3. Переписи населення в сучасному світі.

3.1. Основні принципи проведення перепису населення

Перепис населення – це процес збору демографічних, економічних і соціальних даних, які характеризують у деякий момент часу (або період) кожного жителя країни з метою одержання даних про чисельність і склад населення та про розміщення його по території країни.

Використовуючи матеріали переписів і поточного обліку органи державної статистики в між переписний період розраховують чисельність населення і його склад за віком, статтю, рівнем освіти, соціальними групами та іншими показниками.

Однак деякі відомості, напр., про національний склад населення, рідну мову та володіння іншими мовами, джерела засобів існування, постійне місце проживання можна отримати лише з матеріалів перепису населення.

Врахування рекомендацій ООН та інших міжнародних організацій дає змогу досягти порівнянності даних.

Основні принципи проведення перепису населення.

Науково-організований перепис населення ґрунтується на таких принципах:

1. загальний перепис охоплює населення країни повністю без будь-якого виключення (загальність переписів);

2. усе населення країни реєструється за одними й тими ж самими ознаками, тобто слід дотримуватися єдності програми перепису для всього населення;

3. індивідуалізація відомостей перепису, оскільки основою відомостей про населення в цілому є відомості про кожну особу;

4. безпосереднє одержання відомостей від осіб, яких переписують, а не за документами або списками, тобто витримується принцип самостійного вирішення опитуваним питання про віднесення його до певної групи населення (принцип самовизначення);

5. однозначне тлумачення питань та відповідей перепису, єдність зведення та обробки зібраного матеріалу;

6. одномоментність перепису. Перепис орієнтований на певний момент, який називається критичним моментом перепису;

7. відомості перепису одержують за місцем проживання (постійного або тимчасового) на критичний момент;

8. застосування експедиційного способу спостереження. Ці дані збирають спеціальні працівники-реєстратори, які обходять всі приміщення, де проживають люди і збирають дані про кожну людину шляхом особистої бесіди з кожним.

3.2. Організація перепису. Підготовка до перепису триває місяцями, часто роками. Вона починається зі складання його програми, до чого залучаються представники відомств, зацікавлених у одержанні тих чи інших матеріалів.

У декількох районах може бути проведений пробний перепис, що дає можливість перевірити методи організації роботи, навантаження на одного обліковця, передбачити труднощі, які можуть виникнути при перепису.

Необхідно попередньо скласти список місць проживання населення: у містах – домоволодінь, у сільській місцевості – сіл, хуторів, польових станів, лісових сторожок і т. п. Попередньо визначається приблизна чисельність населення, на яку орієнтуються в організації перепису.

Коли списків місць проживання готові, територія розбивається на дільниці, які становлять ланку організації і приймання матеріалів перепису (тобто проводиться переписне районування). Крім списків, використовуються картографічні матеріали, схематичні плани. Найдрібніший підрозділ утворює лічильну дільницю, яка обслуговується обліковцем. Кілька лічильних дільниць (4-5) об‘єднуються в одну інструкторську дільницю. Переписний відділ об‘єднує 6-8 інструкторських дільниць. Кілька переписних відділів утворюють район, що співпадає з адміністративним районом як у сільській місцевості, так і у містах.

Переписні працівники підбираються з інтелігенції (учителів, студентів, учнів старших класів, службовців).

Важлива справа – друкування і розподіл необхідних для перепису листів, інструкцій та інших документів.

Для успіху перепису слід підготувати саме населення, пояснити, як дати правильні відповіді на запитання. Пропагують перепис за допомогою преси, радіо, телебачення, випускають фільми, плакати, листівки, брошури тощо.

Такі, які стали відомими переписному персоналу при опитуванні, повинні залишатися таємницею, збереження якої гарантовано.