Г алини романової

Галина Романова народилася у 1919 році в нашому місті. До війни вона закінчила школу, фельдшерсько-акушерське училище і гарно навчалася в медичному інституті міста Дніпропетровська. Війна знищила усі мрії про майбутнє.

Літом 1942 року за зв`язки з підпільниками міста Галина була заарештована. З групою лікарів з України Галина потрапила в трудовий табір міста Вільдау. Але й там вона продовжувала боротися проти фашистів. Їй удалося встановити зв`язок з групою німецьких антифашистів. Берлінські підпільники намагалися заслати до Оранієнбурга свою людину, яка б зуміла в місті, де було 11 концтаборів, авіазаводи Мессершміта, Хейнкеля, танковий, ливарний, хімічні заводи, організувати саботаж.

У грудні 1942 року на особисте прохання Галю перевели до російського табору в Оранієнбург. Велику роботу з згрупування в`язнів табору Оранієнбург здійснювала молода лікарка з Дніпродзержинська. Вона була одним з організаторів підпільної юнацької організації “Інтернаціональна спілка”, до якої ввійшла молодь різних національностей. Галина очолювала в ній російську секцію. Метою цій організації був саботаж на заводі, де працювали в`язні, ознайомлення їх з інформацією про становище на фронтах війни і підготовка до повстання, яке повинне було початися тоді коли до Берлину наблизяться Радянські війська.

На початку жовтня 1943 року організація була розкрита, Галину й інших членів “Інтернаціональної спілки ” було заарештовано. Але ні тортури, ні побої, ні цькування собаками – ніщо не похитнуло волі борців-антифашистів. Свій 26-ий рік народження Галина зустріла посивілою і змученою.

19 серпня 1944 року, після 114 діб, які Галина провела в камері смертників тюрми Плетцензеє , Галина Романова була страчена.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 вересня 1967 року Галина Федорівна Романова була нагороджена медаллю “За Відвагу” (посмертно).

Сьогодні одна з вулиць міста Дніпродзержинська носить ім`я Галини Романової, а на подвір`ї школи №33 встановлений пам`ятник відважній дівчині.

В улиця імені Йосипа сачка

Народився Йосип Сачко на Донбасі.

У 1934 році сім’я переїжджає до м.Кам`янське, де Йосип закінчує ФЗУ і поступає на роботу в новопрокатний цех Дзержинки. Йосип з дитинства мріяв про небо, тому після закінчення міського аероклубу ім.Молокова, у 1937 році, він вступає до Іркутського військового авіаційного училища.

Велику Вітчизняну війну Й.Сачко зустрів лейтенантом на Дальньому Сході, де проходив службу в авіаційному полку механіком. Незабаром полк, де він служив, було направлено на фронт під Москву.

Потім були Північний Кавказ, Сталінград і передислокація в Північному Казахстані, там він і дізнався про розстріл свого батька фашистами у Дніпродзержинську. Бажання помститися за смерть батька було дуже великим, тому у 1944 році Йосип закінчує школу морських пілотів.

У складі 51-го міноторпедного авіаційного полку Червонопрапорного Балтійського флоту Йосип Сачко б`є ворога на Ленінградському фронті.

За успішне виконання спеціального завдання по знищенню дамби на р.Свірь Йосип був нагороджений орденом Червоної Зірки, а за операцію по знищенню фашистського крейсера “Ніобе” він і декілька його товариші були нагороджені Зірками Героїв Радянського Союзу. За півроку Йосип Сачко прийняв участь у знищенні 8 фашистських кораблів.

27 серпня 1944 року, коли Сачко повертався на базу після виконання чергового бойового завдання, його машина була атакована і збита фашистськими літаками. До берега залишалось декілька кілометрів. Охоплений вогнем літак старшого лейтенанта І.Сачко впав у холодні води Балтійського моря. Загинув Йосип Сачко через місяць після присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

Рішенням №1414 виконкому Дніпродзержинської міськради від 28 грудня 1965 року вулиця Жіла була перейменована в вулицю Йосипа Сачка.