3. Земля як ключовий об’єкт земельно-правового регулювання: наукові пошуки оптимального правового визначення та співвідношення з іншими об’єктами права.

Ключовим у визначенні предмету земельного права як галузі права (земельних правовідносин) виступає поняття «земля».

Поняття «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: 1) як планета, 2) як суходіл, 3) як ґрунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, 4) як кономічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, 5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо.

Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею».

ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення: «земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі, що, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів.

В. Носік - земля (як основне нац. багатство) - це розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об ´єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу».

На думку Н. Титової, земля (виступаючи специфічним майном, об´єктом цивільного права) взагалі не є об´єктом земельного права; цей термін «означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ...»

Натомість, для позначення об´єкта земельного та екологічного права слід вживати поняття «землі», яке означає «органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об ´єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)».

Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що сьогодні в земельному праві поняття «земля» вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідну для використання відповідної земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покрив у межах цього простору.

Співвідношення Закон України «Про режим іноземного інвестування» об’єктами: 1. Земельна ділянка: Аналіз земельного законодавства «земля» у ньому вживається у двох розуміннях – (1) як земна поверхня та певний простір над і під нею (земля «у суворому розумінні») (2) як синонім терміну «земельна ділянка» - саме в такому значенні вживається термін «земля» у словосполученнях «оренда землі», «купівля-продаж землі» тощо. Земельна ділянка, маючи всі родові ознаки землі, має додаткову видову ознаку – установлені межі.

2. термін «земельна ділянка» не охоплює водних об’єктів та лісів у її межах.

3. Ст.23 Кодексу України про надра надає землевласнику та землекористувачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою. Надра є виключно власністю укр. Народу на відміну від земель. Не ототожн.

4. Ч.2 ст.79 ЗКУ «[п]раво власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар …». Використання земельної ділянки практично завжди означатиме використання поверхневого (ґрунтового) шару. можливі і ситуації, коли термін «земельна ділянка», «земля» не будуть охоплювати ґрунт.

5. поняття «земельна ділянка» не охоплює будівель і споруд, на ній розташованих.

6. Відповідно до ч.2 ст.79 ЗКУ (див. також ч.3 ст.373 ЦКУ), «[п]раво власності на земельну ділянку поширюється в її межах на … багаторічні насадження, які на ній знаходяться». Дане положення, а також сама природа багаторічних насаджень, які зазвичай не можна відділити від ділянки без втрати ними своїх властивостей, а також втрати властивостей самої ділянки, дозволяє вважати, що поняття земельної ділянки в більшості випадків включає в себе багаторічні насадження, що на ній розташовані. Між тим, зазначимо, що питання повинно вирішуватися окремо в кожній ситуації.

чи є земля майном.

Численні аргументи проти

мірошниченкоземельні ділянки є різновидом нерухомого майна¹⁶,

Земельна ділянка підпадає як під законодавче визначення речі («предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки» – ст.179 ЦКУ), так і під визначення майна («окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки» – ст.190 ЦКУ). Ст.181 ЦКУ прямо і категорично відносить земельні ділянки до нерухомих речей, а отже – до майна. Підстав для обмеженого тлумачення цих норм не вбачається.

Вважаємо водночас, що під визначення речі (а відповідно, майна) не може підпадати земля «у суворому розумінні» (як природний ресурс, частина навколишнього середовища), оскільки вона, не будучи індивідуалізованою, не може бути об’єктом цивільних прав та обов’язків.