Провідні міжнародні міжурядові і неурядові організації освітнього спрямування. Їх завдання.

Головну роль в забезпеченні розвитку освіти в світі відіграє Організація Об’єднаних Націй (1945) і її спеціалізовані організації ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО. Під впливом цих організацій у багатьох міжнародних документах продекларовано право людини на освіту (під освітою розуміється залучення особи до культури щодо засвоєння змістовної її сторони, поведінки у суспільстві та системи загальноприйнятих соціальних норм) та шляхи його реалізації:

Ініціатор підготовки документу	Назва документу	Основні ідеї висловлені в документі
Генеральна Асамблея ООН (1948 р.)	Загальна декларація прав людини, п. 1 ст. 26	„Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, принаймні, що стосується початкової та середньої освіти. Початкова освіта має бути загальнообов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною для всіх на основі здібностей кожного”.
	Загальна декларація прав людини, п. 2 ст. 26	„освіта повинна бути спрямована на повний розвиток особистості та на повагу до прав людини і основних свобод. Освіта має сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між всіма народами, расовими і релігійними групами та повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру”
Генеральна конференція ЮНЕСКО (1960 р.)	Конвенція про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (п. 1 ст. 1).	„Дискримінація” охоплює будь-яку різницю, обмеження чи переваги за расовою ознакою, кольором шкіри, статтю, мовою, релігією, політичними та іншими переконаннями, національним чи соціальним походженням, економічним становищем або народженням, яке має метою чи наслідком усунення або порушення рівності відносин у сфері освіти, а саме: 1) закриття для будь-якої особи чи їх групи доступу до освіти; 2) обмеження освіти для будь-якої особи або їх групи нижчим рівнем; 3) створення чи збереження окремих систем освіти або навчальних закладів для будь-яких осіб чи їх групи; 4) становище, що є несумісним з гідністю людини, у яке ставиться будь-яка особа або група осіб.
Генеральна Асамблея ООН (1966 р.)	Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, ч. І ст. 13, п. 2 ст. 13	„Держави, які беруть участь у пакті, визнають право кожної людини на освіту”
		„Початкова освіта повинна бути обов'язковою та безкоштовною для всіх; середня у різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, має бути відкритою та доступною для всіх шляхом прийняття необхідних заходів, зокрема поступового введення безкоштовної освіти; вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі індивідуальних здібностей шляхом вжиття всіх необхідних заходів, зокрема поступового запровадження безкоштовної освіти; елементарна освіта має заохочуватись, по можливості для тих, хто не проходив чи не закінчив повного курсу початкової освіти”
Рада Європи	Протокол № 1 „Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод”, ст. 2	„Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, які вона на себе бере у сфері освіти та навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту для своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань”.
Всесвітній форум з освіти 26-28 квітня 2000 р (Сенегал)	Дакарські рамки діяльності „Освіта для всіх: виконання наших спільних зобов'язань”	„Освіта є одним з основних прав людини. Вона – основа для сталого розвитку, миру і стабільності у середині країн та у відносинах між ними, а тому може йтися, що вона є необхідним засобом для ефективної участі у житті суспільства та у економіці XXI ст., де відбуваються швидкі процеси глобалізації”

З ООН здійснюють активне співробітництво міжурядові та неурядові організації:

1. міжнародні міжурядові організації, які почали виникати на поч. ХХ ст. (Рада Європи – 1949 р., Європейський союз – 1992 р., Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) – 1961 р. – клуб високорозвинених країн). Ознаками таких організацій є:

- створена у відповідності з міжнародним правом

- на основі міжнародного договору (конференції, угоди, трактату тощо), сторонами якого є суверенні держави;

- метою створення є поєднання зусиль у тій ч іншій галузі (в тому числі і освіті);

- наявність організаційної структури (органи управління, штаб-квартира тощо);

- наявність статуту, який визначає її права і обов’язки;

2. міжнародні неурядові організації (почали виникати на поч. ХІХ ст.. Армія спасіння – 1878 р., Християнський дитячий фонд, Міжнародна амністія):

- не створена на основі міжурядового договору;

- має бути визнаною принаймі однією державою;

- здійснювати свою діяльність не менше як у двох державах;

- створюються на основі статутного акту.

Створення та діяльність міжнародних організацій розкриває широкі можливості для швидкого розвитку освіти в світі.

Активна нормотворча та організаційна діяльність спеціальних установ ООН і міжнародного співтовариства забезпечує правове регулювання і гарантування права на освіту. Крім того, існують такі консолідовані форми міжнародного співтовариства, які приймають важливі документи у цій сфері (наприклад, Всесвітня декларація про освіту для всіх (1990р.), розроблена Всесвітньою конференцією „Освіта для всіх” (м. Джомтьєн)). Цей акт, не зважаючи на рекомендаційний характер, має важливе значення у системі гарантування права на освіту.

39.

Проблеми неперервності освіти як важливий напрямок діяльності міжнародних організацій.

Провідною ідеєю, що покладена світовою педагогічною думкою в основу оновлення освіти, є ідея безперервності освіти. Цей висновок обґрунтовується такими міркуваннями:

• зростаюча інтелектуалізація і динамізм праці. Кожне десятиліття обсяг наукових знань у світі подвоюється, відбувається швидке оновлення техніки і технологій. Спеціаліст вимушений у таких умовах навчатись усе життя і кілька разів перекваліфіковуватись;

• зростання значимості "людського фактора" як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства. Широке розповсюдження отримала концепція "компетентної людини" як провідної мети освіти, згідно з якою освітні системи мають бути достатньо широкими, гнучкими, адаптивними, щоб протягом усього життя людини забезпечити розвиток її компетентності у найрізноманітніших проявах;

• поширення ідей демократизації суспільного життя та освіти. Демократизація в освітній сфері привела до високого рівня гетерогенності тих, хто навчається (люди різної статі, соціального походження та перспектив, віку), а, отже, до різноманіття їх запитів, потреб, інтелектуальних можливостей. Звідси випливає необхідність побудови гнучкої і варіативної освітньої системи;

• демографічні зміни, пов'язані з подовженням тривалості життя людей (в середньому до 75-78 років) Після виходу на пенсію вони мають багато років вільного від роботи часу, який вони хочуть провести корисно, удосконалюючи себе духовно та фізично. У зв'язку зі зростаючим попитом виникають нові освітні послуги для людей "третього віку";

• поява і широке розповсюдження нових інформаційних технологій (телебачення, відеотехніка, персональні комп'ютери, інтерактивні системи тощо), які дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання.

Отже, головна ідея докорінної реорганізації традиційної освітньої системи полягає у створенні для кожної людини можливостей отримання і поповнення знань, можливостей розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.

Програми створення систем безперервної освіти почали розвиватися під егідою ЮНЕСКО уже в кінці б0-х років. Була створена міжнародна комісія, яка підготувала у 1971 році фундаментальну працю "Навчатися бути. Світ освіти сьогодні і завтра". Комісія сформулювала основні принципи оновлення освітніх систем, провідним з яких стала безперервність освіти.

У 70-ті роки з'явився новий аспект у розгляді цього принципу -концепція "суспільства, що навчається", сутність якої полягала у розширенні розуміння поняття безперервності, у включенні в нього всіх видів формальної та неформальної педагогічної діяльності.

У 80-ті роки на XIX Генеральній конференції ЮНЕСКО вже прямо проголошується, що безперервна освіта "об'єднує всю діяльність і всі ресурси суспільства і спрямована на гармонійний розвиток потенційних здібностей особистості і прогресу у перетворенні суспільства".

У 80-ті роки ідеї безперервної освіти стають частиною національних освітніх програм розвинутих країн.

В сучасній Україні принцип безперервності є одним з провідних шляхів реалізації Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"). Він "відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес що триває упродовж всього життя людини".

Процес формування системи безперервної освіти набуває у кожній країні свого специфічного характеру. Однак найбільш загальні принципи побудови такої системи є спільними, тому що вони продиктовані об'єктивними потребами розвитку цивілізації.