Руїни цього вечора

Долання терезів щоб затримати тернові

Обриси змерхлого

Вівтар каменя під непевною сажею вод і рештки сховищ розламують

В пересаджених просторах комашки зелений ключ землі

На порозі притулку

Розкіш розпросторення доглядає

Серед змовницьких розколин слова

Наче нові стіни кольору світла

Переховуємо

Сховища

Зелених таємниць

тиша

Розламування досвітніх дощів замітає нарікання солі

Сидять за столами

Вивантажують скльовану довжину грому печальний

Як прохолода затоки старший закопує землю під гіпсовою соломинкою долі

Мов листок

Незміренне (крок за кроком) змовницьке вторгнення бо раптом (у началах) позападали

Войовничі пагони ніжні й уранці

Невже відновлено сідлання глибин?

Невже у грізне розтікання пастки заростає бог?

Про мовчазну тріщину в імені

Видовжується надломлений край суцвіть ці величезні обриси вперті занурюють себе у пагорбах

Забути б

Як про уламки кольору розкопуючи мілину садів

На останніх схилах печалі

Забуваю себе моя душе споночіло і плем’я темені студеніє в зашпорах роду

(Ані пісків зі стін лист

Наслідувачі зябер

забули

Про намір викупу про голос в остях шляхів у передвістях

(Чи не він заокруглює чекання

На схилах рівної солі?)

Потроху збираєш себе але на оту дорогу уже не вийти

Із вантежем відпливу

Закочується колір (при визріванні

зими

Склеплює попіл

Обсаджені

рештки

рибин)

але

Ізвідки заснування заснованих берегів? початки заснування ніжності світу

і це

Також пощерблені каплиці жаги залишок з-поміж переходів ліхтар що обіцяно

В оранжереях підніжжя

З панциром невідступності

Безтінна

У спалахах зойків

Проминаєш

дерева

Які у зливах блукають тане відлуння дзеркал

На висоту кольору вертаються уперті осади заток

Із запасів піску проростає луска випростаних блискавиць

І рештки силуетів

Яко великі залізниці зелені

Знаряддя глини

Підпирають

берег

Витканої

Блискавки

В погоні

Понад стінами попри ноші порогів зі свіжости вислову про спрагу сновидінь

Про тягар здобичі нерозшуканого літа і сухе світло навперейми метелику

Біля вечірнього птаха

великі

Відведення часу мов нотування долі мов відновлювання самоти заслонених висотою

Розрівняти гніздо

Такі береги

Мов закінчення душі на вустах

Мов стиснений сонях слово

Без затоки рас зуживає себе неназваним

І глибшають піски

Хто оздоблює

Позакраплинну

свіжість

Джерел?

Усміхнений

Пісок живої пристрасти? хто множить дерновища гніву? брами без гнізд?

І це все образи

вільна

Гордість зеленого мов переміщення у спазмах двобою немов

Уривки подвигу у проймах блискавиць відкритий завше панцир зойку

Задовго

До спалаху сідла пропадає у межах ліхтарів слід скльованих пташок