Теоретико-методологічні засади підготовки вчителів на Заході

Історично підготовка учителів пройшла ряд етапів:

Історичний період	Характер шкільної освіти	Способи підготовки	Завдання підготовки
ІV – середина І тис. до н.е.	Елементарний та елітарний	Спеціальна педагогічна освіта відсутня	–
Серед. І тис. до н.е. – ХІ ст.	Елементарний та підвищений, елітарний і становий	Спеціальна педагогічна освіта відсутня (але викладання диференціюється за типами шкіл та дисциплінами викладання)	Успішно викладати обрану спеціалізацію (граматику, риторику, поезію тощо)
ХІ – ХVІІ ст.	Елементарний та підвищений, елітарний і становий	Спеціальна педагогічна освіта відсутня, але поява вищої освіти (університетів) піднімає рівень професійної підготовки учителів	Успішно викладати навчальні дисципліни
ХVІІІ ст.– сер. ХХ ст.	Елементарний загальнообов’язковий та підвищений, елітарний, становий	Поява і розвиток педагогічної освіти (спочатку для початкових шкіл, згодом для середніх).	Масова і нетривала за часом (екстенсивна) підготовка учителів з метою забезпечення шкіл педагогічними кадрами. Абсолютизація базової педагогічної підготовки, достатньої для тривалої професійної діяльності (т.з. „рюкзачна філософія” за Ф. Бухбергером)
Сер. ХХ ст. – по наш час	Загальнообов’язковий середній.	Розвиток педагогічної освіти різних рівнів (перевага вищої педагогічної освіти)	Підготовка значної кількості учителів з вищою освітою і якісною підготовкою.

На педагогічну освіту досі впливають дві традиції в підготовці вчителів:

- Традиції нормальних шкіл („семінаристської педагогічної освіти”) для вчителів початкової школи, де на концептуальному рівні увага акцентується на практичній професійній підготовці вчителя (навчальна практика, методика), а з системою загальних і спеціальних знань студентів ознайомлять поверхово. Головною метою такої підготовки є оволодіння моделлю вчительського ремесла.

- Традиція академічної підготовки вчителів середньої школи, яка нехтує педагогічною теорією, методикою й навчальною практикою, абсолютизуючи теоретичне наукове знання, вивчення академічних дисциплін. Мета підготовки вчителя зводиться до оволодіння ним науковими знаннями, сучасними теоріями. Таку підготовку традиційно здійснюють університети.

Реформи педагогічної освіти 80-90-х років ХХ ст. передбачають обов’язкову підготовку у двох зазначених напрямах, тобто отримання двох дипломів: про загальну вищу освіту та про кваліфікацію. Диплом про кваліфікацію засвідчує оволодіння професійно-педагогічною підготовкою (теоретичною й практичною). За підготовку вчительських кадрів відповідають спеціальні відділення під патронажем педагогічних факультетів, університетські педагогічні школи чи інститути, педагогічні факультети університету.

Це фактори впливають на теоретико-мотодологічні основи первинної підготовки учителів:

1. Орієнтація на формування вільної, енергійної і незалежної особистості вчителя, здатної діяти в дуже швидкозмінних умовах і бути взірцем для учнів.

2. Гуманістичні та орієнтовані на учнів приорітети у визначенні змісту професійно-педагогічної підготовки учителів.

3. Часткова чи повна відмова від старих методів, заміна їх активними методами навчання. Спеціальна підготовка учителів до діяльністних та інноваційних методів роботи в школі. Компетентністний підхід у викладанні і професійній діяльності.

4. Глибоке осучаснення курсів психології та педагогіки на основі використання у них досягнень таких наук як етологія, генетика, нейробіологія, нейрохімія тощо. Вміле застосування цих досягнень під час викладання циклу природничих дисциплін у школі та у всіх аспектах виховного впливу учителів на учнів.

5. Перехід від надмірно централізованої системи підготовки учителів до більш вільної і відкритої, коли кожна вища школа має автономію і може працювати за власним навчальним планом за відсутності нав’язаного державою змісту підготовки.

6. Стимулювання під час навчання у педагогічних ВНЗ вміння і бажання майбутнього вчителя застосовувати всі новітні засоби трансляції інформації. Здатність і вміння навчатися і вдосконалюватися все життя. Відомо, що 30% знань, які доведеться викладати учителеві – не існують.

7. Участь у професійних контактах та активній взаємодії з колегами інших країн, підвищення політичної та соціальної активності учителів.

Сучасні ідеї педагогічної освіти надають перевагу її інтеграції, професіоналізації, універсалізації.

36.