8. Видова різноманітність джерел зп. Сучасні та історичні джерела

Доктринальне визначення: джерело (форма) права – це зовнішня форма вираження правових норм(загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави) (Мірошниченко А.М.) специфічною ознакою джерел ЗП є те, що вонимістять земельно-правові норми, які регулюють відн щодо правового режиму земель, використання та охорони земеі як осн національного багатства.

Класифікація джерел земельного права:

1. за юридичною силою: конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела.

2. за предметом регулювання: загальні (Конституція, ЗУ «Про ох нпс») та спеціальні (ЗУ «Про охорону землі»)

3. за характером правового регулювання: матеріальні та процесуальні.

4.за формою законодавчого акта: кодифіковані й некодифіковані.

5. за часом дії: чинні й нечинні (історичні).

Історичними джерелами земельного права є ті нормативно-правові акти, які свого часу були чинними, але у зв'язку з розвитком земельного права втратили свою чинність. До них слід віднести, зокрема, Земельні кодекси 1970 р., 1990 р., 1992 р. Проте норми вже нечинних актів, будуть застосовуватися для регулювання тих відносин, що виникли в період їх дії.

Видова різноманітність джерел земельного права виявляється в наступному:

1. для земельного права характерним є поєднання уніфікованих (ЗК) та диференційованих джерел з метою забезпечення комплексного правового регулювання.

2. поряд із нормативно-правовими актами, які містять виключно земельно-правові норми (ЗУ «Про охорону земель», ЗУ «Про оренду землі»), до джерел земельного права належать нормативно-правові акти, які містять норми не лише земельного, а й інших галузей права (ЗУ «Про фермерське господарство», ЗУ «Про іпотеку»)

3. провідним видом джерел земельного права є нормативно-правові акти, проте вони не вичерпують всю їх різноманітність, до них також відносять:

1. правовий прецедент(судовий чи адміністративний) та судова практика– джерелом права в Україні прецедент в континентальному розумінні (усталену судову практику – т.зв. «jurisprudence constante»). Як вказує С. Шевчук (до якого ми приєднуємося), в Україні існує судова правотворчість як джерело права: рішення Європейського суду з прав людини, акти КСУ, акти-узагальнення судової практики³.

1. Рішення Конституційного Суду Мірошниченко називає специфічними нормативно-правовими актами.

2. Акти-узагальнення судової практики в частині опису практики є формою вираження прецеденту в континентальному розумінні, а в частині рекомендацій щодо вирішення тих чи інших спорів – нормативно-правовим актом (причому непоодинокими є випадки, коли вони сприймаються судом як обов’язкові⁴, що звичайно, не відповідає закону).

3. Рішення ЄСПЛ є також прецедентом в континентальному розумінні

2) Правові принципи;

3) правові звичаї – (Коваленко Т.) Теорія ЗП не визнає його джерелом, проте Коваленко обстоює позицію за якою звичай слід вважати джерелом, незаважаючи на те, що в ст. 3 ЗК (чим регул зем відносини) немає вказівки на звичай, проте автор пропонує застосовувати норми ст. 9 ЦК (положення ЦК застос до зем відн не верг земельним зак). Приклад, чому необхідно застос звичай: для тлумачення оціночних понять (ст. 171 ЗК малопродуктивні землі — це с/г угіддя, ґрунти яких характер негативними природними властивостями). Визначення «негативних природних властивостей» у законодавстві не розкрито

4. нормативно-правові акти (офіційні документи, прийняті уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру) є основним, а на думку багатьох вчених навіть єдиним джерелом права в Україні, і вони також поділяються на певні види