім, зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До основних належать такі:

1. продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, які надають послуги (освіта, охорона здоров’я тощо);

2. видатки на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів ви­робництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

3. економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них — інституціональна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Національна економіка — це сукупність інституціональних одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких інституціональних одиниць зосереджені на території даної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, щодо неї є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституціональні одиниці-резиденти об’єднуються у відповідні сектори: підприємства (нефінансові); фінансові установи; громадські та приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

Інституціональні одиниці перебувають між собою у певних економічних відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх поділяють на три групи: операції з товарами та послугами; розподільчі операції; фінансові операції.

Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків, у яких економічні відносини між інституціональними одиницями або секторами враховуються на основі принципу подвійного обліку. Це означає, що кожна операція облікову­ється двічі: на одному рахунку як ресурси (зміни в зобов’язаннях), на другому — як їх використання (зміни в активах).

Виділяють рахунки внутрішньої економіки та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків. До першої групи належать сім рахунків: виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів і капіталу, поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок. Друга група включає такі рахунки: поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок.

2. Основні макроекономічні показники;

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

За своєю суттю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми матеріальних витрат (МВ).

ВВП можна обчислити трьома методами:

1. виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2. методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчисле- ний цим методом, відображає основну тотожність національних рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре- віатури:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X – M.

Спираючись на ВВП, можна отримати чистий внутрішній продукт (ЧВП), який обчислюється на основі віднімання від ВВП вартості спожитого капіталу, тобто амортизації (А): ЧВП = ВВП – А.

Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримують резиденти кожної країни. По-перше, ВВП не враховує первинні доходи, зароблені резидентами країни за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується більш широкий показник — валовий національний дохід (ВНД), який крім ВВП враховує ще й чисті первинні зовнішні доходи: ВНД = ВВП + ЧПД_з. По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю обставину враховує ВНД наявний (ВНД_н), який обчислюється як сума ВНД та чистих поточних трансфертів зовнішніх: ВНД_н = ВНД + ЧПТ_з.

Важливим показником у системі макроекономічних вимірювань є дохід домогосподарств, тобто особистий дохід (ОД). Він є сумою первинних доходів домогосподарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. ОД визначається за формулою:

ОД = (ЗП – ВСФ) +Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ_в + ЧСТ_з.

У цій формулі ВСФ — відрахування від зарплати в соціальні фонди, Р — рента, ЧВ — чисті відсотки, Д — дивіденди, ЗД — змішаний дохід, СТ_в — соціальні трансферти внутрішні, ЧСТ_з — чисті соціальні трансферти зовнішні.

Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок цього формується післяподатковий дохід (DІ), який обчислюється за формулою: DІ = OD – OП. У кінцевому підсумку він розподіляється на споживчі видатки та заощадження: DІ = C + S.

2. Номінальний та реальний ВВП.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних цінах. Тому рівень та динаміка їх залежать не лише від реальних змін в економіці, а й від зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний і реальний ВВП. Перший показник обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах аналізованого року, другий — у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року. Спираючись на реальний ВВП, можна обчислити темпи зростання та темпи приросту виробництва порівняно з базовим роком.

Динаміка ВВП, яка викликається лише цінами, вимірюється за допомогою індексів цін. Основними з них є індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекс споживчих цін; індекс оптових цін. Спираючись на номінальний ВВП та індекс цін (Р), можна методами дефлювання або інфлювання обчислити реальний ВВП: ВВП_р = ВВП_н / Р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) та інші показники обсягу

національного виробництва

валовий продукт економічний інтеграційний

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, – як правило року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП, – ВВП, обчислений у постійних цінах. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Короткострокові коливання обсягу виробництва називають діловим, або економічним циклом. Діловий цикл охоплює дві головні фази – піднесення і спад, та два поворотні пункти циклу – вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду – дном. Тривалість ділового циклу різна – від двох до десяти і більше років.

Коливання реального ВВП простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням. Для визначення тенденції економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати і ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються. Між високим і низьким рівнями безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП. Упродовж ділового циклу фактичний ВВП відхиляється від природного. У роки спаду фактичний ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом. Цей розрив може бути зі знаком плюс, зі знаком мінус або дорівнювати нулю.

ВВП-розрив зі знаком плюс означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги. Протилежна ситуація простежується, коли ВВП-розрив має знак мінус. Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати. Природний ВВП не можна ототожнювати з межею виробничих можливостей економіки. Остання здатна виробляти обсяг товарів і послуг, більший за величину природного ВВП. Крім того, наявність значного ВВП-розриву зі знаком плюс не означає що економічна політика уряду була неправильною. Інколи уряд свідомо створює такий розрив, аби уповільнити темп зростання цін. У нашій економіці природна норма безробіття ще не склалася. Тому обчислити природний ВВП і ВВП-розрив для економіки України поки що неможливо. Щодо економіки, наприклад, США, то більшість американських економістів вважають, що нині природна норма безробіття тут становить 5-5,5%.

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

1. як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого використання);

2. як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами – розподільний метод);

3. як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий метод);

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Однак перш ніж глибше з'ясувати суть методів обчислення ВВП, зазначимо такі моменти:

• Під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього року;

• У ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансфертні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансфертні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось внеску до поточного виробництва.

• Для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП;

• У багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за Їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість. Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла, для оцінки вартості послуг, які надають пожежники, вчителі державних шкіл, депутати та інші працівники державного сектора;

• Важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття „резиденти”, „нерезиденти”, та „економічна територія”. Згідно з загальноприйнятими критеріями, до резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщатися. При обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти.

Загальні тенденції економічного розвитку

Економіка України сьогодні надзвичайно залежна від світових тенденцій, як на ринках товарів, так і на ринках капіталу. Після майже десятиріччя падіння реального ВВП, зумовленого трансформаційною кризою, у 2000 р. в Україні вперше з часів незалежності було зареєстроване зростання реального ВВП, яке насамперед було пов’язано зі стрімким збільшенням експорту. Цьому сприяла кон’юнктура на світових ринках сталі та продукції хімічної промисловості, які були і залишаються базовими товарами українського експорту. Активізація експорту, а через кілька років і покращення доступу до зовнішнього фінансування, стимулювало внутрішнє споживання та інвестиції, що надало додаткових стимулів економічному зростанню.

Однак відновлення економічної активності в Україні пов’язано не лише з зовнішніми чинниками, але і з важливими змінами, які відбулись у країні. За оцінками, економічне зростання стало можливим внаслідок макроекономічної стабілізації, а також низки економічних реформ, зокрема підвищення бюджетної дисципліни, реформи в сфері енергетики, земельної реформи, регуляторної реформи, реформи державного управління.

Протягом 2000-2008 рр. середньорічні темпи приросту реального ВВП становили 6,9%. На тлі економічного піднесення та пом’якшення соціальних проблем відбулось гальмування структурних та інституцій них реформ, необхідних для забезпечення стабільного довгострокового розвитку економіки. В результаті, коли зовнішня кон’юнктура змінилась в другій половині 2008 р., реакція економіки на негативний зовнішній шок була різкою.

За результатами 2009 р. реальний ВВП України скоротився на 15,1%.

Необхідно зазначити, що різке гальмування економічного розвитку країни в умовах негативних зовнішніх шоків спостерігалось і раніше. Наприклад, темпи приросту реального ВВП України уповільнились до 3,0% у 2005 р. після 12,1% попереднього року. Це зниження темпів відбулось, головним чином, через падіння експорту, зумовленого кризою на світовому ринку сталі, де Україна є одним із провідних гравців. Однак у 2006 р. ситуація на світових товарних ринках стабілізувалась, що дало змогу Україні відновити експорт та пришвидшити темпи приросту реального ВВП у 2006-2007 р. до 7,5% в середньому. Крім того, значну роль у висхідній динаміці реального ВВП відіграло внутрішнє приватне споживання, яке зростало завдяки як вищому наявному доходу населення, так і стрімкому розширенню банківського кредитування. В свою чергу, банки залучали значні обсяги коштів на зовнішніх ринках, найчастіше у вигляді синдикованих кредитів. У 2006-2007 рр. також відбулось значне зростання реального валового нагромадження основного капіталу, що фінансувалось як за рахунок власних коштів компаній, так і все більшою мірою за рахунок запозичень, у тому числі банківських кредитів. Джерелом фінансування інвестицій компаній дедалі більше ставали кошти, залучені за кордоном, зокрема за рахунок виходу на IPO. Як наслідок, зовнішній борг банківського та приватного секторів стрімко зріс.

Світова фінансова та економічна кризи докорінно змінили ситуацію у світі та в Україні зокрема. Фінансова криза, яка почалась восени 2007 р. і досягла піку у вересні 2008 р., істотно вплинула на потоки іноземного капіталу і зробила майже недоступними зовнішні фінансові ресурси, тоді як початок світової рецесії призвів до скорочення попиту на головні товарні групи українського експорту, а саме: на метали та продукцію хімічної промисловості. В результаті у четвертому кварталі 2008 р. відбулось зниження експортних надходжень та «висихання» потоків капіталу, тоді як саме на кінець 2008 р. та на 2009 р. припадала виплата значних обсягів раніше взятих кредитів. Це зумовило стрімке знецінення гривні в четвертому кварталі 2008 р.

Водночас, виникли проблеми у банківській системі внаслідок відтоку депозитів та переоцінки вартості кредитів у іноземній валюті, що зумовило збільшення частки проблемних кредитів та накопичення банками збитків. Фінансовий стан багатьох підприємств також значно погіршився внаслідок нижчого попиту та обмеженої можливості отримати нові та рефінансувати старі кредити, в результаті чого компанії були змушені скоротити фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів та переносити впровадження нових. Реальне валове нагромадження основного капіталу впало на 23,1% до ВППР у четвертому кварталі 2008 р., тоді як падіння реального ВВП склало 7,8% до ВППР.

Економічна криза в Україні поглибилась у першому кварталі 2009 р., коли реальний ВВП впав на 20,2% до ВППР. Попит та ціни на світових товарних ринках, зокрема на ринках сталі та хімічних добрив, були набагато нижчими порівняно з відповідним періодом 2008 р. внаслідок падіння попиту та промислового виробництва в розвинених країнах. Стагнація цих ринків призвела до різкого зниження обсягів випуску вітчизняними експортно-орієнтованими компаніями та падіння експорту товарів і послуг.

Відбулося стрімке скорочення прибутків підприємств, що разом із фактичним припиненням кредитування призвели до падіння реального нагромадження основного капіталу на 53,9% до ВППР за перші три місяці 2009 р. Крім того, підприємства почали скорочувати витрати на оплату праці. Зокрема, вони знизили зайнятість та рівень оплати праці, що призвело до зниження рівня реального наявного доходу населення, і на фоні чистих виплат за банківськими кредитами призвело до падіння кінцевого споживання домогосподарств. Внаслідок падіння інвестиційного та споживчого попиту реальний імпорт товарів та послуг скоротився на 38,1% у першому кварталі 2009.

Починаючи з другого кварталу 2009 р.,ситуація в економіці стабілізувалась і почалось поступове відновлення економічної активності, хоча на набагато нижчому рівні, аніж до кризи. У четвертому кварталі темпи скорочення реального ВВП сповільнились до 6,8% до ВППР на фоні низької статистичної бази. Головним чинником пожвавлення економічної активності стало помірне відновлення попиту на світових товарних ринках, зокрема на ринках Азії, де національні уряди запровадили заходи стимулювання, спрямовані на підтримку промисловості та інфраструктури, що дозволило українським експортерам частково відновити обсяги виробництва сталі. Разом з тим внутрішній попит залишався низьким протягом усього року.

Економічна ситуація продовжила покращуватись у 2010 р. Зокрема, реальний ВВП виріс на 4,9% до ВППР та 5,9% до ВППР в першому і другому кварталах, відповідно. У першому кварталі зростання економічної активності базувалось, переважно, на зовнішніх стимулах, а саме: на відновленні зовнішнього попиту на українські товари. У другому кварталі до зовнішнього попиту додалось поступове відновлення внутрішнього кінцевого попиту: кінцеве споживання домогосподарств зросло на 5,1% до ВППР у квітні-червні 2010 р. за рахунок підвищення соціальних стандартів, включаючи мінімальну пенсію та заробітну плату.

Разом з тим, тривало скорочення інвестицій у першому півріччі. Вочевидь, зважаючи на структурні фактори, подальше економічне відновлення української економіки насамперед залежатиме від розвитку світової економіки. Зростання економік торговельних партнерів України сприятиме відновленню попиту на експортну продукцію, зокрема на сталь, хімічні добрива та продукцію машинобудування. Для зростання інвестиційної активності важливим є відновлення доступу до зовнішніх фінансових ринків, як для банків, так і для реального сектору.

Водночас стрімке і глибоке падіння економіки України у 2009 р. позначило численні внутрішні проблеми, які слід розв'язати для забезпечення стабільного довгострокового економічного зростання. Зокрема, йдеться про незавершені інституційні реформи, низький рівень модернізації багатьох підприємств, застарілу інфраструктуру, фіскальну розбалансованість, непривабливий інвестиційний клімат тощо. Окремо варто підкреслити важливість розробки та впровадження політики стимулювання експорту, який залишається основним рушієм економічного розвитку.

Найважливішим пріоритетом сучасної української геополітики є її західноєвропейський вектор. Україна історично і географічно завжди була європейською країною із традиційно тісними зв'язками з європейськими державами, особливостями культури та менталітету населення.

Західноєвропейська орієнтація має велике значення і для внутрішньої трансформації українського суспільства, оскільки Україна долучилась до таких загальнолюдських здобутків, як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство.

Таким чином європейський вектор української політики визначає саму сутність змін нашого суспільного життя, прилучення українського суспільства до кращих здобутків європейської цивілізації.

Західноєвропейський вектор української геополітики слід розглядати не як тимчасове явище на початковому етапі трансформації суспільства, а як стратегічний процес. Поступово усі країни Східної Європи інтегруватимуться у Велику Європу. Інтеграція східноєвропейських країн до вже існуючих загальноєвропейських структур і трансформація їх ще не достатньо розвинутих економік на західний манер стане для світу явищем справді глобальним, здатним докорінно змінити геополітичний вигляд всього євразійського континенту.

Досить ефективною є участь у європейських інтеграційних процесах і України. Наша країна увійшла до складу важливих європейських об'єднань, в тому числі стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), підписала документи про співробітництво з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль довелось докласти, щоб стати членом такої впливової міжнародної організації, як Рада Європи (РЄ), яка є важливою регіональною політичною інституцією. Україна активно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Успішно розвиваються двосторонні відносини з країнами Європи.

Останнім часом в регіонах обговорюють інтеграцію до ЄС та наслідки від його розширення, які Україна відчує вже наступного року. Вітчизняні дипломати передбачають, що об’єднання Європи протягом наступних двох років негативно позначиться на соціально-економічній та політичній ситуації в Україні. Але водночас прогнозують нам надалі вигідні перспективи. Україна, переживши кризу, яку експерти неминуче обіцяють уже наступної весни, займе вигідну позицію в європейській геополітиці та отримає шанс на економічний розквіт. За умови... якщо в ЄС не будуть проти.

Після вступу до ЄС десяти країн, українські кордони автоматично стануть спільними з Євросоюзом. Останній, зрозуміло, буде зацікавлений у безпеці як своїх кордонів з Україною, так і українських по всій нашій території. Після того, як наші кордони з ЄС стануть спільними,, питання своєї безпеки та оборонної політики Євросоюз, без урахування ролі України, розглядати не зможе. Її кордони стануть зоною стратегічних інтересів, зокрема на Вінниччині з Придністров’ям, де ситуація досить напружена. Все це, як прогнозують експерти, загострить боротьбу за Україну між Євросоюзом та Росією.

Окрім геополітичної напруги, приєднання наших західних сусідів і країн Балтії до Євросоюзу вдарить по зовнішніх торговельно-економічних зв’язках України. За попередніми підрахунками фахівців, як вони наголошують, дуже скромними, Україна втрачатиме 600 млн. євро щорічно. Виникнуть нові митні правила та стандарти, до яких Україна зараз не готова. Товарообіг по деяких видах експортної продукції на два-три місяці може просто зупинитись. Наш теперішній експорт до десятки країн, що навесні ввійдуть в ЄС, з якими ми тепер найбільше торгуємо, скоротиться приблизно на 12%. Найбільше постраждають сталевари. Сьогодні вони експортують до цих країн продукції на 235 млн. євро, і чи буде й надалі відкритий для нас цей ринок, в ЄС не відповідають.

Втім, головна мета – укласти угоду про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Всі ці наші плани в ЄС розцінюють як дуже амбітні, бо за інтеграцією в економічно-торговельний простір Україна хоче бачити свою повну інтеграцію в ЄС. Європа ж прагне залишити стосунки з Україною в теперішній площині, на міждержавному рівні.

В разі позитивного рішення. Україна отримає сусіда, що володіє одним з найбільших світових ринків збуту та послуг. Крім того, ЄС прагнутиме створити навколо себе зону стабільності й процвітання, котра зацікавлена в заможній і екологічно безпечній Україні. Тому наша дипломатія розраховує на технічну допомогу й кредитні ресурси, які надасть ЄС, щоб українці швидше запроваджували в себе європейські стандарти життя. Прогнозують також активну інтеграцію наших транспортних, енергетичних та комунікаційних систем у європейські.