За формами навчання:

- Денні, вечірні. Переважна більшість відомих університетів практикують стаціонарне навчання, надаючи можливість здобувати освіту і у вечірній час.

- Дистанційні (заочні, кореспондентські). Сюди належать: відкриті ВНЗ (Відкритий університет Великобританії – до 200 тис. студентів, Заочний університет в Хагені Німеччина, Відкритий університет штату Фенікс, Націоналний відкритий університет ім.. Індіри Ганді Індії, Корейський національний відкритий університет), заклади дистанційної освіти (Національний університет ДО Іспанії, Національний центр ДО Франції, Балтійський університет Швеції), заклади супутникового телебачення (Китайський телеуніверситет, телевізійний канал EDUSAT Польща). Ці заклади орієнтовані на людей, які не мають можливості навчатись в стаціонарних навчальних закладах (через фізичні, територіальні обставини), які мають освіту і хочуть її поглибити, які зайняті певними професійними обов’язками тощо. Як правило певну частину часу навчання має відбуватись в онлайновому режимі. Світовий ринок послуг дистанційної вищої освіти постійно зростає:

• - Неформальної підготовки. Зразком є Коллеж де Франс – особливий вищий навчальний заклад Франції (1530 рік). В ньому представлені майже всі науки гуманітарного та природничого циклів. Заняття проводять найвідоміші вчені країни. Відвідують заняття люди, які мають вищу освіту за власним бажанням. Дипломи, які засвідчують навчання, як і присвоєння будь-яких ступенів відсутнє.

29.

Організація діяльності внз, зміст і форми навчання

В багатьох країнах діють закони, які визначають мету, завдання, організаційну структуру, режим роботи ВНЗ. Зокрема: „Основний закон про вищу школу” (ФРН), „Про вищу освіту” (Великобританія). Більшість держав та міжнародних угод („Магна карта” 1980р., Лімська декларація „Про академічну свободу і автономію ВНЗ” 1988 р., Ерфуртська декларація „До відповідальності університету ХХІ ст.” 1996 р.) гарантують університетам повну свободу в питаннях організації навчального процесу та наукових досліджень. Згідно цих документів:

- „Академічна свобода – це в межах права, свобода вчених критикувати вже здобуті знання і проголошувати нові ідеї, погляди, навіть суперечливі і непопулярні без загрози втратити роботу чи привілеї, що належать їм у межах інституції”.

- „Автономія – це право академічних інституцій на самостійний вибір засобів реалізації завдань, поставлених перед ними, або ними ж визначені”.

В організації діяльності ВНЗ найважливішими моментами є:

• Органи управління і структурні підрозділи внз.

- Як правило, ВНЗ працюють згідно власного статуту (документу), який регламентує його структуру, завдання, органи управління тощо. Ці документи погоджуються з представниками влади (залежно від типу управління).

- Організаційно ВНЗ поділяються на факультети, департаменти (міжфакультетські об’єднання) чи галузі спрямування, кафедри.

- Основні рішення приймають органи самоврядування, більшість яких складають професори, наукові співробітники, студенти (Конвент у Німеччині, Опікунська рада, Сенат у Великобританії, Рада опікунів у США), органи самоврядування мають право обирати керівника закладу, приймати статут ВНЗ.

- Існують (в європейських ВНЗ) органи самоврядування, які вирішують поточні питання (Сенат у Німеччині, Адміністративна рада у Великобританії).

- Виконавча влада належить керівнику закладу (ректору, президенту), який вибирається з числа професорів на кілька років (переважно до 4 років, можливі повторні перевибори ), звільняється від роботи на своїй кафедрі. Помічниками ректора є проректори (віце-президенти).

- ВНЗ, як правило, мають адміністративні підрозділи такого спрямування:

• реєстраційний відділ комплектує студентський контингент групи (якщо вони існують); складає розклад; веде облік успішності (база даних в спеціальному сервері), особові справи, видає дипломи;

• відділ прийому – надає консультації абітурієнтам. Збирає надіслані документи, зачисляє абітурієнтів;

• відділ працевлаштування – налагоджує контакти з компаніями, підприємствами, фірмами і закладами, шукає місця для працевлаштування студентів під час канікул і після закінчення вищого навчального закладу;

• науково-дослідницький відділ – здійснює пошук на замовлення наукових програм і проектів, джерела додаткового фінансування ВНЗ;

• студентський відділ – вирішує проблеми життя студентів, питання самоврядування, соціальної допомоги.

Прийом абітурієнтів. Загалом усі країни щодо прийому абітурієнтів, можна розділити на три групи:

- Прийом здійснюється за допомогою вступних конкурсних екзаменів (Японія, азійські, африканські країни). Так в державні університети Японії екзамени проходять у два етапи. Перший за місцем проживання –абітурієнти здають тести з японської мови, давньояпонської, математики, фізики, хімії, суспільствознавства історії і ін. За результатами тестування їх направляють на здачу вступних іспитів в держуніверситети (за найкращі результати – в Токійський, далі Кіото, Осака, Саппоро і т.д.). Другий етап екзаменів відбувається безпосередньо в університеті.

- Прийом переважно здійснюється на основі матрикуляційних (випускних) екзаменів (європейські країни). Абітур в Німеччині, бакалавр у Франції. Далі можливі два варіанти. (а) Результати незалежного зовнішнього тестування подаються в спеціальні центри (Центральну раду з прийому Великобританії), які визначають місце навчання абітурієнта. Наприклад у ФРН „Центральний заклад з

розподілу місць у ВНЗ” у Дортмунді. Кількість бажаючих поступити у ВНЗ зростає і деяким абітурієнтам доводиться декілька років чекати черги на вступ. Така ситуація призводить до того, що випускники німецьких ВНЗ, як правило, закінчують навчання у віці 29-30 років. (б) Абітурієнт подає документ до бажаного ВНЗ. В обох варіантах можливі додаткові іспити і співбесіди (у престижні ВНЗ, медичні, художні заклади).

- Прийом здійснюється за результатами навчання (США, Канада). Так зарахування у ВНЗ США відбувається на основі: атестату зрілості; рейтинг у класі (наприклад, входить в 10-20% кращих учнів класу); результати тестів в коледж (які складаються з тесту академічних здібностей за максимальною шкалою 800 балів і 2-х годинного тесту з метою визначення професійних інтересів і мотивів – 800 балів та загальнонаціонального тесту, що визначає рівень академічних знань для тих, хто вступає в коледж – з англійської мови, математики, суспільствознавчих і природничих наук – макс. 35 балів); привілейована чи не привілейована школа; характеристики (рекомендаційні листи); можливе проходження додаткової співбесіди. Абітурієнт сам подає необхідні документи у декілька ВНЗ і отримавши запрошення до навчання, вибирає той заклад, який йому найбільше підходить.

Більшість країн переходять на другий і третій варіант, вважаючи, що організація вступних екзаменів у ВНЗ є доволі витратною справою.