Конспекти лекцій з навчальної дисципліни «Осмнови демографії»

Тема 1. Предмет і методи демографії

План

1. Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення

2. Головні поняття та категорії демографії

3. Методи демографічного дослідження

4. Демографічна політика

1. Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення. Демографія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично визначених соціальних відносин.

Демографія вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії.

Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу.

У практичній площині до царини демографічних досліджень входить описання демографічної ситуації, аналіз тенденцій і чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих її територіях або в групах населення в різні періоди часу. На підставі вивчення особливостей народжуваності, смертності й міграційного руху в різних генераціях, різних соціальних групах і на різних територіях демографія оцінює їх найбільш ймовірні зміни в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози.

Різновиди руху населення. Населення як об'єкт вивчення не є простою сукупністю людей. Це складна система, яка перебуває в постійному русі й саморозвитку. В демографії розрізняють три різновиди руху населення: природний, механічний (або міграційний) та соціальний. Природний рух включає в себе такі факти людської біографії, як народження, смерть, укладання шлюбу, розлучення й овдовіння. Механічний (міграційний) рух населення являє собою сукупність переміщень усіх різновидів індивідів або їх груп по території й призводить до зміни територіального розміщення населення, густоти жителів і заселеності території. Соціальний рух (або соціальна мобільність) відображає переходи індивідів з однієї соціальної групи до іншої , являючи собою сукупність усіх змін соціальних ознак людей. Останній різновид руху населення визначає динаміку й відтворення соціальних структур. Його вивченням займаються і демографи, і соціологи.

Предмет демографії. Демографія як самостійна наука сформувалася. другій половині XIX — на початку XX сторіччя в результаті узагальнення осмислення результатів конкретних демографо-статистичних спостережень Розуміння предмета й змісту демографії змінювалося мірою поглиблення знань про народонаселення та їх диференціації.

Існують дві точки зору на предмет демографії. Згідно з першою з них, предметом демографії є закономірності відновлення генерацій людей як результат взаємодії процесів народжуваності, смертності, а також шлюбності, припинення шлюбу й відтворення населення загалом. Процес перерозподілу населення по території (міграція) розглядається в рамках першої точки зору як об'єкт самостійної науки — географії населення, яка вивчає закономірності розселення людей та його змін.

Проте у 80-ті роки сформувалася нова точка зору, яка відображає широке розуміння процесу відтворення населення як сукупності трьох форм руху населення — природного (народжуваність і смертність), просторового (міграції) й соціального (зміна соціальних структур, соціальна й професійна мобільність). Шерег дослідників розглядає як об'єкт демографії самовідтворення народонаселення як сукупності різноманітних соціальних спільнот, її є суб'єктами відповідних суспільних відносин.

На відміну від поняття населення у буденному розумінні як сукупності людей, що замешкали на певній території, в демографії населення розглядають як людську популяцію, самовідновлювальну в процесі зміни генерацій. Специфіці відтворення населення як самовідновлювальної сукупності людей, що має статево-вікову й шлюбну структуру й залежні від віку й статі характеристики демографічних процесів, відповідають і власні демографічні методи його дослідження.

2. Головні поняття та категорії демографії. Поняттєвий апарат демографії, як він постав на сьогодні, відображає еволюцію теоретичних уявлень про предмет та зміст демографічної науки. Ключовими в системі понять, які використовує сучасна демографія, є демографічний процес, демографічне явище, демографічна ситуація, демографічний стан, демографічна подія демографічна поведінка, демографічна установка, якість населення, когорта та шерег інших.

Демографічний процес — це послідовність однойменних подій у житті людей, яка має значення для зміни їх генерацій. Головні демографічні процеси — народжуваність, смертність, шлюбність, припинення шлюбу, міграції. Іноді демографічним процесом називають відтворення населення загалом або зміну чисельності всього населення в результаті народжувань і смертей, а також деякі демографічні явища. Демографічні процеси вивчають залежно від часу та віку, а також характеру їх перебігу в різних групах населення. Головною характеристикою демографічних процесів є їх інтенсивність, яку вимірюють частотою демографічних подій у генерації або в населенні.

Демографічна подія — це подія, яка відбувається з окремою людиною і яка має значення для зміни генерацій людей, зміни чисельності й структури населення, подружніх пар і сімей. Як правило, вона означає входження людини до тієї чи тієї групи населення або вибуття з неї. Одні демографічні події збільшують населення або кількість сімей, наприклад народження або укладання шлюбу, інші зменшують їх — смерть, розірвання шлюбу, треті, що полягають у переході з однієї групи населення до іншої, наприклад перехід з молодшої до старшої вікової групи, змінюють тільки його склад. До демографічних подій зараховують також випадки зміни місця за мешкання (міграцію населення). Хоча демографічні події відбуваються з окремими людьми, в демографії їх розглядають як сукупності подій в усьому населенні або його групах, що відбулися за певний час. Послідовність однорідних демографічних подій утворює демографічний процес.

Демографічне явище — це значна .зміна в чисельності й структурі населення або в демографічних процесах, яка справляє істотний вплив на характер зміни одних генерацій людей іншими. В широкому тлумаченні до демографічних явищ зараховують увесь історично змінюваний процес зміни генерації людей, у вузькому — ті чи ті зміни в окремих його компонентах. Проте точніше вважати демографічним явищем тільки такі зміни, які спричиняють істотні наслідки для відтворення населення. На відміну від демографічної події як одиничного акту демографічне явище стосується населення загалом або великих груп людей; так, народження дитини — це демографічна подія, а зниження народжуваності або зростання смертності серед немовлят кваліфікують як демографічне явище.

Демографічний стан — це стан людини, який має значення для зміни генерацій людей, зміни чисельності й структури населення, подружніх пар і сімей. В демографічному аналізі життя людей розглядають як послідовність переходів з одного демографічного стану в інший, починаючи з народження (входження в населення) й до смерті (вибуття з населення). Для відтворення населення істотні стан до шлюбу, в шлюбі, стан розлучення або овдовіння, перебування в сім'ї того чи того складу, для жінки — наявність народжувань тощо. Зміна демографічного стану — перехід з одного стану в інший — відбувається внаслідок демографічних подій.

Демографічна ситуація, або демографічна обстановка, — це стан демографічних процесів, складу й розміщення населення в якийсь певний час, найчастіше того чи того року. Звичайно демографічну ситуацію розглядають стосовно країни загалом або її окремих частин чи регіонів. Через послідовність демографічних ситуацій, що змінюють одна одну, виявляють себе головні закономірності відтворення населення та його розселення. Інформаційною базою для характеристики та аналізу демографічних ситуацій є дані переписів населення, вибіркових соціально-демографічних обстежень, а також поточного обліку демографічних подій. На демографічну ситуацію впливають загальні тенденції розвитку населення та окремих демографічних процесів і структур.

Демографічна поведінка — це система взаємопов'язаних дій або вчинків, спрямованих на зміну або збереження демографічного стану суб'єкта. Суб'єктами демографічної поведінки є, як правило, окремий індивід, сім'я, мала група, набагато рідше — нація, населення регіону або певної території. Розрізняють демографічну поведінку в широкому та вузькому розумінні терміна. В першому випадку демографічна поведінка включає дії, пов'язані з відтворенням населення, його міграцією та соціальною мобільністю. В другому — тільки з відтворенням населення безпосередньо (з народжуваністю та смертністю) або опосередковано (з шлюбністю та розлучуваністю).

Демографічна поведінка являє собою комплексний результат взаємодії фізіологічних та психологічних характеристик індивіда або їх сукупності, умов його (їх) життєдіяльності, а також духовних норм і цінностей оточуючих його (їх) груп і суспільства загалом. У сучасній демографічній літературі частіше розглядають демографічну поведінку у вузькому розумінні слова. Загальновживаними є поняття шлюбної (матримоніальної) поведінки та репродуктивної поведінки, санітарної (вітальної) поведінки, міграційної поведінки.

Демографія вивчає переважно результати демографічної поведінки у вигляді змін шлюбності, народжуваності, розлучуваності, смертності в різних вікових групах і на різних територіях. Дослідження демографічної поведінки відіграють істотну роль у визначенні головних напрямків демографічної політики суспільства.

Демографічна установка — психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до тих чи тих демографічних подій у своєму житті, означає готовність до певного результату демографічної поведінки.

Когорта — це сукупність людей, у котрих в один і той самий період часу відбувалася певна демографічна подія. Інтервал часу, обраний для виокремлення когорти (звичайно рік або кілька років), залежить від цілей аналізу та особливостей вихідної інформації. До когорти може бути віднесена група мігрантів, котрі замешкали у конкретному населеному пункті впродовж календарного року, це може бути група жінок, котрі народили в певному календарному році першу дитину або розлучилися чи овдовіли впродовж того самого календарного періоду, це може бути група молодих чоловіків, призваних на військову службу того чи того календарного року тощо.

Сукупність людей, що народилися впродовж певного календарного періоду, називають також генерацією. В сучасній демографії розрізняють реальну генерацію (її складають ті, хто народився одночасно, або ровесники) та гіпотетичну генерацію (її утворюють люди, що живуть одночасно, або сучасники різного віку). Реальна генерація є. головним поняттям при описанні демографічних процесів методом поздовжнього аналізу, гіпотетична генерація є об'єктом дослідження при поперечному аналізі. Гіпотетичну генерацію інколи називають умовною генерацією, при цьому людей різного віку, котрі живуть у цей календарний період, розглядають як приналежних до однієї й тієї самої генерації.

Термін "когорта" був уведений 1949 року американським демографом П. Уелптоном у рамках методу поздовжнього аналізу, але в подальшому він набув універсального характеру.

Демографічний оптимум, або оптимум населення, являє собою найбільш раціональний з усіх можливих з точки зору обраного критерію (або їх системи) тип відтворення населення, включаючи не тільки оптимальну інтенсивність процесів народжуваності та смертності, але й відповідне відтворення демографічних структур, а також міграцію населення. Розрізняють динамічний демографічний оптимум, який характеризується бажаною інтенсивністю демографічних процесів і розвитку демографічних структур, та статичний демографічний оптимум, який виражає їхній стан на певну дату. Помітний внесок у розвиток уявлень про демографічний оптимум зробив французький демограф А.Сові, котрий пов'язав в аналізі темпи зростання населення, темпи економічного зростання й стан природного довкілля. З вітчизняних демографів, котрі розробляли проблему демографічного оптимуму, слід назвати в першу чергу А.Я.Боярського, О.Я.Квашу та А.Г.Вишневського. Їхні праці були спрямовані передусім на визначення параметрів демографічного оптимуму, оскільки вони безпосередньо пов'язані з розробкою ефективної демографічної політики.

Демографічне старішання, або старішання населення, — це процес збільшення частки літніх і старих людей у загальній чисельності населення. Його причиною є тривалі зміни в характері відтворення населення. Розрізняють "старішання знизу", яке відбувається через поступове зниження кількості дітей внаслідок скорочення народжуваності, і "старішання згори", викликане зростанням кількості старих людей у результаті зниження смертності у похилому віці за відносно повільного зростання кількості дітей. Демографічне старішання може мати місце в результаті загибелі значної кількості молоді на війні або з причини інтенсивної міграції населення, позаяк вона різною мірою заторкує окремі вікові групи. Так, у результаті багаторічної міграції сільської молоді в міста України відбулося різке демографічне старішання населення в її селах, а за цим настала депопуляція сільського населення.

Одним з центральних понять демографії є якість населення. Це комплексне поняття, яке включає до себе систему характеристик населення та його найважливішої частини — населення працездатного віку. Це характеристики освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального складу населення, його рухливості, стану здоров'я, середньої тривалості життя тощо. Існує точка зору, що інтегральною характеристикою населення є рівень його діяльнісних здатностей. Зміни якості населення можна розглядати як розвиток населення або, навпаки, його деградацію.

3. Методи і мова демографії. Крім власних методів, демографія широко використовує методи інших наук. Вона модифікує їх стосовно своїх дослідницьких завдань, тому часто важко окреслити між ними та методами власне демографії чіткі межі. Заломлюючись у вивченні відтворення населення запозичені з інших наук методи стають невід'ємною частиною демографічної методики.

До методів власне демографічного аналізу належить метод когорт, застосовуваний при вивченні зміни того чи того демографічного процесу впродовж життя генерації. Широко використовують поздовжній аналіз та поперечний аналіз, які дають можливість порівняти особливості відтворення кількох генерацій. Останнім часом дістали поширення методи потенційної демографії, які передбачають вимірювання демографічних процесів не кількістю подій або прожитих людино-років, а демографічними потенціалами — кількістю людино-років майбутнього життя. Широко застосовують у демографії й методи стандартизації демографічних коефіцієнтів, які дозволяють виключити при порівняннях вплив відмінностей у складі порівнюваних населень.

У демографічному аналізі часто використовують демографічні моделі, які описують зміну населення загалом або компонентів його зростання. Найбільш поширені моделі стаціонарного населення та моделі стабільного населення, а також числові моделі демографічних процесів для гіпотетичної генерації у вигляді демографічних таблиць.

Демографія вивчає сукупності людей і демографічні події як масові явища, що стає доступним лише в результаті зведення спостережень окремих випадків. Тому важливе місце в демографічній методиці посідають прийоми вивчення та аналізу кількісних відносин, зокрема статистичні й математичні методи. Будучи самостійною наукою, статистика в демографії відіграє роль одного з її головних методів, утворюючи як така головну частину демографічної статистики.

Характеристики закономірностей демографічних процесів (і зростання населення) вимагають кількісної оцінки темпів зміни сукупностей людей як функції часу — календарного або власного часу когорти (віку або тривалості перебування в тому чи тому демографічному стані). Тому в демографії широко розповсюджені методи математичного аналізу, зокрема диференційного та інтегрального обчислення, коли кількісні сукупності й час розглядають як неперервні змінні, а також матрична алгебра, коли їх розглядають як дискретні змінні.

Залежності демографічних процесів від віку й тривалості перебування в тому чи тому стані не завжди можуть бути подані в аналітичному вигляді. Тому в демографії широко використовують прийоми їх графічного зображення та аналізу у вигляді кривих народжуваності, смертності, шлюбності й методи підбору відповідних кривих до емпіричних даних. Для наочного подання головних функцій демографічних таблиць застосовують графічні методи. Особливе місце серед них посідають демографічні сітки, які дозволяють за допомоги геометричних побудов отримати кількісні значення деяких безпосередньо спостережуваних дисциплін, обчислити головні характеристики демографічних процесів у генерації та аналізувати їх перебіг у часі.

4. Демографічна політика. Демографічна політика розглядається як цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона має на меті впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

Демографічна політика є органічною частиною соціальної політики, специфічною за своєю метою і почасти за методами їх реалізації, проте є узгодженою з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості та праці, а також рівня життя та соціального забезпечення населення, освіти, охорони здоров’я.

До теоретичних проблем демографічної політики належать такі питання, як сутність, зміст і цілі політики в царині відтворення населення; суб’єкт та об’єкт цієї політики, засоби та ефективність її здійснення. До них також належать і проблема співвідношення демографічної політики та соціально-економічної політики в країні загалом.

Найбільш близький та розповсюджений термін – політика народонаселення. Інколи ці поняття ототожнюють. В широкому розумінні демографічна політика тотожна з політикою народонаселення, у вузькому – розглядається як одна з її складових, поряд з регулюванням умов праці населення та умов життя всього населення.

В англо- та франкомовній літературі, в міжнародних документах визнано термін „політика населення”. Цей термін широко використовується в усіх документах, рекомендаціях та аналітичних доповідях ООН.

В інших, близьких за змістом термінах, найбільше розповсюдження отримали контроль народжуваності та планування сім’ї, а останнім часом – сімейна політика.

Термін „контроль народжуваності” використовують для опису впливу держави на процес народжуваності, головним чином з метою зниження її рівня та скорочення темпів росту населення в країні. Термін був введений в обіг Маргарет Сенджер, яка відкрила у 1916 р. в Нью-Йорку першу в Америці клініку щодо попередження вагітності.

Термін „планування сім’ї” використовують у двох основних змістових контекстах.

На макрорівні під плануванням сім’ї розуміється діяльність державних та недержавних організацій (програми, комплекси заходів), що направлена на створення умов для реалізації відповідального батьківства, для досягнення кожною сім’єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження дітонароджень у сім’ях, тому програми планування сім’ї іноді називають програмами контролю народжуваності.

На мікрорівні під плануванням сім’ї розуміється прийняття подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про розмір сім’ї, зокрема про число дітей в ній, та дії, що сприяють реалізації таких рішень. Морально-етичною та правовою основою планування сім’ї є плановане (відповідальне) батьківство (материнство та батьківство) - надання сім’ї право вільно та відповідально визначати бажане для неї число дітей та час між їх народженнями (календар народжень). Таке право прийнято в багатьох міжнародних угодах та розглядається як одне з основних прав людини. Планування родини допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в родині та зберегти їх, але і вибирати час дітонароджень з врахуванням віку батьків та соціально-економічних умов, регулювати інтервали між народженнями, запобігти небажаної вагітності, незапланованих народжень, сприяє зниженню материнської та немовлячої смертності, зміцненню здоров’я матері та дитини, скорочення вторинної безплідності. Ефективність планування родини залежить від інформованості людей про методи контролю над дітонародженням, від доступності та можливості застосування цих методів для різних категорій сімей.

Термін „сімейна політика” використовується все частіше як самостійний термін для позначення діяльності державних та інших служб щодо соціального захисту сім’ї, щодо надання підтримки сім’ям певних типів.

У вітчизняній науковій літературі цей термін активно використовується приблизно з середини 80-х років. Початок активної розробки змісту сімейної політики, її мети, форм та методів започаткував регіональний демографічний семінар з проблем сімейної політики, що відбувся в Юрмалі у 1988 р.

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів та інших соціальних інститутів, що покликана створювати оптимальні умови для виконання сім’єю її функцій, гармонізувати відношення між особистістю, сім’єю та суспільством.

В сімейну політику включаються заходи як загально соціальної, так і демографічної направленості: статеве виховання у сім’ї та школі, підготовка молоді до сімейного життя, матеріальна підтримка молодої родини (житло, кредити, допомога, пільги, тривала оплата відпустки по вагітності та пологам, щодо догляду за дитиною), розвиток багато профільних „Служб сім’ї” (діагностика стосунків між подружжям, між батьками та дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин у педагогічних та сексуальних питаннях), сприяння вступу у шлюб самотніх та розведених, розвиток служб планування родини (підбір доступної та надійної контрацепції, медико-генетичного консультування, зупинення вагітності сучасними, найменш шкідливими засобами, лікування безпліддя тощо), масові видання популярної літератури з питань сім’ї та шлюбу, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва.

Структура демографічної політики, як і будь-якої політичної діяльності, включає два взаємопов’язаних компоненти: визначення та виклад системи цілей та розробку і реалізацію заходів для її досягнення. Цілі та задачі політики зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміну тенденцій в області динаміки чисельності та структури населення тощо.

Цілі можуть бути задані у вигляді цільової вимоги, цільового показника або системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики.

Об’єктами демографічної політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім’ї певних типів або стадій життєвого циклу.

Мета та система заходів щодо регулювання відтворення населення визначається панівними ідеологічними концепціями, особливостями соціальної системи, що склалася, типом державного управління, рівнем економічного розвитку та ресурсними можливостями, якістю життя, культурними та релігійним нормами та традиціями.

У системі заходів впливу на демографічні процеси виділяють два основні напрями:

1. зміна характеру процесів природного відтворення поколінь (народжуваність, шлюбність, розлучуваність, вікова структура, смертність) в їх тісній взаємодії;

2. вплив на міграцію населення (міграція, імміграція, еміграція, географічний розподіл, щільність населення тощо); міграційна політика поєднувалася з політикою в області розселення населення по території.

Принципова особливість демографічної політики полягає у впливі на динаміку демографічних процесів не прямо, а опосередковано, через суспільну поведінку, через прийняття рішень у сфері шлюбу, сім’ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання. Заходи політики впливають як на формування демографічних потреб, обумовлюючих специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації. Особливу складність демографічної політики як частини соціального управління надає необхідність враховувати та узгоджувати інтереси різних рівнів: індивідуальних, сімейних, групових та громадських, локальних, регіональних та загальнодержавних, економічних, соціально-політичних, екологічних та етнокультурних; найближчих, середньострокових та довгострокових.

Тому демографічна політика представляє собою комплекс різних заходів:

• економічні (відпустки, що оплачуються, та різні допомоги при народженні дітей; допомоги для дітей в залежності від їх кількості, віку, типу сім’ї; кредити, податкові та житлові пільги тощо);

• адміністративно-правові (законодавчі акти, що регламентують шлюб, розлучення, становище дітей у сім’ях, аліментні обов’язки, охорону материнства та дитинства, використання засобів контрацепції та аборти, умови зайнятості та режим праці жінок-матерів, що працюють, внутрішню та зовнішню міграції тощо);

• виховні та пропагандистські заходи, покликані формувати громадську думку, норми та стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат у суспільстві.

Метою демографічної політики в Україні є поступова стабілізація чисельності населення і формування передумов наступного демографічного зростання.

Завдання демографічної політики сучасної України є такими:

1. Збільшення очікуваної тривалості життя населення за рахунок поліпшення якості життя, зниження передчасної смертності, у першу чергу в дитячому віці, серед підлітків і осіб працездатного віку.

2. Поліпшення репродуктивного здоров’я населення; збільшення тривалості активного життя шляхом скорочення захворюваності і травматизму.

3. Поліпшення якості життя хворих та інвалідів через надання їм умов для реалізації наявного потенціалу здоров’я.

4. Створення умов для підвищення народжуваності, зміцнення інституту родини , самореалізації молоді, відповідального батьківства.

5. Регулювання імміграційних потоків з метою створення діючого механізму міграційного заміщення природного збитку населення України, створення умов для скорочення еміграційного відтоку, зокрема інтелектуального.

6. Пом’якшення негативних наслідків процесу старіння – максимально повне використання життєвого досвіду літніх людей, реформування пенсійної системи.

7. Подолання бідності, реформування сфери праці тощо.