1.2.4. Становлення і розвиток наукового стилю української мови
Науковий стиль української мови формується і розвивається під Івпливом різних чинників: загального стану науки і наукових знань в [Україні, ступеня розвитку літературної мови, під впливом мовної Іпрактики письменників, учених, діячів культури. Витоки цього стилю Ізнаходимо ще в давній книжній українській мові. Дослідникам відомі |наукові твори Київської Русі - історичні переклади про Давню ""рецію, Рим і Візантію; "Хроніка" Георгія (Многогрішного) про Цсторію Візантії, "Ізборник" Святослава та ін. Пізніше, у XVI -
XVII ст. трактати, лексикони, послання готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій, Києво-Могилянській академії, Львівському братстві, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах і монастирях України. Професори, за висловленням письменника і громадського діяча Ф. Прокоповича, викладали своїм учням науку, черпаючи з власної скарбниці знань.
Статті, надруковані у другій половині XIX століття в журналі "Основа", визначили перспективи розвитку наукового стилю української мови на подальші десятиліття. Вагоме підґрунтя для формування української наукової мови і мовної особистості дослідника становили традиції Києво-Могилянської колегії, гімназій, Харківського і Київського університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту імені князя Безбородька, вчительських та педагогічних інститутів закритого типу, створених при класичних університетах у XIX ст. Традиційні лекції і практичні заняття відомі літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги П.Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М.Костомаров, М. Лавровський, М.Максимович, О. Потебня, Ф.Прокопович, І. Срезневський, М.Сумцов та ін. спрямовували на "загострення розуму", розвиток інтелектуально-творчого мислення, активізацію пізнавальної діяльності, самостійності, самокритичності.
Аналіз досвіду викладання видатних учених показує, що у вітчизняній вищій школі дотримувалися традиції діалогового спілкування зі студентами. У "Правилах" університету Св. Володимира від 1844 року, у Статуті Харківського університету наголошувалося на обов'язковому написанні з першого року навчання наукових творів. Ознайомлення студентів з класичними мовами, народною словесністю, текстами художніх творів російської, грецької, латинської літератури, особливостями історії, побуту відбувалося через "елементи наукової бесіди", "короткі диспути", "діалоги на лекціях", "порпання в наукових книгах", "розмірковування", граматичний розбір стародавніх текстів. Такі дослідницькі види роботи допомагали студентам глибше розкрити "секрети" художнього слова.
Значну роль у становленні наукового стилю зіграло Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ). Головним завданням Товариство поставило формування української наукової термінології: "Плекати та розвивати науки в українсько-руській мові". У "Записках НТШ" публікувалися збірники, часописи, вісники, монографічні праці,
69
[ідручники з історії, фольклористики, етнографії, мово- і літературознавства, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки.
Діяльність Термінологічної комісії, створеної у 1918 р. при Київському науковому товаристві, а також Інституту української наукової мови з 1921 р. спрямовувалася на вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання, підготовку і видання термінологічних словників, хоча репресії 30-х років завдали непоправних утрат. З 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка працює у Львові і є авторитетною у світі громадською організацією українських науковців, діячів культури та мистецтв.
Значний вплив на розвиток наукової мови мали праці відомих учених. Теоретиком вироблення наукового стилю на Наддніпрянщині вважають Пантелеймона Куліша. У 1857 році П. Куліш написав і видав у Санкт-Петербурзі "Граматку" української мови", один із перших підручників нової української мови. У "Граматці", як і в "Записках о Южной Руси", П.Куліш упроваджував новий фонетичний правопис (згодом його назвали кулішівкою), що мав важливе значення у встановленні сучасної української орфографії.
"Шлях науці уготовляється словом", а "для створення думки наукової поезія необхідна", - доводив О. Потебня. Відомий український мовознавець визнавав домінанту наукової творчості як вирішальний фактор формування професіонала і громадянина.
Сутність і механізми наукової творчості як специфічний різновид творчої діяльності, основні риси наукової мови та наукової термінології вивчав Іван Франко. Науковий стиль мови дослідника характеризувався функціональною настановою на інтелектуально-логічне сприйняття, повідомлюючо-оціночною специфікою, а сформований ученим новий стиль наукового мовлення був репрезентований у працях з естетики, історії культури, літературознавства і критики вже в кінці 80-их років XIX століття.
Творцем науково-публіцистичного; науково-популярного стилю української мови, нової української наукової термінології, інтелектуалізатором української наукової мови XIX ст. вважають Михайла Драгоманова. Для називання літератури як мистецтва слова вчений використовував терміни белетристика, письменство; для називання діячів літератури - літературний діяч, писатель, письменник, писателька, письмак, письмовець, літератор, мальовник, оповідач, писач; для називання діячів літератури в галузі критики -
7
0
рецензент, коментатор; фахівця з мови - філолог, лінгвіст. Хоча не всі терміни узвичаїлися в науковій мові, М. Драгоманов вплинув на вибір перспективи розвитку національної термінології.
Над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови працював І. Огієнко. "Термін, - писав дослідник, — це зовнішній знак певного наукового розуміння. Найперша вимога від кожного терміна - щоб він найвідповідніше передавав сховане в нім розуміння...", "наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов".
Інтенсивно працював над проблемами національної термінології А.Кримський. Визначним явищем у галузі україністики кінця XIX ст. - початку XX ст. стала його оригінальна праця "Украинская грамматика" у двох томах (1907 - 1908), що відзначається багатством матеріалу, цікавими спостереженнями, використанням багатьох історичних джерел, порівняннями фактів української мови з відповідними фактами. Бібліотека А. Кримського та його архів становлять одне з найцінніших зібрань Центральної наукової бібліотеки імені В.Вернадського Академії наук України.
Аналіз наукових текстів минулих століть дозволяє прослідкувати мовостиль дослідників. Ось, як наприклад, писав у своїх працях В.Вернадський: "Пріоритетним у діяльності вченого є науковий пошук", "Передумовою можливості наукової роботи для вченого повинна стати реальність", "Логічна робота вченого повинна будуватися на даних наукового досвіду і спостереження", "Дослідник повинен відчувати відповідальність за наслідки своїх відкриттів", "..завжди є вчені, які яскраво відчувають і охоплюють цю живу, реальну природу нашої планети, всю проникнуту вічним биттям життя, і для яких це розуміння єдиної Природи є керівною ниткою всієї їх наукової роботи".
Неоціненним мовним порадником зі стилістики для вчителів слугувала книга видатної української вченої О. Курило "Уваги до сучасної української літературної мови" (1925). У передмові мовознавець писала: "Як навчитися думати по-українському і не збиватися на чуже? - Треба читати уважно українських класиків слова, вважати на їх мову, відзначати в ній своє, українське... Таке свідоме вивчання язикових особливостей витворює певне чуття самої мови...Живою бо має бути літературна мова". Кожне положення лінгвіста логічно обґрунтовувалося і доповнювалося прикладами з
71
Іусної народної творчості та письменства, міжмовними паралелями із І західно-та східнослов'янських мов.
Долі видатних учених-педагогів засвідчують їх виключну працездатність, енциклопедичну освіченість, відкритість душі, установку на діалогове начало, смак до інтелектуально наповненого українського слова. їад
■П
Контрольні запитання і проблемно-пошукові завдання
1. Сьогодні стиль ученими визначається як:
• різновид мови (функціональний стиль), закріплений традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється в фонетиці, граматиці, лексиці;
загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного [мовленнєвого акту;
індивідуальна манера, в тому числі й літературно-художня;
• мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан мови у гильовому відношенні в конкретну епоху.
З урахуванням цих характеристик дайте визначення науковому стилю.
Підготуйте короткі виступи про загальні ознаки наукового Істилю мови (абстрагованість, логічність, точність, [аргументованість - на вибір).
Охарактеризуйте основні функції наукового стилю. " ю
З'ясуйте особливості основних різновидів наукового стилю.
5. Визначте, до яких основних різновидів наукового стилю відносяться подані жанри досліджень:
наукова монографія, наукова стаття, реферат, анотація, тези, підручник, навчальний посібник, конспект, реферативний огляд, і резюме, тези, доповіді, курсова, дипломна, магістерська роботи, і дисертація, аналітична записка, науковий звіт, рецензія, відгук.
6. Заповніть табличку "Дипломна, магістерська, кандидатська ^робота: спільне і відмінне".
ви:
I"
ЇУ
"Чим дипломна робота може придатися після університету" Є два способи зробити так, щоб диплом був корисний й після захисту. По-перше, обрати таку тему, що згодом перейде в ширше дослідження на багато років наперед, за наявності бажання і здібностей. Проте не лише науковцеві, а й скажімо, директору турагенства знадобиться досвід роботи над дипломом. Адже для написання будь-якого документа доведеться: 1) чітко сформулювати тему; 2) зібрати матеріал; 3) систематизувати матеріал; 4) осмислити зібраний матеріал; 5) надати матеріалові органічної форми; 6) подбати, щоб читач, по-перше, розумів, про що йдеться, а, по-друге, міг самостійно звернутися до цитованих документів й висловлювати судження про них.
Це значить, що робота над дипломом вчить розважливості й систематичності. Опановується метод. Людина вчиться створювати придатний для вживання текст. Отже, не так важлива тема роботи, як досвід її створення. Коротше, написання диплома - як тренування пам'яті.
8. Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з розбудовою українських термінів, що містять специфічні національномовні риси, В.Пілецький виділяє такі:
-опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв'язку з чим вимагає опрацювання проблема росіянізму в українській термінології;
-виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;
з'ясування ролі й місця інтернаціоналізмів та їх національних відповідників у різних терміносистемах;
способи відбору назв опредметнених дій;
способи відбору найменувань опредметнених ознак;
орфоепічні й орфографічні проблеми.
(Пілецький В. Мовна специфіка українського терміна // Вісн. Нац. ун-ту "Львівська політехніка". - 2005. - № 538: Проблеми української термінології. - С. 25-32).
Прокоментуйте і проілюструйте позицію науковця.
9. До поданих термінів підберіть українські відповідники та синоніми:
дефініція, на рація, концепт, брокер, голкіпер, електорат^ менеджер, дистриб'ютор, лайнсмен, хавбек, мас-медія;
поняття, визначення, посередник, управлінець, виборець, розподілювач, оповідь, воротар, суддя, півзахисник, засоби масової інформації.
10. В. Радчук до варваризму імплементація підібрав понад 30 українських відповідників, серед яких:
впровадження, запровадження, втілення, втілення в життя, введення, введення в діло, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність, перетворення в життя, реалізація, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче запровадження, законодавче утвердження, введення в (законодавчу) практику, надання чинності, набуття чинності, узаконення, внесення змін (до закону), внесення поправок, перегляд (закону)
(Радчук В. Плекаємо укрлиш... Для кого? // Урок української. -2003. -№ 8-9. -С. 26-30). .•<::.*
А які українські відповідники підберете до поданих англіцизмів
щ-яЧ
.Ф.О
ії№"
інтенція - *'{
промоція і промоушн -і^і респектувати - їіПі
спічрайтер -
>■;«»■■'■
Підготуйте план наукової конференції на тему "Наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння " (І. Огієнко).
Дослідники стверджують, що процесом творення І.Франком наукового стилю української мови був, по суті, процес поступового відмежування від художньо-публіцистичних (а частково й епістолярних) способів висловлення та переходом з емоційно- експресивної тональності на нейтрально-повідомлюючу лексику, і, нарешті, знаходженням необхідних для наукової об'єктивності стилю засобів формулювання.
Прокоментуйте ці міркування, зверненням до праці "Із секретів поетичної творчості" І. Франка.
7
6