15. Право приватної власності на землю: особливості суб’єктно-об. Складу і змісту

спірним щодо змісту права власності на землю: 1. є точка зору що класична тріада повно відображає можливості, що є у власника; 2. з іншого боку висловлювалась точка зору, що зміст права власності не може бути описаний «класичною тріадою» (правомочностями володіння, користування та розпорядження) Мірош. вважає, що будь-який перелік правомочностей «за визначенням» є умовністю, він не може повністю пояснити сутності права власності як найбільш повного речового права, зміст якого визначається формулою «дозволено все, що не заборонено».

Суб’єктами права приватної власності на землю ст.80 ЗКУ визначає громадян України та юридичних осіб. З урахуванням змісту ст.81 та ін. норм ЗКУ це положення слід розуміти розширено, оскільки суб’єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Щодо громадян України обмеження по об’єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (ч.1 ст.81 ЗКУ).

Іноземні громадянита особи без громадянства - ч.2 ст.81 ЗКУ (не с/г призначення в межах та за межами населених пунктів, на яких розташоване нерухоме майно, що перебуває у їх власності)З ч.4 ст.81, ст.145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов’язані їх відчужити.

Юридичні особи«(засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності …» (ч.1 ст.82 ЗКУ).

Проблема. Формулювання «… для здійснення підприємницької діяльності» можна тлумачити таким чином, що для інших потреб юридичні особи набувати земельні ділянки у власність не можуть. За такого тлумачення позбавляються можливості мати земельні ділянки на праві власності, напр., релігійні організації. таке тлумачення є помилковим., дана норма не містить прямої заборони для юридичних осіб набувати земельні ділянки не для підприємницької діяльності. За таких умов, якщо набуття земельних ділянок для підприємницької діяльності прямо дозволено, слід вважати, що набуття для непідприємницької діяльності тим більше дозволяється. Принцип рівності усіх суб’єктів права власності, закріплений у ст.13 КУ, ст.5 ЗКУ, передбачає, зокр., те, що закон не може містити необґрунтованих виключень і обмежень: 1. іноземні юридичні особи Ч.2 ст.82 ЗКУ ч. 4 щодо земель с/г призначення

Ч.3 цієї ж статті визначає, що спільні підприємства (засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб)«… можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в порядку, встановленому ЗК для іноземних юридичних осіб.»

Проблема! поділ ю.о за ЗК відмінний від поділу за ГК: 1. виходячи із буквального формулювання ст.82 ЗКУ, місце створення (реєстрації) юридичної особи не має жодного значення: до юридичних осіб [України] слід відносити юридичні особи, засновані українськими громадянами за кордоном (що навряд чи доцільно).2. при визначенні спільного підприємства не має жодного значення розмір частки іноземного суб’єкта, тому юридична особа, за мізерної участі іноземного суб’єкта буде вважатися спільним підприємством з усіма відповідними обмеженнями. 3. не має жодного значення та обставина, що після заснування підприємства корпоративні права у ньому можуть перейти від засновників до інших осіб. Так, засновники – громадяни України можуть відчужити свої частки у статутному (складеному) капіталі іноземцям, і навпаки.

Доцільно привести у відповідність дане положення із ГК.

Проблема. Чи може державне (комунальне) підприємство або підприємство із часткою державної (комунальної) власності мати земельні ділянки на праві власності? Відповідь на це питання неоднозначна. Хоча ЗКУ ( ст.81 та ін.) і не передбачає можливості державних (комунальних) підприємств володіти земельними ділянками на праві власності, відсутня і відповідна заборона, отже, можливе. Що ж стосується положень господарського законодавства щодо того, що майно державного (комунального) підприємства належить йому на праві оперативного управління та господарського відання, їх застосування до відносин власності на землю виключається в силу положень ч.1 ст.4 ГКУ, яка встановлює, що кодекс не регулює земельні відносини. Таким чином, і ці положення не спростовують висновок про можливість державних (комунальних) підприємств володіти земельними ділянками на праві власностіМораторій (Перехідні положення ЗК)!!

16. Право державної власності на землю: особливості суб’єктно-об’єктного складу та змісту

Регулюється: Конституцією, ЗК України

Право державної власності – це юридично закріпленні можливостей держави здійснювати у визначеному законом обсязі правомочності володіння, користування, розпорядження земельними ділянками через систему правових норм, які регулюють виникнення,реалізацію і припинення відносин державної власності на землю

За ст. 14 КУ самостійним суб’єктом права власності на землю є держава. Це право реалізується нею з підстав і порядку передбаченому законом.

Носік стверджує, що суб’єктом права власності є не органи державної влади, а Українська держава як політична організація суспільства.

Особливості суб’єктного складу:

1. Відповідно до ст.80 ЗКУ, суб’єктом права власності на землі державної власності є держава, яка «реалізує це право через відповідні органи державної влади»: ЗКУ у ст.ст.13, 16, 17, 17-1 та 84 цими органами визначає: 1) КМУ, 2) РМ АРК 3) місцеві державні адміністрації (районні, обласні та Київська та Севастопольська), 4) державні органи приватизації; 5) «центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів» - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (ч.4 ст.122 ЗКУ). Повноваження цих органів розмежовуються ст.ст.118,122,129,149,150 ЗКУ.

Особливості об’єктного складу:

1. У державній власності перебувають усі землі, окрім земель комунальної та приватної власності.

ПРОБЛЕМА: Не всі землі повинні вважатися державною власністю: 1. в Україні продовж існувати землі колективної власності, 2. можуть існувати також землі інших держав. 3. в Україні можуть існувати землі, власник яких не визначений (після смерті спадкодавця до оформлення спадщини на спадкоємців)

2. Деякі об’єкти можуть перебувати у виключній державній власності (для забезпечення реалізації певних функцій держави, для збереження певних особливо цінних категорій земель) до зміни їх цільового призначення:

1. В ч.4 ст.84 ЗКУ закріплено такі види земель, що перебув у виключній власності держави:

• а) землі атомної енергетики та космічної системи;

• б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

• в) землі оборони;

• г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

• ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

• д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

• е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВРУ, Президента України, КМУ, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

• є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

• ж) земельні ділянки, які закріплені за держ професійно-технічними навч закладами;

• з) земельні ділянки, закріплені за вищими навч закладами державної форми власності;

• і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Окрім перерахованих в ст. 84 не можна передавати у приватну власність будь-які земельні ділянки під об’єктами нерухомості, що не підлягають приватизації, оскільки при такій передачі порушуватиметься принцип цільового використання земель.

3. Також в п.3 ст.4 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» міститься виняток, який передбачає, що земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти системи державного резерву, «є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження».

4. На думку А.Д. Юрченка, необхідно закріпити правило про залишення у державній власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих сільськогосподарським науково-дослідним установам та дослідним, учбовим господарствам навчальних закладів, державним сортовипробувальним закладам і сортодільницям, державним елітно-насінницьким і насінницьким господарствам, племінним заводам, племінним радгоспам і конезаводам, державним господарствам, які вирощують лікарські та ефіроолійні рослини, фрукти, виноград тощо.

3. Проте існування переліку вміщеного у ч.4 ст.84 ЗКУ, не означає, що землі, згадані в ньому, не можуть перебувати у комунальній або приватній власності: Наприклад, цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній власності, може бути змінене на цільове призначення «землі лісогосподарського призначення» без зміни форми власності на землю, що положенням ст.84 ЗКУ не суперечитиме.

4. ч.3 ст. 18 ЗК - Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Особливості змісту:

1. особливі підстави набуття у державну власність (аналогічні і для комунальної): ч.1 ст. 142 – у разі добровільної відмови власника землі на користь держави; п. а ч. 5. Ст. 82 – відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;п.г ч.5 ст. 84 – передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

Виняткова підстава (лише для набуття у державну) п. ґ ч.5 ст. 84 конфіскації земел ділянки;

2. державна власність на землю має особливий публічно-правовий зміст. Основним завданням державної власності на землю є забезпечення земельних публічних та державних інтересів суспільства. Але слід зазначити, що забезпечення земельних інтересів суспільства включає і забезпечення приватних земельних інтересів суб’єктів приватної власності на землю. В аспекті регулювання державою відносин власності на землю можна стверджувати про пріоритет публічних земельних інтересів над приватними, що необхідно враховувати при здійсненні права державної власності на землю.