2.3.Конспектування, анотування, реферування наукового тексту
Конспект (від лат. сопзресіиз - огляд) - це короткий письмовий Івиклад змісту книги, статті, лекції тощо. Така універсальна форма Гзапису накопичених знань сприяє їх розумінню і засвоєнню, [допомагає відпрацювати уміння лаконічно й чітко викласти зміст [власними словами, до того ж при потребі швидко відновити зміст Допрацьованого раніше матеріалу, доповнити, аргументувати, [проілюструвати його. При конспектуванні статті, книги, виступу |головну увагу звертаємо на ключові слова, так звані інформаційно-смислові центри.
Для конспектування, як і реферування, доцільні такі способи викладу матеріалу, як опис, оповідь, міркування. Опис у науковому ловленні використовуємо тоді, коли необхідно описати певне явище або процес, викласти нову інформацію. Розповідь застосовуємо при хронологічному викладі фактів. Міркування передбачає включення в конспект власних роздумів з питань, що підлягають осмисленню, гобливу увагу приділяємо структуруванню обробленого матеріалу, |Ьобудуванню логічних схем, за якими чітко виступають набуті слідником знання. Такий конспект є основою для підготовки яаукової доповіді, написання курсової та дипломної робіт, статей і тез наукових конференцій тощо.
Анотування - це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання загальненої характеристики наукового документу, що розкриває його погічну структуру та найсуттєвіший зміст. Об'єктами анотування
80
можуть бути наукова стаття, монографія, дисертація, підручники і наукові посібники тощо.
Орієнтовна модель анотації наукового джерела:
Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації).
Основна частина: перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела (можна за розділами, главами, параграфами).
3. Заключна частина: актуальність і адресат джерела. Показниками рівня якості анотації є стислість і точність
інформації про першоджерело, її оформлення відповідно до чинних мовних норм.
Найпоширеніша помилка при складанні анотацій - їх надлишковість. Це виникає переважно при повторенні інформації, використанні невдалих висловів, зайвих фраз, вставних слів, складних конструкцій.
Анотації виконують сигнальну (подається інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці) і пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів) функції.
За функціональним призначенням анотації поділяють на довідкові і рекомендаційні.
довідкові анотації |
рекомендаційні анотації |
Для характеристики офіційних, наукових, довідкових, виробничо-практичних видань. Анотація уточнює нечіткість (неконкретність) заголовку і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документу, що відсутні в бібліографічному описі. |
Для розкриття змісту науково-популярних, художніх, дитячих книг, масово-політичної ; оо? літератури, розважальних V '('"-'і видань. ■■'■ ! Покликана активно пропагувати документи, зацікавлювати, притягувати увагу, переконувати в необхідності прочитання документу, присутні дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо. Такі анотації пишуться живою і зрозумілою мовою, за |
81
г' 'іПі |
обсягом вони ширші, аніж довідкові анотації. У рекомендаційних анотаціях іноді можуть подаватися недоліки документу, але максимально лаконічно, не забуваючи, що анотація не є рецензією. |
План—макет довідкової анотації . |
Іїлан-макет рекомендаційної анотації |
дані про автора; дані про форму (жанр) ч, первинного документу; ■ ,•' предмет, об' єкт або тема первинного документу; час і місце дослідження; характеристику змісту анотованого документу; причини перевидання та притаманні особливості поданого перевидання; характеристика довідкового апарату видання; цільове й читацьке призначення документу. |
дані про автора; коротка характеристика творчості автора; характеристика анотованого твору; оцінка твору; стилістичні особливості твору; характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-видавничого оформлення; цільове і читацьке призначення документу. |
Етапи анотування наукового джерела
(за Г.Онуфрієнко)
1. Ознайомимося з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання,
структура, обсяг, ілюстрації тощо):
із заголовком;
довідковим апаратом видання (вступом, змістом);
рубриками в самому тексті, висновками.
2. Прочитаємо уважно текст. Визначимо логічний суб'єкт (те, про що розповідається в тексті) і логічний предикат (те, що про це говориться).
3. З'ясуємо актуальність й адресат джерела (статті, книги ТОЩО). ■ ' -ІЛ'-.І ■:;::,:.■ ■ .;:,;„і,:; ■ ,■
8
2
4. Встановимо цільове і читацьке призначення документу (для самоосвіти, підвищення кваліфікації, на допомогу науковцям, для популяризації знань тощо).
Проаналізуємо структуру тексту, визначивши вступну, основну та заключну частини.
Визначимо головну інформацію основної частини текспфі відповівши на такі питання:
Які проблеми висвітлюються?
Що констатує автор? ^
Як розглядаються і розв'язуються поставлені проблеми? *'
Яких висновків доходить автор?
| 7. Оформимо текст анотації письмово, використовуючи
необхідні лексико-граматичні конструкції.
Здійснимо самоконтроль виконаної роботи.
Відредагуємо текст анотації. Звернемо увагу на структурну організацію і логіко-граматичні зв'язки між реченнями та їх частинами.
Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі чи застарілі терміни вимагають пояснення.