МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Університет митної справи та фінансів України

ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансів

Індивідуальна науково-дослідна робота

на тему:

«Зарубіжний досвід боротьби з ціновими маніпулюваннями на фінансовому ринку та можливі шляхи виявлення та подолання спекуляцій на вітчизняних ринках»

Роботу виконала

студентка групи ФК-12-1

Іванченко Марія

Перевірила:

Фоміних….

Дніпропетровськ-2015

ЗМІСТ

1. Суть та види маніпулювання цінами фінансових інструментів

2. Зарубіжний досвід боротьби з ціновими маніпулюваннями на ринку цінних паперів

3. Правове забезпечення боротьби з ціновими маніпулюваннями на фінансових ринках в Україні

4. Шляхи виявлення нестандартних угод на ринку цінних паперів\

Висновок

Використана література

Vstyn

Маніпулятивні операції на фондовому ринку призводять до фінансових втрат його учасників і погіршують інвестиційний імідж компаній-емітентів. Жодна біржа у світі, незалежно від технологій або правил, не може "вберегти" ринок від зовнішнього впливу на ціну.

Так на фінансовому ринку США в 1980-х роках, коли навіть великі фінансові інститути з доброю репутацією втягнулися в злочинні операції за рахунок власних клієнтів. Інвесторів обманювали не лише на ринку акцій, але й на ринках цінних паперів товариств з обмеженою відповідальністю та облігацій. Коли в кінці десятиліття хвиля маніпулювань досягла своєї вершини, позичково-ощадна індустрія була зруйнована, деякі банки і брокерські фірми збанкрутували, декілька пенсійних фондів лишились без коштів, а багато великих корпорацій були на стільки перевантажені боргами, що їм довелося перейти до жорстокої економії і навіть ліквідуватись. Фінансові скандали сколихнули не лише США, але й багато інших країн, включаючи Великобританію та Японію.

цінові маніпуляції з фінансовими інструментами негативним чином впливають на стабільність фінансового ринку, розвиток фінансових інститутів та великих корпорацій, що в цілому підривають економіку держави. Тому важливу роль покладено на розробку методів та прийомів боротьби з даними спекуляціями, які б дозволили налаштувати інвестиційні процеси, підвищити рівень довіри потенційних інвесторів та оптимізувати роботу фондового ринку у потрібному руслі.

Суть та види маніпулювання цінами фінансових інструментів

Одним із найважливіших чинників ризику фінансових інвестицій є маніпулювання цінами фінансових інструментів. Під маніпулюванням розуміють штучний вплив на курси цінних паперів, який полягає у спробах продавати їх за цінами вищими або нижчими, ніж ті, які б установилися в результаті нормальної взаємодії попиту і пропозиції [130, с.366—393]. Маніпулятор намагається отримати прибуток чи уникнути збитків за рахунок інвесторів шляхом встановлення фіктивних цін. Деякі з маніпулювань навіть у теперішній час залишаються цілком законними у країнах з розвинутим ринком цінних паперів. Визначальною характеристикою маніпулятивної діяльності є вплив на ціни, а не її незаконність.

Маніпулюють цінами заради досягнення однієї з трьох цілей:

1) Підвищення ціни. Маніпулятор продає акції за ціною, яка зросла. Це найбільш поширена ціль маніпулювання.

2) Стабілізація ціни. Кінцевим результатом стабілізації звичайно буває те, що цінні папери продають за цінами вигіднішими, ніж ті, що встановились би природним шляхом. Необхідність стабілізації часто виникає при розміщенні нового випуску. Подібна практика дозволена за умови повного інформування інвесторів про те, що гаранти розміщення використовують цей метод для підтримки ціни.

3) Зниження ціни. Маніпулятори, за винятком тих, які здійснюють короткі продажі, зрідка ставлять перед собою таку ціль.

Маніпулювання важко класифікувати через велику різноманітність форм і механізмів їх реалізації. Виділяють три основні типи механізмів маніпулювання: продажі-“відмивання”, корнери (кути) і операції пулів.

Продажі-“відмивання” є псевдопродажами, при яких не відбувається перехід прав власності. Один із найпростіших механізмів маніпулювання полягає у симулюванні двома брокерами продаж цінних паперів на біржі за наперед узгодженою ціною. Пропозиція купити або продати приймається, але цінні папери і гроші з рук у руки не переходять.

Другий спосіб полягає в розміщенні спекулянтом протилежних наказів у двох брокерів. Хоча цей метод є більш прихований порівняно з першим, суть його аналогічна: реального переходу власності не відбувається.

При третьому методі певний пакет акцій продають спільнику, витрати якого згодом компенсують, а цінні папери повертають початковому власнику.

Четвертий метод полягає в продажі цінного паперу близькому родичу. Часто це робилось для фіксування збитку, який враховувався при оподаткуванні.

Продажі-“відмивання” ведуть до встановлення фіктивної ціни для одержання прибутку або фіксування збитку, переважно з податкових міркувань. Уже протягом багатьох років подібні маніпулювання незаконні в країнах із розвинутими ринками цінних паперів, фондові біржі їх давно заборонили. Однак останнім часом маніпулятори досягали в деяких випадках майже аналогічних результатів шляхом розміщення взаємопротилежних наказів різними особами. Це приховує істинну суть операції.

Корнер (кут) - це спекулятивна операція на біржі, при якій власність на акції настільки сконцентрована, що “короткі” продавці можуть викупити потрібні їм цінні папери лише у невеликої групи власників. У такій ситуації ціни на акції зростають як природним шляхом, так і в результаті маніпулювання. Зі зростанням цін спекулянти починають “коротко” продавати акції, вважаючи, що ціни піднялись надто високо і незабаром знизяться. Спекулянти беруть у позику акції для “коротких” продажів. Часто цінні папери надає у позику група, яка контролює їх ринок. Згодом спекулянти, намагаючись закрити свої позиції, починають викуповувати “коротко” продані раніше акції. Оскільки ці акції є лише у групи, яка контролює їх ринок, спекулянтам доводиться погоджуватись на встановлену нею ціну. В такій ситуації “короткі” продавці “загнані у кут”.

Пулом називають тимчасове об’єднання осіб з метою спільного проведення маніпулювання з цінними паперами. Створення пулу, як правило, оформлялось угодою. Угода могла бути усною домовленістю про активну торгівлю конкретними цінними паперами з використанням спільного рахунку або досить складним документом, що регламентував усі права та обов’язки кожного з учасників. У більш формальних угодах пул, як правило, називався синдикатом. В угоді визначались менеджер пулу та його винагорода, капіталовкладення кожного з учасників, час і порядок розподілу прибутків та збитків, спеціально обумовлювалися всі опціонні угоди. Як правило, всім учасникам розсилались повідомлення і копії договору, які вони підписували та повертали організаторам пулу.

Для досягнення успіху пули потребували кваліфікованих менеджерів. Ними могли стати біржові торговці з досвідом проведення складних операцій, керівники корпорацій, але найчастіше, брокери та дилери. Часто на роль менеджерів запрошували членів біржі. Їх знання ринку та досвід виконання біржових наказів цінувалися дуже високо. Саме через членів біржі можна було розмішувати накази на купівлю чи продаж цінних паперів “на розсуд брокера”, які виконувалися в зручний час.

Далі проаналізуємо послідовність дій у типовій операції пулу. Першим кроком був вибір моменту для початку операції. Таким моментом міг бути час, коли ситуація на ринку сприяла зростанню курсів. Корпорація-емітент підбиралася з точки зору можливості розповсюдження сприятливої інформації про неї. Вона повинна була відзначатись прибутковістю, привабливою звітністю, підвищеними дивідендами або інноваційними досягненнями.

Другим кроком було скуповування акцій вибраної корпорації на відкритому ринку або з допомогою опціонів. Із нагромадженням значного запасу акцій пул міг починати активні дії.

На третьому етапі активізували ринок даних акцій шляхом імітації ринкової активності. Пул ретельно слідкував за тим, щоб у кожній операції відбувалась реальна зміна власників цінних паперів. З наростанням ринкової активності у торгівлю акціями включалися сторонні інвестори. Потім з допомогою безперервного потоку позитивної інформації про корпорацію-емітента стимулювали інтерес до акцій з боку інвесторів. Підвищена активність торгівлі акціями і сприятливі повідомлення про їх емітента приваблювали біржових спекулянтів. Ціна акцій стабільно і, досить часто, різко зростала.

На заключному етапі здійснювали розпродаж. Пул, акумулювавши великий запас акцій, намагався скористатись перевагами високих цін і починав продаж акцій на відкритому ринку. Щоб логічно завершити діяльність пулу, менеджер повинен був володіти найвищою кваліфікацією. Завдання полягало в розпродажі акцій без зниження їх курсів. Тому акції продавали, коли ринок був стійким, і, навпаки, купували, коли на ринку переважала тенденція масових продажів. У кінцевому підсумку менеджер чекав моменту, коли ринок був особливо стійким та активним. Тоді пул розпродував ще наявні у нього акції. Крім того, він активно здійснював короткі продажі цих акцій. Невдовзі ринок, позбавлений штучної підтримки з боку пулу, зазнавав різкої тенденції зниження.

Обвал фондового ринку у 1929 році і наступна "Велика депресія" у США стали поштовхом для розвитку американського законодавства з регулювання ринку цінних паперів, що ознаменував початок боротьби з інсайдерською інформацією і маніпулюванням цін на фондовому ринку.

У наш час прийняття спеціальних правил зробило в США майже неможливими операції пулів зразка 1920-х років. Ці правила були введені як самими біржами, так і Комісією з цінних паперів і бірж. Законом про торгівлю цінними паперами 1934 р. заборонено маніпулювання у будь-якій формі на американських фондових біржах1. Від пулів почали вимагати повідомлення про всі їх операції. Членам біржі заборонили займати в пулах посади менеджерів та надавати їм кредити. Крім того, вони не мають права виконувати біржові накази, спрямовані на створення імітації активності ринку конкретного цінного паперу. Спеціалістам не дозволяють виконувати накази “на розсуд брокера”. Участь посадових осіб в торгівлі цінними паперами своїх корпорацій різко обмежена.

Можемо зробити висновок, що цінові маніпуляції з фінансовими інструментами негативним чином впливають на стабільність фінансового ринку, розвиток фінансових інститутів та великих корпорацій, що в цілому підривають економіку держави. Тому важливу роль покладено на розробку методів та прийомів боротьби з даними спекуляціями, які б дозволили налаштувати інвестиційні процеси, підвищити рівень довіри потенційних інвесторів та оптимізувати роботу фондового ринку у потрібному руслі.

Зарубіжний досвід боротьби з ціновими маніпулюваннями на ринку цінних паперів

Федеральний уряд США і владні структури штатів прийняли нові закони, спрямовані на запобігання повторень найбільш відомих випадків зловживань. Прикладом є Закон про операції з цінними паперами на основі “внутрішньої” інформації про корпорацію-емітента і про шахрайське втягнення в операції з цінними паперами від 1988 p., який доповнив Закон про торгівлю цінними паперами від 1934 р. Низка інших законів, підкріплених запровадженням найсучасніших комп’ютерних систем відслідковування, цілком успішно регулювала діяльність брокерських фірм. Однак, більшість фінансових махінацій 1980-х років відбулися з порушенням уже діючих на той час правил. Махінатори мали успіх не через відсутність відповідних правил і законів, а за рахунок ненав’язливого тиску на інвесторів. Широке обговорення махінацій, декілька вироків, пов’язаних із тривалими термінами позбавлення волі та великими штрафами, послаблення оптимістичних настроїв на ринку і стагнація економіки повернули ринок США до спокійного стану 1950 — 1970-х років.

Значна частина статей американського Закону про торгівлю Цінними паперами 1934 р. стосується практики маніпулювання. Заборона маніпулювань встановлена не тільки для брокерів і дилерів, але й для кожної особи, яка вкладає угоди через пошту або будь-яку національну фондову біржу.

Безпосередньо заборонені такі види маніпулювань:

• продажі-“відмивання”;

• розміщення біржових наказів, які взаємо-заліковуються;

• імітація ринкової активності;

• розповсюдження “маніпулятивної” інформації за винагороду;

• розповсюдження недостовірних і таких, що вводять в оману, заяв про Цінні папери.

У законі також перелічені дії, які, хоч і повністю заборонені, перебувають під жорстким контролем закону. До них належать:

прив’язка до певного орієнтиру або стабілізація ціни;

використання опціонів “пут” і “колл”, “спредів” і “стредлів”; (!!!!!!!!!!!!!!!)

короткі продажі;

розміщення біржових наказів “стоп”.

Комісія з цінних паперів і бірж США заборонила торговим агентам рекомендувати для продажу акції тих корпорацій, які мають з фірмою андеррайтингові відносини [146, с.210].

Усі дилери з цінних паперів США зобов’язані стати учасниками Корпорації захисту прав інвесторів (далі КЗПІ). Інвестор, який підозрює, що дилер діє нечесно щодо до його замовлень, може звернутися із заявою про захист своїх прав до КЗПІ. Корпорація зобов’язана направити відповідний запит у Національну асоціацію дилерів, яка повинна перевірити записи комп’ютерної системи про рух цін зазначеного цінного паперу. Асоціація зберігає комп’ютерні записи руху цін і звіти про здійснені угоди протягом трьох років. За цими записами можна встановити, хто із дилерів та коли купував зазначені цінні папери, за якими цінами, динаміку цін тощо [86, с.268].

Проблемі маніпулювання цінами на ринках цінних паперів приділено значну увагу в такому міжнародному документі, як “Цілі та принципи регулювання ринків цінних паперів”, прийнятому на конференції IOSCO у листопаді 1998 р. у Найробі [116, с.214]. У статті 13.5 цього документа зазначено, що “Забезпечення своєчасного доступу до інформації є ключовим аспектом регулювання торгівлі на вторинному ринку. Своєчасний доступ до необхідної інформації про здійснення торгівлі на вторинному ринку дозволяє інвесторам краще відслідковувати свої власні інтереси та зменшує ризик маніпулятивних чи інших дій у торговельній практиці”.

Відповідно до вітчизняної та світової практики гранична межа зміни курсу може коливатися від 10 до 20% у бік зростання або зниження. Винятком є лише дії емітента з цінними паперами [21, С-187]. При коливаннях цін понад установлені біржовими правилами межі торгівля на американських біржах припиняється до наступного робочого дня, а на багатьох англійських — на декілька хвилин, після чого укладення угод відновлюється зі спеціальної біржової сесії, ціни якої публікують [50, с. 168—169]. Час від часу біржа забороняє використання розпоряджень про купівлю чи продаж акцій, коли ціна досягає певного рівня. Таке рішення приймається тільки тоді, коли ціни певного виду акцій дуже різко коливаються та існує загроза, що виконання розпоряджень спричинить різке вливання акцій даного виду на ринок [146, с.95].

У США та деяких інших країнах правилами допуску акцій корпорації до котирування передбачене право біржі припинити котирування акцій певної корпорації або взагалі вилучити їх з числа таких, що котируються, якщо виникнуть достатньо вагомі обставини, представлені у раду директорів. Це стосується фірм що відповідають усім кількісним вимогам, але мають незадовільний фінансовий стан, оскільки банкрутство корпорації загрожує репутації біржі, де котирувалися її акції [21, с. 198].

Значні можливості для зловживань мають особи, які пов’язані з емітентом (інсайдери). Закон США про торгівлю цінними паперами 1934 р. обмежує право інсайдерів спекулювати акціями своїх корпорацій. Інсайдер зобов’язаний доповідати Комісії з цінних паперів і бірж про кожну угоду, укладену ним з акціями його корпорації. Перелік таких угод щомісячно публікується. Інсайдеру не дозволяється продавати акції своєї корпорації без покриття. Якщо інсайдеру вдасться отримати прибуток від купівлі чи продажу акцій його корпорації протягом шести місяців, він повертається корпорації незалежно від того, чи буде доведено, що при операції використовувалась внутрішня інформація. А якщо виявиться, що інсайдер замаскував свою угоду, уклавши її від імені дружини, родича чи спільника, то це кваліфікують як укладення угоди від власного імені інсайдера[146, с.208-209].

У 1994 р. в Німеччині було прийнято Закон про торгівлю цінними паперами, який забороняє операції з цінними паперами з використанням інформації, невідомої широкому загалу. Внаслідок прийняття Закону створений федеральний орган - Комісія з цінних паперів (BAWe), що налічувала у середині 1999 року понад 150 працівників, основним завданням яких є боротьба з використанням інсайдерської інформації на ринку цінних паперів. Порушники можуть бути ув’язнені на термін від 1 до 3 років [116, с.89-90].

У Сінгапурі в 1986 р. був прийнятий закон, згідно з яким контроль за біржами був покладений на Міністерство фінансів, включаючи затвердження створення біржі і припинення торгівлі на ній.Усі користувачі ф’ючерсних бірж від торговця до консультанта повинні отримати від Міністерства фінансів відповідну ліцензію (у протилежному випадку їх чекає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до трьох років і штрафу). У Сінгапурі за шахрайські дії на біржі торговці можуть бути покарані позбавленням волі на термін до семи років і штрафом до 100 тис. сінгапурських дол. Крім того, торговці, зумисні дії яких ведуть до збитків клієнтів, зобов’язані відшкодувати ці збитки [50, с.89].

Дезінформація на фінансових ринках використовується не лише при маніпулюванні цінами, але й при інших корисливих злочинах. Тому законодавство різних країн передбачає відповідальність безпосередньо за цей вид правопорушення.

У Великобританії Закон про фінансові послуги передбачає карну відповідальність за діяльність без ліцензії, поширення помилкової або недостовірної інформації, приховування суттєвої інформації. Максимальне покарання передбачає тюремне ув’язнення терміном на 7 років або штраф у необмеженому розмірі (або те й інше одночасно) [116, с.79].

Особливу роль у підтримці стабільності організованих фінансових ринків відіграє така категорія учасників, як спеціалісти (маклери, маркет-мейкери). Спеціалісти є членами біржі, які займаються купівлею або продажем однієї або декількох емісій акцій в операційному залі. Їх робота займає центральне місце у справі підтримання вільного стійкого ринку емісій, за якими вони є спеціалістами. Спеціалісти на більшості бірж — це, головним чином, працівники фірм, які займаються переважно або виключно цією діяльністю. Усі спеціалісти повинні бути зареєстровані на біржі, що дозволяє біржі здійснювати їх перевірку [130, с.206—216].

Основним інструментом спеціаліста є реєстр наказів. Якщо брокер з фірми-члена біржі звертається до спеціаліста з наказом, який не можна негайно виконати за поточною ринковою ціною, то наказ можна передати спеціалісту, який бере на себе роль агента.

Реєстр наказів містить дуже корисну для деяких спекулянтів інформацію, але завдання спеціаліста тримати її у статусі конфіденціальної.

Необхідність підтримувати стабільність і порядок на ринку цінних паперів може змусити спеціаліста проводити дорогі та ризиковані операції. Нова інформація про справи певної корпорації може стати причиною різкого викидання на ринок наказів про купівлю або продаж акцій. Інколи через це на декілька годин відкладають відкриття біржі або ж торгівлю припиняють на досить тривалий час. У таких ситуаціях біржовий спеціаліст повинен порадитися з керівництвом біржі. Вони повинні визначити розумне ринкове котирування акції. При відновленні торгівлі саме за цією ціною спеціаліст зобов’язаний продавати та купувати ці акції [146, с. 100—104].

На сьогодні спеціалісти зобов’язані надавати біржі близько восьми разів на рік звіт про деталі угод, укладених протягом одного тижня. Тижні вибирають випадковим чином і не повідомляють про них заздалегідь. Ці звіти дають можливість біржі з’ясувати дотримання належного порядку на ринку конкретних акцій, плавність зміни ціни, діапазон котирувань. На основі зібраних даних робиться висновок про якість виконання спеціалістом своїх обов’язків.

Спеціалісти також щотижня повідомляють біржу про кожен акт купівлі або продажу за свій рахунок із вказанням часу укладення угоди, “знаку” (тобто, росла ціна чи знижувалась) та кількості акцій. Вони ведуть також облік своєї “стабілізуючої діяльності”: реєструють придбання акцій, коли ціна знижується, а також продаж тих акцій, ціна яких зростає.

Крім того, на біржі постійно діє програма контролю за цінами на основі даних, одержаних від комп’ютерів, які керують біржовим тікером. Коли зміна ціни певної акції перевищує допустимі межі, комп’ютер привертає увагу до цього факту.

Синтезоване бачення усієї сукупності ризиків торгівлі цінними паперами та шляхів управління ними зафіксоване в міжнародному документі “Цілі та принципи регулювання ринків цінних паперів”, прийнятому на конференції IOSCO у листопаді 1998 р.: “Повинні бути встановлені процедури, орієнтовані на ідентифікацію та моніторинг ризику в поточній діяльності. Регулятори ринків цінних паперів повинні бути зацікавленими не тільки в зменшенні ризику як такого, але й у його рівномірному розподілі між усіма учасниками ринку. Дуже важливо, щоб стабільність, фінансове здоров’я та діяльність учасників у системах клірингу та розрахунку контролювалися з метою мінімізації ризику краху індивідуальних учасників та загального ризику системи. Повинна бути доступною інформація про можливість клірингових учасників швидко відповідати на запити та прозорість процедур у випадку дефолту. Вимоги щодо маржі можуть використовуватися в поєднанні з іншими механізмами мінімізації ризику, який поширюється на учасників ринку, клірингові будинки та біржі. Інші засоби контролю ризику можуть включати: “запобіжники” (форми контролю, які попереджають неочікувані та надмірні зрушення цін акцій корпорацій), позиційні ліміти, цінові ліміти, тимчасові зупинки торгівлі, вимоги щодо достатності капіталу, системи управління ризиком, норми функціонування, обмеження Щодо кредитування, страхові покриття, системи відшкодування та гарантійні фонди” [116, с.217