1.

Виникнення і становлення порівняльної педагогіки як науки

Порівняльна педагогіка пройшла два етапи становлення як науки:

- Донауковий (з античних часів до початку ХІХ ст.);

- Власне науковий (з поч. ХІХ ст. по даний час).

Цю галузь педагогічної науки започаткував Марк Антуан Жульєн (де Парі) Паризький (1775 – 1848), французький громадський і політичний діяч, публіцист.

Жюльєн від своїх послідовників отримав почесне звання „батька” порівняльної педагогіки за те, що:

- Вперше запровадив у педагогічну термінологію терміни „порівняльна педагогіка” і „порівняльне виховання”;

- Вперше здійснив спробу визначити цілі, функції та методи порівняльної педагогіки.

Жульєн визначив три основні завдання порівняльної педагогіки:

Завданнями порівняльної педагогіки е:

• розробка науково обгрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти у країні, регіоні, у глобальному масштабі;

• уніфікація та впорядкування термінів, що використовуються у освітянській документації різних країн;

• виявлення глобальних закономірностей та тенденцій розвитку освіти та ^ врахування їх специфічних проявів у різних країнах та культурах;

• здійснення прогностичних функцій .

Значну роль в реалізації завдань і функцій порівняльної педагогіки Жюльєн відводив методам дослідження, які він детально розробив „Плані для порівняльної педагогіки”.

Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень становлять підходи:

А) цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукупності всіх форм життєдіяльності дитини (людини) тієї чи іншої цивілізації - матеріальних, політичних, культурних, релігійних, наукових тощо;

Б) антропологічний, за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреб розвитку особистості;

В) синхронний- який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі, у співвідношенні з іншими цивілізаціями і регіонами, та діахромний, в рамках якого розглядаються і співставляються педагогічні факти та явища , що відбуваються у різних культурно-історичних циклах у межах однієї цивілізації.

Провідними методами порівняльно-педагогічних досліджень є

1. Вивчення офіційних документів, до яких відносять:

- державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов'язки держави щодо підтримки та розвитку освітньої системи;

- документи та матеріали громадських, професійних та політичних організацій, їх форумів щодо намірів у справі розвитку освіти;

- матеріали та рекомендації форумів міністрів освіти регіонів (Ради Європи, країн Африки, арабських країн. Латинської Америки тощо);

- документи 00Н, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, міжнародних конференцій з питань освіти, що проходять під егідою Міжнародного бюро освіти. Ради і? 'Європи, Всесвітньої ради товариств порівняльної педагогіки; документи міжнародних професійних учительських спілок;

- всі види шкільної документації, у яких фіксується змістовий (державні навчальні плани та програми, підручники, програми та плани конкретних шкіл), процесуальний (класні журнали, педагогічні щоденники вчителів, протоколи засідань педагогічних рад) та результативний (тести, екзамени, контрольні та творчі роботи учнів) аспекти діяльності школи.

2. Вивчення статистичних даних. Щорічно у різних країнах світу друкуються статистичні дані, що характеризують стан освіти. Найбільш докладною така інформація є у США, Франції, Японії.

3. Вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними видами джерел, у яких міститься інформація для порівняльно-педагогічних досліджень є:

• освітянські журнали та газети, призначені для педагогів-практиків, викладачів вузів та керівників освітніх установ різного рівня. Вони містять різноманітний матеріал про практичні аспекти діяльності навчальних закладів різних типів, про педагогічний досвід, інноваційні проекти;

• науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали містять інформацію про теоретичні та прикладні дослідження у сфері освіти. В сучасних умовах існують як національні так і міжнародні журнали такого плану.

4. Спостереження - звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне.

5. БЕСІДИ ТА інтерв'ю з безпосередніми учасниками освітнього процесу, його керівниками, зацікавленою громадськістю. Застосування цих методів дозволяє надати дослідженню особистісного звучання.

6. Методи математичної та статистичної обробки даних. У порівняльній педагогіці обсяг фактичних даних є дуже великим, тому застосування таких методик їх обробки є надзвичайно актуальним. .

7. Структурний метод, який передбачає "розчленування" феномена, що вивчається, на складові частини. Оригінальність дослідження залежатиме від того, на які саме частини дослідник розділить свій предмет, на які питання він прагнутиме відповісти. Якщо запитання будуть банальними – таким буде й результат дослідження.

8. Конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному феномені в цілому та в окремих його складових у просторі й часі. При цьому відбувається поділ процесу на певні етапи, встановлюється й науково-обгрунтована періодизація.

9. Порівняльний метод обов'язково доповнює і завершує використання ; інших методів у порівняльно-педагогічному дослідженні. Цей метод дозволяє робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та провідні тенденції їх розвитку.

У порівняльній педагогіці використовуються також методи, що імманентно характерні для історії педагогіки:

• метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розвиток освіти протягом дії даного циклу (як правило, 60-70 років);

• Хвильовий, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти. Наприклад, у нас в країні - дворянська, міська, буржуазна, пролетарська.

2