- •Розвиток наукової думки у сфері земельного права України: науково-правничі школи та науковці, їх концептуальні ідеї та практичні досягнення.
- •Об’єкти земельних правовідносин в умовах розвитку ринку землі.
- •Земля як ключовий об’єкт земельно-правового регулювання: наукові пошуки оптимального правового визначення та співвідношення з іншими об’єктами права.
- •Сутність предмету та методів правового регулювання земельних відносин як критеріїв самостійності земельного права.
- •Критерії класифікації з-п відносин та їх науково-практичне значення.
- •Система та проблеми реалізації принципів зп.
- •Місце зп як галузі права в правовій системі Укр.
- •8. Видова різноманітність джерел зп. Сучасні та історичні джерела
- •2) Правові принципи;
- •Закони України:
- •Підзаконні правові акти:
- •1) Закони України:
- •1. Конституція України,
- •5. Закони,
- •2) Підзаконні правові акти:
- •3) Акти місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
- •15. Право приватної власності на землю: особливості суб’єктно-об. Складу і змісту
- •17.Право комунальної власності на землю: особливості суб’єктно-об’єктного складу і змісту
- •18. Право колективної власності на землю:дефекти правового регулювання та шляхи подалання
- •19. Право власності на землю іноземних держав: земельно- та міжнародно-правовий аспекти.
- •20. Юридичні титули користування зем. Ділянками: з-ство та практика.
- •21. Правова природа та прогалини у правовому регулюванні земельних орендних відносин
- •22.Речові права на чужі зем. Ділянки
- •23. Обмеження та допустимість встановлення земельних сервітутів
- •24. Право постійного землекористування: доцільність існування.
- •25. Право загального землекористування: юр. Можливості здійснення.
18. Право колективної власності на землю:дефекти правового регулювання та шляхи подалання
Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1990-х рр.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. «кооперативного типу» (с/г кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов’язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., а також ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Згодом (після 2000 р. на виконання УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 №1529) більшість підприємств – суб’єктів права колективної власності припинили своє існування.
Питання про те, чи існує в сучасних умовах право колект власності на землю, є дискусійним.
1. П.Ф. Кулинич вважає, що «інститут права колективної власності … втратив свою легітимність у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу» або навіть раніше – «з прийняттям 28 червня 1996 року нової Конституції України», де колективна власність також не згадана.
2. З подібними підходами погодитися не можна. Існує певна кількість земель, наданих раніше саме на такому правовому титулі («право колективної власності») і не переоформлених як землі приватної або державної власності. Ні КУ, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб’єктів (хоча й не згадують про колективну власність).
Аналогічно, не можна погодитися із думкою, за якою до відносин щодо земель, переданих свого часу до колективної власності, слід застосовувати положення чинного ЗКУ про спільну власність на земельні ділянки (ст.ст.86-89 ЗКУ). Слід погодитися із І.О. Костяшкіним, який знаходиться на позиції, що такий висновок не ґрунтується на чинному законодавстві. («поширення відповідних правових конструкцій на право колективної власності передбачатиме перехід від власності суб’єктом якої виступає колективне п-ство, до спільної власності фіз..ос., що потребує визначення юрид.підстави,порядку такого переходу,виготовлення нового держ.акту»)
Необхідність розгляду права колективної власності обумовлена не лише існуванням певної кількості земельних ділянок, наданих саме на такому праві. Із колективною власністю на землю дуже тісно пов’язане право на земельну частку (пай), що відіграє у даний час дуже важливу роль у визначенні правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
СУБЄКТ – однозначного вирішення не має, що обумовлено насамперед суперечливістю положень законодавства (ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство»): з одного боку, передбачено, що земельна ділянка належить «співвласникам»-громадянам, але в той же час суб’єктом права називається юридична особа.
При існуванні відповідних юридичних осіб суб’єктом права власності на земельні ділянки, передані у колективну власність, слід визнавати саме ці юридичні особи, оскільки закріплений законодавчо порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками колективної власності свідчив про те, що ці правомочності здійснює саме юридична особа в особі своїх статутних органів, а не громадяни–«співвласники».
Натомість, громадяни-«співвласники» мали специфічне право вимагати виділення в натурі із земель колективної власності спершу середньої земельної частки (ст.ст.5, 6 ЗКУ в ред. 1992 р.), а із прийняттям УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 №666/94 – земельної частки (паю). Право вимоги громадян співіснувало із правом власності на землю юридичних осіб, і у разі колізії мало над ним пріоритет, що свідчить про його речову природу. Проте ототожнювати право на земельну частку (пай) з правом колективної власності немає підстав: громадяни не володіли, не користувалися та не розпоряджалися земельною ділянкою; ці повноваження здійснювала юридична особа.
ОБЄКТОМ права колективної власності є землі сільськогосподарського призначення, що до передачі у колективну власність здебільшого знаходилися у користуванні відповідної юридичної особи.