1.2 Побудова мережі способом "кожна з кожною"

Між ЦАТС для передачі сигналів використовується загальний канал сигналізації (ЗКС №7) і пучки ліній двосторонньої дії.

При з'єднанні АТС координатного типу між собою, а також між АТСК-У й ЦАТС використовуються пучки однобічної дії й застосовується система сигналізації по двом виділеним сигнальним каналам для передачі лінійних сигналів, а для передачі сигналів керування використовується багаточастотна система сигналізації "2 з 6".

Для зв'язку АМТС з АТС використовуються з’єднувальні лінії міжміські (ЗЛМ), для зв'язку АТС з АМТС - замовно-з’єднувальні лінії (ЗЗЛ).

Переваги даного способу:

• висока структурна надійність через надлишковість мережі зв'язку;

• відсутність транзитних з'єднань забезпечує мінімальний час встановлення з'єднання, отже підвищується ефективність використання засобів зв'язку й підвищується якість тракту телефонної передачі;

• забезпечується створення пучків каналів між кінцевими станціями по найкоротшим шляхам.

Недоліки:

• велика кількість пучків з’єднувальних ліній, отже, значні витрати на первинну мережу.

У курсовому проекті тип з’єднувальних ліній визначається з економічної точки зору та технічними можливостями мережі. Між аналоговими РАТС використовуються лінії однобічної дії в залежності від відстані між станціями: якщо довжина ЗЛ менше, ніж 1,5 км, то використовуються трьохпроводові ФЗЛ, якщо від 1,5 до 8 км, - двохпроводові ФЗЛ, якщо більше, ніж 8-10 км – ІКМ тракти.

ЗЛ між між ЦСК і аналоговими РАТС – цифрові, при цьому на аналоговій РАТС установлюється напівкомплект ІКМ для переходу з цифрового сигналу на аналоговий.

ЗЛ між цифровими станціями – двосторонньої дії цифрові типу Е1.

Структурна схема МТМ наведена на рисунку 3.2.

1.3 Розробка нумерації абонентських ліній

Система нумерації - це система знаків (цифр або букв), що використовуються викликаючим абонентом при автоматичному телефонному зв'язку. До систем нумерації пред'являються наступні основні вимоги:

• відсутність співпадаючих номерів абонентських ліній на єдиній мережі зв'язку;

• мінімальна значність номера;

• незмінність системи нумерації протягом тривалого часу;

• достатні запаси ємності нумерації з урахуванням розвитку місцевих, зонових, міжміських мереж;

• простота структури номера, що полегшує його запам'ятовування й користування зв'язком абонентами.

Розрізняють два види систем нумерації: закрита й відкрита.

Для нумерації абонентських ліній на МТМ використовується закрита п'яти-, шести- або семизначна нумерація, в залежності від ємності мережі. При виборі значності слід враховувати коефіцієнт використання номерної ємності мережі, що становить 40-50% на найближче десятиліття й 60-80% у перспективі при широкому використанні цифрових систем комутації. У якості першого знаку абонентського номера можуть використовуватися будь-які цифри, крім "0" і "1".

Крім закритої нумерації однакової значності, на МТМ може застосовуватися й закрита змішана нумерація, коли в мережі одночасно існують абонентські номери з різним числом знаків (п'яти- і шестизначна або шести- і семизначна нумерації). Використання такої нумерації допускається на перехідний період.

Алгоритм вибору числа знаків в абонентському номері місцевої мережі наступний:

• Визначаємо монтуєму ємність мережі:

,

де i = 1, 2, …, m − номер РАТС, N_РАТСi − монтована ємність i-ї РАТС.

• Визначаємо номерну ємність перспективної мережі:

N_ном = N_монт/k_і,

де k_і − коефіцієнт використання номерної ємності (k_і = 70% = 0,7).

• Визначаємо необхідну мінімальну значність номера (n_min) з урахуванням реалізації екстрених служб і виходу на АМТС:

N_ном ≤ 8 х 10^n-1,

де n − мінімально необхідне число знаків у місцевому абонентському номері.

Далі слід розробити місцеві абонентські номери для абонентів проектованої МТМ. При цьому потрібно визначити місцеві коди для кожної АТС мережі. Місцевий код (однозначний, двозначний або тризначний в залежності від ємності мережі) на МТМ закріплюється за кожної десятитисячної групи абонентів. Далі слід розробити зонові номери для абонентів МТМ. Зоновий номер має наступну структуру - авххххх, де ав - внутрішньозоновий код (код стотисячної групи);

ххххх - абонентський номер на місцевій телефонній мережі ємністю 100000 номерів.

Помітимо, що при виклику абонентів МТМ з 5 або 6 - значним місцевим номером останній повинен доповнюватися до зонового (семизначного) цифрами 22 або 2 відповідно. При цьому "а" не може приймати значення "0" або "1":

"0" - індекс виходу до АМТС; "1" - вихід до ВСС.

Далі слід розробити міжміські й міжнародні номери абонентів.

При автоматичному міжміському телефонному зв'язку абонент повинен набирати о -АВСавххххх,

де АВСавххххх - міжміський номер;

АВС - міжміський код;

А - міжміський індекс.

У якості "А" можуть бути використані будь-які цифри, крім 1 і 2, а в якості "В" і "С" - будь-які цифри.

Таким чином, нумерація МТМ залежить від кількості РАТС і ємності мережі. Так як проектована ОПС має ємність, більшу за 10 000, то доцільно використовувати змішану нумерацію (на ОПС – шестизначну, а на існуючій мережі – п’ятизначну).