Теоретичні:

1) Аналітичні методи. Найчастіше в компаратиівстиці застосовуються такі методи, як: аналіз, синтез, узагальнення і ін. Аналітичні методи на основі конкретних фактів дають можливість виявляти причини, походження, функції освітніх національних і глобальних освітніх систем.

2) Матричний метод. Розміщення матеріалу, який аналізується в таблицях (на зразок тих, які пропонував Жульєн).

3) Метод порівняння. Це найвагоміший метод порівняльної педагогіки. Він передбачає співставлення кількісних і якісних даних, педагогічних явищ, фактів. Вимоги до успішного здійснення порівняльно-педагогічного дослідження:

– виявлення спільних, типових і відмінних рис національних і регіональних педагогічних систем;

– визначення необхідних показників порівняння (так званих точок порівняння). Підібрати їх для цілого ряду країн, які порівнюються буває складно, оскільки національні системи мають значну кількість відмінностей.

У порівняльній педагогіці використовуються декілька способів опису зібраного з допомогою різних методів матеріалу. Це такі, як:

- географічно-країнознавчий. Опис систем освіти кожної з країн здійснюється почергово (особливо широко він використовується в зарубіжній педагогіці).

- порівняльно-описовий. Країни описуються попарно і порівнюються при цьому. Як правило порівняння здійснюються з вітчизняною системою.

- порівняльно-проблемний. Опис і порівняння здійснюється на основі обраною теми чи проблеми, яка стосується груп країн.

7

Порівняльна педагогіка як навчальний предмет у системі професійної підготовки педагогічних працівників

ЮНЕСКО, Всесвітня рада товариств порівняльної педагогіки і інші міжнародні організації своїми рішеннями пропагують обов’язкове викладання порівняльної педагогіки в університетах.

Як навчальна дисципліна вона присутня в підготовці майбутніх фахівців, що передбачають обізнаність з особливостями освіти та співпрацю чи контакти з іноземцями, аналіз розвитку економіки чи культури інших країн. Зокрема:

– педагогів; – лінгвістів; – дипломатів; – журналістів; – юристів

У більшості високорозвинених країн в університетах активно працюють кафедри порівняльної педагогіки, члени яких займаються не лише підготовкою студентів, а й компаративістськими дослідженнями.

Викладання здійснюється такими способами:

Способи викладання порівняльної педагогіки:

• Як самостійний навчальний курс (30-60 год)

• Як підрозділ споріднених наук (педагогіки, філософії освіти, порівняльної соціології освіти)

• Як елективний навчальний курс (за вибором студентів)

8

Історико-культурні і освітні традиції країни.

Дослідження компаративістів переконують, що особливості національної, регіональної та глобальної систем освіти залежить від ряду факторів, які в порівняльній педагогіці виступають стабільними порівняльними показниками:

- історико-культурні, освітні

- соціально-екномічні

- інформаційні

- етнічні

- політичні

- релігійні

Кожна національна система освіти пройшла певний історико-культурний, освітній шлях:

1) поява писемності і рахунку

2) поява загальноосвітніх шкіл (елементарної грамоти).

Поява писемності зумовила появу шкіл. В 3 тис. до н.е. виникають школи в Стародавньому Сході, в таких країнах, як: Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай. Це переважно були школи, які навчали грамоті синів знаті, жреців, писарів, службовців (письмо, читання, обрахунки, астрономічні знання). Навчання було тривалим і важким тому, що:

- складна процедура письма (ієрогліфічна, силабічна), спосіб написання і обрахунків;

- матеріали і засоби для письма утруднювали написання текстів (глина, віск, стиль);

- передавав знання тільки учитель, який користувався особливою повагою, бо знав знаки (письмо) „дароване богами”.

Поява шкіл сприяла розширенню кола грамотних людей. Особливу роль в розвитку світської масової освіти для вільних громадян відіграли школи Давньої Греції та Риму і залежних від нього провінцій. Європа (старий світ), після вкорінення християнства, стала колискою розповсюдження сучасної шкільної освіти майже в усьому світі:

3) поява вищих шкіл (та професійної підготовки)

Традиції вищої освіти започатковані арабськими країнами з 9 ст. і європейськими країнами з 11 століття у зв’язку з розвитком міст і торгівлі між країнами.

4) державний характер освіти

Розвиток ремесел і торгівлі в Західній Європі та італійське Відродження (13-14 ст.) привели до появи світської освіти:

У 17 ст. виникають перші державні школи. Які з часом розповсюджуються по всій Європі і світу.

5) законодавче закріплення і реалізація обов‘язкової початкової освіти

До 18-19 ст. в розвинутих країнах сформувалась ідея обов’язковості елементарної освіти для всіх представників населення.

У розвинутих країнах приймаються закони про обов’язкове початкове навчання:

Країни
Прусія	Англія	Японія	Франція	США	СРСР
1754 р.	1870 р.	1872 р.	1882 р.	З 1852 р.	1930 р.

Обов’язкове навчання – така організація системи народної освіти, при якій в законодавчому порядку передбачається отримання всіма дітьми певного віку загальної освіти в установленому обсязі.

Фактично до середини 20-го ст. розвинуті країни стали країнами суцільної грамотності (показник якої увійшов до соціальних стандартів суспільства).

6) законодавче закріплення і реалізація обов‘язкової загальної середньої освіти

Після другої світової війни, внаслідок технічної революції виникає потреба в підвищенні рівня освіченості. Так званий „освітній вибух” (піднесення вікового і якісного рівня освіти) розпочався в ІІ–ій половині 20 століття запровадженням обов‘язкової безкоштовної середньої освіти (неповної і повної):

Країни
Великобританія	Японія	Франція	СРСР	США	ПНР
1944 р.	1947 р.	1951 р.	1958 р.	З 1956 р.	1961 р.

7) професійна підготовка учителів

Ідея створення окремих закладів для підготовки вчителів виникла в 17 столітті.

9