Різновиди внз у зарубіжних країнах

У кожній національній системі освіти існують різні види ВНЗ, хоча можна віднайти багато спільного і поділити їх за певними критеріями:

За формою власності вищі навчальні заклади поділяються на:

- Державні. Їх кількість переважає в європейських країнах. Існує тенденція встановлення оплати за навчання в державних ВНЗ. У європейських країнах, де до ХХІ ст. вона була відсутня, зараз постійно збільшується.

- Приватні. Вони розповсюджені в американському і азійському регіоні. Плата в таких закладах значно вища, ніж в державних (у 2-3 рази). Приватні заклади поділяються на прибуткові (комерційні) і неприбуткові (незалежні, некомерційні). Наприклад у США плата за навчання залежить від: того чи є студент резидентом цього штату, форма навчання (стаціонар, вечірня тощо), яку ступінь хоче здобути, скільки кредитів планує набрати, престижність ВНЗ (оплата може коливатись від 5 до 40 тис. дол.). Крім плати за навчання студенти оплачують медичну страхівку, бібліотечне обслуговування, користування культурними засобами, майданчиками для паркування, вартість лабораторних матеріалів, проходження практики тощо. Студенти, які живуть у кампусі платять за гуртожиток і харчування. Держави надають субсидії приватним ВНЗ.

Країна	Частка недержавних ВНЗ	Країна	Частка недержавних ВНЗ
Філіппіни	84,7%	Півд Корея	76,9%
Японія	72,6%	Індонезія	66,7%
Індія	60,5%	Колумбія	60,4%
Чилі	45,5%	США	32,8%

За фаховим спрямуванням ВНЗ поділяються на:

- Академічні. Це класичні університети, які дають змогу отримати диплом А.

- Професійні. Спеціалізовані вищі навчальні заклади, які забезпечують отримання диплому В. До них зокрема відносяться:

Країни	Назви професійних спеціалізованих ВНЗ
Франція	технологічні інститути та інженерні школи
Великобританія	політехнічні інститути
Німеччина	політехнічні, педагогічні, теологічні ВНЗ, художні академії, консерваторії тощо. Вищі професійні навчальні заклади (хохфахшуле)

За престижністю ВНЗ поділяються на:

- Звичайні. Ті, що становлять більшість в кожній країні. Між собою вони можуть поділятись на такі, які більш популярні і менш популярні.

- Престижні. До характеристик престижності належать: (а) старовинність походження і підтримка традицій (старовинні університети в американській традиції об’єднуються в „Лігу плюща”); (б) кількість бажаючих поступити у ВНЗ і рівень їх підготовки; (в) влаштування випускників на високооплачувану роботу (визнання диплому працедавцями); (г) наявність унікальних (спеціальних) освітніх програм; (д) рівень комп’ютеризованості і фонди бібліотек, (є) кількість всесвітньовизнаних вчених (можливості для наукових досліджень); (е) співвідношення викладацького складу і студентів; (ж) кількість іноземних студентів; (з) грошові фонди університету. Витрати на навчання студента за рік в таких університетах значне (у Гарвардському до 25 тис.) З 200 найкращих університетів світу найбільше знаходиться в таких країнах:

Країна	К-сть кращих університетів	Назва університетів
США	62	Гарвард (1 місце – грошові фонди – 23 млрд. дол., 40 нобілевських лауреатів), Берклі (2), Массачусетський інститут технології (3), Каліфорнійський інститут технології (4), Стенфорд (7)
Великобританія	30	Оксфорд (5), Кембридж (6), Лондонська школа економіки (11), Імперський коледж (14) Університетський лондонский коледж (34)
Німеччина	17	Гейдельбергзький, Мюнхенський, Берлінський
Австралія	13	Сіднейський, Мельбурнський

За рівнями професійної підготовки ВНЗ поділяються на:

- Додипломне навчання молодших спеціалістів. Сюди належать молодші (дворічні коледжі) – США, Японія. Дворічне загальноосвітнє університетське навчання – Франція, Швеція, Німеччина (грундштудіум). Після закінчення такого навчання можна отримати диплом асоціанта (асоційований диплом подібно до середньої спеціальної освіти).

- Базова (додипломна) вища освіта. Навчання триває 3-4 роки в університетах, коледжах, інститутах. У англосаксонських країнах і європейських країнах, що приєднались до Болонського процесу випускники отримують академічну ступінь бакалавра, або ліценціата (Франція, Польща). В залежності від успіхів у навчанні ступінь бакалавра може бути різною (США, Великобританія).

- Дипломна підготовка. Здійснюється на основі освіти бакалавра (ліценціата) протягом 1-3 років. Магістерські програми можуть бути академічними (присвоюється ступінь магістра мистецтв МА чи науки певної сфери МS) та професійними (магістр певної галузі – магістр з соціальної роботи). Професійні програми спрямовані на практичну підготовку.

- Післядипломна підготовка. Навчання здійснюється в аспірантурі університетів. Навчатись можна на основі ступеню бакалавра чи магістра 2-4 роки. Після захисту докторської дисертації присвоюється звання доктора переважно філософіїі Ph.D., нині до цього звання додається конкретна галузь – M.D. (доктор медицини), J.D. (доктор юриспунденції) тощо. Право вести підготовку докторів за рубежем мають тільки авторитетні ВНЗ. Так, в Гарвардському університеті приймають не більше 25-ти осіб (при конкурсі 8-9 на місце). До основних занять докторанта відносяться: лекції, семінари, тренінги, індивідуальні заняття, публікації, заліки, екзамени, захист дисертаційної роботи. Залежно від специфіки, тематики роботи до Рад із захисту можуть включатись одноразово фахівці споріднених галузей. Ради невеликі – голова і 3-4 члени, всі вони голосують відкрито.