1.2.2. Основні жанри наукових досліджень

Серед жанрів наукових досліджень виділяють, зокрема, такі: наукова монографія, наукова стаття, реферат, анотація, тези, підручник, навчальний посібник, конспект, реферативний огляд, резюме, тези, доповіді, курсова, дипломна, магістерська роботи, дисертація, аналітична записка, науковий звіт, рецензія, відгук. Розглянемо деякі з них.

Стаття - наукова праця невеликого розміру, присвячена певній темі, розрахована на фахівців відповідного профілю, надрукована в журналі чи збірнику наукових праць.

61

Реферат (від лат геґего - сповіщаю, повідомляю, доповідаю) -це короткий виклад у письмовій формі або в публічному виступі змісту наукової праці за темою дослідження. Написання рефератів сприяє формуванню у студентів таких умінь: формулювати тему й мету, знаходити й опрацьовувати відповідні літературні джерела, систематизувати зібраний мовний чи літературознавчий матеріал, складати план реферату, викладати зміст джерел інформації, чітко подавати авторську позицію, показати вміння осмислювати й аналізувати явища, використовуючи теоретичні положення, робити висновки.

Анотація - коротка, стисла характеристика змісту книги, статті тощо. До спільних ознак підручника і навчального посібника належать: науковість, об'єктивність викладеного матеріалу; відповідність його навчальній програмі; наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу; доступність подання матеріалу, спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступове й послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотримання норм української літературної мови/ Водночас є й відмінні ознаки:

Підручник	Навчальний посібник
навчальна книга, навчальне	кнюіска або наочне приладдя, карта,
видання	що використовується у процесі
	навчання, довідкове видання
містить весь обов'язковий зміст	може розглядати не всі розділи, теми,
навчального курсу	проблеми, а ті, що, на думку автора,
	потребують особливої уваги, або
	містити матеріал ширший, аніж
	передбачає програма
	навчальний посібник є першою
	спробою підручника і в наступних
	виданнях трансформується в нього

Курсова робота передбачає закріплення, поглиблення й узагальнення знань з певної фахової чи професійно-орієнтованої дисципліни (з окремих розділів або повного навчального курсу), розвиток дослідницьких навичок, спроможності самостійного а, осмислення філологічної, методичної проблеми. щ Науковці виділяють реферативні (описові) і дослідницькі

І курсові роботи. Виконуючи курсові роботи з української мови

ь

6 2

реферативного характеру (наприклад, "Явище синонімії в науковій та навчальній літературі"), студенти здійснюють аналіз методологічної та наукової літератури, її правильного бібліографічного опису, логічного, грамотного викладу відповідного матеріалу в письмовій формі.

Дослідницькі курсові роботи з української мови містять опис мовних явищ, наприклад, розгляд семантики і етимології діалектизмів, етнографізмів, зібраних студентом під час діалектологічної практики, їх класифікацію тощо. Дослідницькі курсові роботи з методики викладання української мови (літератури) містять аналіз стану засвоєння учнями лінгвістики (лексикології, фразеології, граматики) або понять з теорії літератури, розроблену автором систему словникової роботи, експериментальну роботу над мовою художніх творів тощо.

Курсова робота як обов'язкове самостійне навчально-наукове дослідження студента-філолога є першоосновою для виконання дипломної, магістерської роботи з означеної проблеми.

Дипломна робота - це навчально-наукове дослідження, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному ;закладі при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" і передбачає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із базової фахової навчальної дисципліни та застосування їх при вирішенні конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знань; розвиток навичок самостійної пошукової роботи й оволодіння методикою дослідження.

Дипломна робота за своїм статусом прирівнюється до одного або всіх державних екзаменів з відповідних дисциплін, що визначається на основі висновків керівника роботи, рецензентів та ради факультету. Спеціально передбачений час (тобто відведений час у розкладі занять) для виконання дипломних робіт не передбачається, тому цей вид наукової роботи пропонують виконувати насамперед тим студентам, котрі виявили схильність до науково-дослідницької діяльності, виконали всі вимоги навчального плану, мають лише добрі та відмінні оцінки з дисциплін мовознавчого чи літературознавчого циклу.

Дипломна робота може носити комплексний характер, бути поглибленою розробкою теми курсової роботи, а також виконувати функції підготовчого етапу до магістерського дослідження.

63

Магістерська робота (магістерська дисертація) - це кваліфікаційна самостійна науково-дослідницька робота, що виконується з метою отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня "магістр". Така наукова робота містить сукупність перспективних і актуальних проблем, відображає творчий потенціал виконавця, його вміння інтерпретувати різні концепції і теорії, здатність до творчого осмислення аналізованого матеріалу, ступінь володіння професійною мовою у предметній галузі знання. На відміну від дипломних робіт написання магістерських, як і курсових є обов'язковим, їх невиконання розцінюється як академічна заборгованість.

Магістерська робота, виконана на основі ґрунтовного теоретичного дослідження, може послужити основою для подальшої роботи над кандидатською дисертацією. Правила оформлення магістерської роботи та її захист мають багато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати відповідні1 методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

Дисертація - це оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти відкриттю нових напрямів у науці; започаткуванню досі невідомих підходів до розв'язання складної' проблеми. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру,1 стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути' наповнені оригінальним змістом дослідження. Чи схожі магістерська робота і кандидатська дисертація. Не зовсім. Дисертація, зазвичай, є завершенням довготривалої продуманої праці, свідченням наукової зрілості виконавця.

Монографія - це одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено значну кількість фактичного матеріалу, результати великого наукового дослідження, одержано переконливі висновки. Чим відрізняється монографія від дисертації? У монографії дозволяється оперувати фактами, як, власне, зібраними особисто і тими, хто попередньо виконував це дослідження. Дисертація ж - це обов'язково власне дослідження.

Крім того, структура дисертації чітко регламентована, а монографії - ні. Автор дисертації більше зосереджений на описові нових фактів, їх точному представленні науковій громадськості. Автор монографії більше переймається інтерпретацією фактів, аргументацією своїх поглядів, через що стиль текстів монографій

64

інколи включає елементи публіцистичного викладу, що не допустимо в дисертаціях.

1.2.3. Мовні особливості української наукової мови - ■•-

Фонетико-інтонаційна сторона усної форми наукового стилю покликана забезпечити чітке сприйняття словесної форми. Характерна стандартність інтонації, стабільність ритмічного і хвилеподібність інтонаційного рисунку; понятійні словосполучення розділяються довгими паузами, щоб адресат краще сприймав їх смислову цільність; вимова запозичених слів наближена до джерела походження.

Основна риса лексики н аукового стилю -вживання, окрім загальновживаної та загальнонаукової, спеціальної (термінологічної) лексики. Кожна галузь науки оперує визначеними поняттями і термінами. Постійні динамічні зміни в науці, техніці, виробництві зумовлюють також і появу нових термінів. Цим специфічним словам притаманні такі ознаки: номінативність, наявність точної наукової дефініції, тенденція до моносемії в межах термінологічної системи певної галузі, відсутність експресивних значень, стилістична нейтральність, системність, точність семантики, висока інформативність, переважно вузька професійна сфера поширення, неконотованість, відсутність синонімії, абстрагований, логіко-понятійний характер, системність, однозначність, неметафоричність. Термін, як слушно зауважує М.Кратко, має викликати певні асоціації з предметом чи явищем, яке він означає, бути варіативним, тобто таким, що дозволяє легко утворювати похідні граматичні форми, благозвучним, тобто таким, що не порушує фонетичного складу мови.

Використання термінів вимагає скрупульозного ставлення до них. Термін, як правило, співвідноситься з одним науковим поняттям і має одну дефініцію. Часто в науковому тексті зустрічаємо терміни, що походять від іноземних джерел: паритет, кворуми, дискурс, концепт, презентація, трансформація; функціонувати, апробувати, ігнорувати, диверсифікувати, детермінувати, лімітувати; ординарний, ексклюзивний, кардинальний, індиферентний, казуїстичний тощо. Однак, пам'ятаймо, що ці слова мають відповідники рідною мовою.

Сьогодні поширене таке явище, як дублетність, джерелом якого є паралельне вживання власного і запозиченого терміна. Наприклад:

65

бібліотека - книгосховище; резолюція - рішення; релятивний -відносний; релевантний - істотний, доречний; креативний - творчий; латентний - прихований, неявний; варіабельний - змінний; інтеращія — взаємодія, компонент - складник, складова частина тощо. Тож користуймося питомими українськими термінами.

У науковому тексті недоцільно без потреби й необхідного обґрунтування подавати термінологію різних галузей. До речі, не завжди можна відрізнити і терміни від не термінів. Причина в тому, що вузькопрофесійні слова часто переходять у загальновідомі і розширюють значення. Ступінь термінологізації таких слів коливається залежно від галузі науки.

Інформаційно-технологічне сьогодення зумовлює все більш органічне включення наукових термінів до літературної мови, про що свідчить їх метафоричне використання: суспільний резонанс, моральний вакуум, електоральні настрої.

Серед лексичних засобів виділимо також і такі: лексичний повтор, синонімічна заміна, анафора, протиставлення, стилістично нейтральне вживання слів, міжнародні словотворчі елементи, з допомогою яких утворюються терміни (макро - великий, мікро -малий, ду - два; інтер - між; мульти - багато). Емоційна та експресивна лексика в наукових текстах може виступати лише; формою вираження спеціальних понять.

І все ж потреба у виразності мови наукового викладу зумовлює яскраві метафори і епітети, різноманітні риторичні звороти.! Дослідники часто вказують, що краса і виразність мови наукової прози полягає саме в точності і стислості вираження думки за максимально інформативної насиченості слова.

Фразеологія наукового тексту покликана виражати логічні зв'язки між частинами висловлювання (навести приклади; як показав аналіз; на основі отриманих даних; резюмуючи сказане; звідси випливає) і позначати певні поняття, виступаючи певним терміном.

Морфологія наукової мови. Наукові тексти насичені абстрактною лексикою, термінами, віддієслівними іменниками {друкування). Уживані форми множини іменників з речовим значенням: високоякісні сталі, річний і квартальний звіти.

Серед прикметників у науковому мовленні переважають відносні прикметники, аналітична форма вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш вдалий, менш критичний, найбільш доцільний). /)мшти ,.* .> .„,, .,,,..,.

ІНІ

6 6

Займенники '■'-■ маловживані в науковому тексті. Не використовується займенник я, не завжди етичне вживання займенників він, вона, вони. Натомість об'єктивності викладу надає особовий займенник ми, вказівні займенники цей, такий.

Усне і письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслів. Поширені різновидові дієслова дійсного способу. Наприклад, із значенням "аналіз" уживаються такі дієслова: простежити; аналізувати, розглядати, розібрати; із значенням "інформування про об'єкт" - описати, охарактеризувати; із значенням "нове знання про об'єкт" - виявити, визначити, розкрити; інтерпретувати, з'ясувати; із значенням "достовірність інформації" -довести, аргументувати, обґрунтувати, мотивувати тощо. Використовуються також зворотні {у даній статті розлядаються), безособові дієслова, інфінітиви, що поєднуються з модальними словами {необхідно відзначити, слід підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто; подібне вирішення питання є доцільним).

Уживані стійкі дієслівно-іменникові сполуки: брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово ставити питання). *л

Українська наукова мова послуговується і набором сурядних*}* підрядних сполучників. Скористаймося табличкою.

ЇМ

правильне вживання	неправильне вживання
сполучників	сполучників
тоді як	у той час як
через те що	у силу того що
для того щоб	з тим щоб
ВІДТОДІ ЯК, ВІДТОДІ КОЛИ	з того часу як, з того часу
	коли,

Серед прийменників, уживаних у науковому стилі, звернемо увагу і на такі:

для: комісія для складання резолюції; >п ■ : и,;, ^

до: відповідно до вимог; брати до уваги; » фгн І»

з: дослідження з педагогіки, знати з досвіду; згідно з законом;

за: обчислити за формулою, за даними аналізу, порівняти за показниками;

на: на вигляд, на вимогу;

під: під час виконання; !

по: по черзі; ' ^ і ;

ез." через НеПОрОЗуМІННЯ, Через ПОМИЛКу. ■■>■••'• .;■.. І ■■'.?»■ц)

67

Синтаксис наукового мовлення відзначається книжністю, (яскраво вираженим сполучниковим зв'язком, складними конструкціями. Потреба доводити, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання переважно складних речень і насамперед складнопідрядних речень. Смислові взаємовідношення у таких реченнях добре відображають підрядні сполучники {тому що, так як, внаслідок того що, у зв'язку з тим, що, незважаючи на те, що, тоді як та ін.), вставні слова {по-перше, слід, наприклад, дійсно, насправді, зрозуміло, можливо, ймовірно, за повідомленням, за даними).

Український мовознавець Н.Непийвода пропонує враховувати і і те, що активні конструкції речення переважають над пасивними, і Пасивні конструкції в українській мові - це переважно наслідок Івпливу російського канцелярського стилю, який частково нівелює Іактивність особи. Порівняймо: "Ми виконали роботу" та "Робота 1 виконана нами".

Органічна пасивна конструкція української мови — безособове іречення на -но, -то, в якому домінує результативність і не і передбачено виконавця: Напрацювання узагальнено ..., Запропоновано Інову модель..., Зібрано новий матеріал.

Відомі випадки інформативної несамостійності головної ї частини складнопідрядного речення, що служить стереотипною [формою логічного зв'язку частин міркування: Відомо, що...; Слід [вказати на те, що...; Необхідно підкреслити, що...

Отже, науковий стиль сьогодні - це достатньо впливовий І; різновид сучасної української літературної мови. На початку третього Ітисячоліття цей стиль усе частіше виступає основним джерелом [збагачення і якісної видозміни мови.