2.. Варіанти розвитку першокласників в умовах шкільного навчання.

За даними О.О.Кравцової, приблизно третя частина 7-річних першокласників недостатньо готова до школи. А з 6-річними дітьми ситуація ще складніша. Серед них є діти, як готові до шкільного навчання, але їх меншість.

Психологічна готовність до школи, пов'язана з успішним початком навчання, визначає найбільш сприятливий варіант розвитку дітей. Але зустрічаються й інші варіанти розвитку, які вимагають більшої або меншої корекційної роботи.

При вступі до школи часто виявляється недостатньо сформованим якийсь один з компонентів психологічної готовності. Багато педагогів схильні вважати, що в процесі навчання легше розвинути інтелектуальні механізми, ніж особистісні. Однак це не так. У всякому випадку, при особистісній неготовності дітей до школи у вчителя виникає досить складний комплекс проблем. А як показали дослідження Н.І.Гуткіної, серед дітей, які йдуть у школу з 6 років менше половини (близько 40 %) мають внутрішньо позицію школяра, у решти вона відсутня.

Учні з особистісною неготовністю, на уроці відповідають одночасно, не піднімаючи руки і перебиваючи один одного, діляться з вчителем власними переживаннями і почуттями.

Окрім того вони зазвичай включаються у роботу лише при безпосередньому звертанні до них вчителя, а в інший час відволікаються, не слідкуючи за тим, що відбувається у класі, порушують поведінку, що порушує їхню власну роботу і заважає іншим дітям. Маючи завищену самооцінку, вони ображаються на вчителя. Коли вчитель і батьки виражають незадоволення їх поведінкою і навчальними невдачами, вони жаліються на те, що уроки нецікаві, школа нехороша або вчителька зла. Мотиваційна незрілість, притаманна таким дітям, часто тягне за собою прогалини в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності.

Переважаюча інтелектуальна неготовність до навчання безпосередньо призводить до неуспішності учбових дій, неможливості зрозуміти і виконати всі вимоги вчителя і, як наслідок, до низьких оцінок. Це в свою чергу, впливає на мотивацію: те, що хронічно не виходить, дитина роботи не бажає. При інтелектуальній неготовності можливі різні варіанти розвитку дітей. Своєрідним варіантом є так званий вербалізм (від слова "вербальний" словесний).

Вербалізм пов'язаний з високим рівнем мовного розвитку, гарним розвитком пам'яті на фоні недостатнього розвитку сприймання та мислення. Як правило мова у таких дітей розвивається рано і інтенсивно. Вони володіють складними граматичними конструкціями, багатим словниковим запасом, можуть відтворювати "дорослі" фрази і цілі висловлювання. Завдяки цьому їх часто вважають вундеркіндами.

У той же час, надаючи перевагу вербальному спілкуванню з дорослими, діти недостатньо включаються в практичну діяльність, ділове співробітництво з батьками та ігри з іншими дітьми. Вербалізм призводить до одностороннього розвитку мислення, невмінню працювати за зразком, співвідносити свої дії із заданими способами і деякими іншими особливостями, що не дозволяє успішно навчатися у школі. Корекційна робота з такими дітьми вимагає повернення до видів діяльності характерних для дошкільника, - грі, конструюванню малюванню і т.п., які сприяють перш за все розвитку образного мислення.

Психологічна готовність до школи -цілісне утворення. Відставання в розвитку одного з компонентів рано чи пізно призводить до відставання або викривленню в розвитку інших. Комплексна психологічна готовність до шкільного навчання може бути достатньо високою, але в силу деяких особистісних особливостей діти відчувають значні труднощі в навчанні. Зупинимося на трьох варіантах розвитку 6-7-річних дітей (за А.Л. Венгерок).

Тривожність, як відомо, буває ситуативною, але може стати і особистісною особливістю. Висока тривожність набуває стійкості при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини зі сторони вчителя, батьків - значній кількості зауважень, докорів, інших негативних оцінок. Припустимо, дитина захворіла, відстала від однокласників і їй важко знову включитися в процес навчання. Якщо тимчасові труднощі, які вона переживає, дратують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається і в ситуації, коли дитина досить успішно вчиться, але батьки очікують більшого і ставлять перед дитиною завищені, нереальні вимоги, а також при жорстко регламентованому навчанні 6-річних дітей.

Через наростання тривожності і пов'язаною з нею низькою самооцінкою знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспішність. Невпевненість в собі призводить до ряду інших особливостей - бажанню неосмислено слідувати вказівкам дорослого, боязні проявити ініціативу, формальному засвоєнню знань і способів дій.

Наступний варіант розвитку отримав назву "негативістська демонстративність". Демонстративність - особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху та увазі до себе з боку оточуючих. Дитина, яка володіє такою особливістю, поводить себе дещо манірно. її театралізована поведінка, емоційні реакції є засобом досягнення головної мети - звернути на себе увагу, отримати похвалу. Якщо для дитини основна проблема - постійна відсутність похвали дорослого, то для демонстративної дитини - недостатність схвалення.

Але чому у даному випадку демонстративність стає негативістською? Якщо першокласник вчиться не дуже гарно і не викликає захоплення власними шкільними успіхами, він починає задовольняти завищену потребу в увазі іншими способами. Його поведінка набуває негативного соціального забарвлення: театрально, афективно порушуються правила поведінки в школі, може з'являтися агресивність. Негативізм розповсюджується не лише на норми шкільної дисципліни. Але і на навчальні вимоги вчителя. Не приймаючи навчальні задачі, періодично "випадаючи" з процесу навчання дитина не може оволодіти необхідними знаннями і способами дій, успішно вчитися.

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, зазвичай стає недостатність уваги дорослих до дітей, які відчувають себе покинутими, "недолюбленими".

Але буває, що дитині дають достатньо уваги, але вона не задовольняє гіпертрофованої потреби в емоційних контактах.

Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, добиваються необхідної їм уваги. І нехай це зазвичай не доброзичлива увага (роздратування, зауваження, нотації та інші негативні оцінки), все рівно вона є підкріплення демонстративності. Дитина діє по принципу "краще нехай сварять, ніж не помічають".

"Втеча від реальності" - ще один варіант несприятливого розвитку. Він

спостерігається в тих випадках, коли у дітей демонстративність поєднується з тривожністю.

Ці діти мають також дуже значну потребу в увазі до себе, але реалізувати її в різкій театралізованій формі не можуть через свою тривожність. Вони малопомітні, бояться викликати невдоволення своєю поведінкою, прагнуть виконувати всі вимоги дорослих. Незадоволена потреба в увазі призводить до зростання тривожності і ще більшій пасивності, непомітності, що утруднює і так недостатні контакти. Ці особливості, посилюються з часом, зазвичай поєднуються з інфантильністю, відсутності самоконтролю.

Не досягаючи суттєвих успіхів в навчанні, такі діти, так як і демонстративні, "випадають" з процесу навчання. Але виглядає це інакше: не порушуючи дисципліну, не заважаючи працювати вчителю і однокласників. Наведемо приклад, 6-річна дівчинка не виконала жодного завдання. "Що ти зробила на заняттях?" - запитує мама. "Літала на літаку в Африку." Діти люблять фантазувати.