- Початкова (елементарна) освіта (ступінь 1).

- Середня освіта (ступінь 2 і 3). Неповна (молодша) та повна (старша, вища) середня школа. Обидві ланки середньої школи можуть мати власні структурні підрозділи: концентри, цикли тощо.

- Після середня невища освіта (ступінь 4). Професійно-технічна освіта. Вона здійснюється на основі неповної і повної середньої освіти. Результатом підготовки є кваліфікація професійного робітника (асоційований диплом).

- Вища освіта (ступінь 5). Ступінь 5А передбачає теоретичну підготовку, а ступінь 5В конкретну кваліфікаційну і професійну підготовку. Здобувається на основі повної середньої освіти. Найпрестижнішою майже в усіх країнах вважається університетська освіта. Існує багато спеціалізованих вищих закладів. В світі існує три моделі здобуття вищої освіти: англомовна – перший етап навчання (3-5 років) на здобуття ступеню бакалавра. Повна вища освіта представлена навчанням на магістерський рівень (1-2 роки). Франкомовна – вища освіта циклічна (перший цикл – два роки, загальнонаукова підготовка, другий цикл – або один рік і ступінь ліценціата, або два і ступінь “метриз”). Згідно Болонської декларації (1999р.) в Європі здійснюється перехід до англомовної системи вищої освіти. З інженерно-технічних, сільськогосподарських і природничо-наукових спеціальностей видаються професійні дипломні звання (інженер, агроном тощо).

- Вища освіта (ступінь 6 – передова науково-дослідна кваліфікація). Аспірантура (докторантура). Протягом 1-4 років здійснюється підготовка до науково-педагогічної діяльності та професійної діяльності високого рівня. Передбачає написання і захист докторської дисертації.

- Заклади перекваліфікації і підвищення кваліфікації. Організуються і підтримуються як державою, так і великими приватними корпораціями і підприємствами.

- Заклади неперервної (відкритої) освіти. Навчання може здійснюватись протягом життя і для людей „третього віку”. Воно часто не вимагає видачі дипломів чи свідоцтв про закінчення такої освіти.

Для прикладу розглянемо освітню систему США

18.

Традиціоналізм як основа побудови навчально-виховного процесу в школі.

Необхідність розвитку освіти в світі спонукає педагогів-теоретиків і практиків шукати нові шляхи реалізації освітніх завдань. В даний час в світі можна виділити декілька значних груп педагогічних теорій, які є домінантними не лише в концептуальному, але і практичному вираженні. До них зокрема відносяться такі моделі:

1. Традиційна 2. Прогресивістська 3. Раціоналістична

Традиційна (академічна, традиціоналістська, консервативна) є найбільш давньою. Вона створилась на основі середньовічних традицій та реалізації ідей Я.А. Коменського та дидактичних теорій Й.Гербарта. В її основі лежать наступні ідеї:

1. Традиціоналістська школа базується на беззаперечному авторитеті вчителя і підручника.

2. Учень вважається пасивним предметом і рецитатором (посудиною до якої мають заливатись знання, уміння і навички – зуни).

3. Головна увага в навчальному процесі уділяється інтелектуальним процесам. Учням доводиться велику кількість інформації запам'ятовувати і переказувати.

4. Обмеження критицизму і самостійності мислення школяра, не заохочується їх творчість. Репродуктивність – найкращий вияв знань.

5. В зміст навчання (шкільну програму) переважно вводяться лише ті знання, які базуються на усталених в науці законах і правилах, на тому незмінному, що пройшло випробування часом. Нові досягнення в науці і різноманітні винаходи потрапляють на сторінки підручників, як правило через десятки років після їх винаходів. Тривалий час програми і підручники з природничо-математичних наук залишаються незмінними.

6. В традиціоналістських класичних школах особлива увага приділяється гуманітарній підготовці (класичним мовам – латині і старогрецькій), що надає школі статичного характеру.

7. У школі переважають ідеї уніфікації учнів, тобто навчання і виховання за єдиним зразком. Індивідуальність дітей не враховується. Основними засобами впливу на учнів є: дисципліна, порядок, карність і заохочення.

8. Основною формою організації навчально-виховного процесу в традиціоналістській школі є класно-урочна система, в центрі якої стоїть урок з його необхідними компонентами: викладанням матеріалу - його запам'ятовуванням - якомога повнішим відтворенням.

9. Виховання в традиціоналістичній школі носить переважно формальний характер. Здоров'ю і фізичному вихованню дітей не уділяється належної уваги.

Традиційна школа, надаючи учням міцні і систематизовані знання з навчального предмету, одночасно не враховувала:

- потреби та інтереси учнів,

- актуальні потреби і особливості суспільства в якому мали жити і трудитись випускники.

Ідеї традиціоналізму продовжують використовуватись в діяльності шкіл Азії, Африки, Латинської Америки, Європи. Ці ідеї модифікуються в залежності від розвитку і запитів суспільства (зміст і форми навчання), але продовжує існувати і зараз основний акцент традиціоналізму на домінантній ролі учителя в системі навчання та формуванні зунів. Прибічниками, популяризаторами та удосконалювачами цієї теорії є такі вчені, як Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Финн і ін.

19.