43. Оскільки на сьогодні господарське законодавство України до певної міри кодифіковане, його система визначається структурою Господарського кодексу.

Розділ І "Основні засади господарської діяльності"

Розділ II "Суб'єкти господарювання"

Розділ III "Майнова основа господарювання"

Розділ IV "Господарські зобов'язання"

Розділ VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання "

Розділ VII "Зовнішньоекономічна діяльність"

Розділ VIII "Спеціальні режими господарювання"

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище суб'єктів господарювання (законодавчий інститут суб'єктів господарювання). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються.

Зокрема, це Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"1 враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування"2, в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється ГК (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Законом "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту входять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: засновницькі договори, статути об'єднань.

44. Оперативно-господарські санкції — це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення або зменшення його шкідливих наслідків, їх оперативність полягає в тому, що вони вводяться в дію самими суб'єктами або державними органами, які контролюють додержання законності у відповідній сфері господарських відносин. Ці санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором, зокрема:

1) відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,

із звільненням її від відповідальності за це — в разі порушення зо­

бов'язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним

чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

3) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт вна­

слідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення

видачі банківських позичок тощо;

4) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подаль­

шого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або по­

вернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зо­

бов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку

коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

5) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додатко­

вих гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка поруши­

ла зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), пере­

ведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на

оплату після перевірки їх якості тощо;

6) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із

стороною, яка порушує зобов'язання.

Цей перелік не є вичерпним, у договорі сторони можуть передбачити також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

45. Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони. їх можна класифікувати як:

загальні (Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., який регулює окремі види господарських відносин і договорів);

закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (Закони "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);

закони про окремі види господарської діяльності (Закони "Про зв'язок", "Про поштовий зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про автомобільний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України тощо);

Третій блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства;

б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

еликий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 p., "Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" від 25 вересня 2002 p., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 11 грудня 2002 p.);

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 24 травня 1994 p., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 p.);

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до статті 117 Конституції України;

46. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГКУ).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

• матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

З оглядом на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків з урахуванням цін на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Забороняється погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання — господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності (ст. 225 ГКУ).

47. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у статті 1 дає визначення цього поняття, але лише стосовно процедури банкрутства. Ліквідація при банкрутстві – це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлюють Цивільний та Господарський кодекси України (ст.111 ЦК та ст. 60 ГК).

Отже, після прийняття відповідними органами (власник, уповноважений орган або суд) рішення про ліквідацію, що є правовою підставою ліквідації, для позбавлення статусу юридичної особи необхідно здійснити наступні заходи, які є етапами ліквідаційного процесу:

1. Утворення органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, ліквідаційної комісії. Причому за рішенням органу у ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління юридичної особи.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації юридичної особи. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган або суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Але він за законом не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Слід також зазначити, що порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами юридичної особи.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов’язків: повідомлення про ліквідацію юридичної особи в пресі (за місцезнаходженням), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості, виявлення кредиторів та претензій останніх. У разі якщо відомі кредитори, то ліквідаційна комісія повідомляє їх про ліквідацію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законодавством порядком інвентаризації і оцінки майна юридичної особи реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

5. Внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи, що є останнім етапом ліквідаційного процесу.

48. Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

- перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання - страхування (Закон “Про страхування”), інвестування (Закон “Про кооперацію”), господарських товариств (Закон України “Про господарські товариства”) та ін.;

- кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з новим Цивільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи господарювання, яке базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності та має на меті утвердження оптимального суспільного господарського порядку у сфері національної економіки; складається з 9 розділів: І - основні засади господарської діяльності; II - суб'єкти господарювання; III - майнова основа господарювання; IV - господарські зобов'язання; V - відповідальність за правопорушення у сфері господарювання; VI - особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання; VII - зовнішньоекономічна діяльність; VIII - спеціальні режими господарювання; IX — прикінцеві положення. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами;

- наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії — відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 “Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”, Порядком скасування рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.01.1999 р. № 54/3347.