4. Створення графіку реалізації проекту.

Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів спрямоване на їх здійснення в передбачені терміни з метою забезпечення своєчасного повернення вкладених засобів у вигляді чистого грошового потоку (перш за все — отримання передбаченого інвестиційного прибутку).

Управління реалізацією інвестиційного проекту передбачає розробку календарного плану реалізації проекту.

Основною формою диференціації календарного плану за часом реалізації інвестиційного проекту є річний графік реалізації проекту.

План-графік реалізації проекту (project schedule) - документ, що встановлює планові терміни початку / закінчення проекту та ключові контрольні точки реалізації проекту.

Річний графік реалізації інвестиційного проекту є основним документом, що відображає результати оперативного планування. По проектах, які реалізуються протягом кількох років, він охоплює тільки той обсяг робіт, який планується виконати в календарному році.

При розробці річного графіка використовуються в основному два методи - метод сітьового планування та метод критичного шляху.

Сітьовий метод планування виконання робіт, основна мета якого полягає в тому, щоб зменшити до мінімуму тривалість проекту, є більш наочний, проте за ним важко оцінити вузькі місця, фактичні обсяги виконаних робіт, можливі причини затримки реалізації окремих видів робіт.

Метод критичного шляху - це метод планування робіт в рамках проекту, включаючи управління цими роботами і складання графіку їхнього виконання. В порівнянні з сітьовим методом має ряд переваг: він забезпечує взаємозв’язок та послідовність виконання робіт; враховує обмеження та перешкоди; визначає вузькі місця; дає можливість застосовувати методи оптимізації. Основним недоліком цього методу є його висока трудомісткість. Квартальний та місячні плани робіт по реалізації проекту охоплюють конкретні обсяги в інтервалах кварталів або місяців. Основою їх розробки є річний графік реалізації проекту з відповідною подальшою деталізацією. Квартальний план затверджується одночасно із затвердженням річного графіка, місячний план робіт укладається тільки на наступний квартал.

Графік виконання проекту передбачає складання мережних або лінійних графіків виконання етапів робіт.

Отже, при реалізації проекту складається графік виконання робіт. Для того, щоб проект був завершений вчасно, необхідно контролювати терміни виконання цих робіт. Ускладнюючим чинником є те, що роботи взаємозв’язані. Одні роботи залежать від виконання інших і не можуть початися, поки попередні роботи не будуть завершені. У такому випадку застосовують метод СРМ (Critical Path Method — метод критичного шляху). За допомогою методу СРМ можна визначити: найбільш ранній і найбільш пізній час початку роботи; найбільш ранній і найбільш пізній час закінчення роботи; критичний шлях; довжину критичного шляху; запас часу на виконання роботи.

5. Особливості, проблеми та можливості інвестування у великому, малому та середньому бізнесі.

Великий бізнес — бізнес, що заснований на корпоративній формі власності. Корпорації існують, як незалежні юридичні суб'єкти, відповідальністьакціонерів за зобов'язанням фірми, за правовими претензіями до неї обмежуються їх внесеними грошовими коштами. Великий бізнес — це головним чином колективне підприємництво. Одноособова приватна власність тут майже не зустрічається. У країнах з ринковою економікою такий тип бізнесу представлений товариствами на паях (партнерством), кооперативами, колективними народними підприємствами

Малий бізнес  — бізнес, що спирається на підприємницьку діяльність невеликих фірм, малих підприємств, і які формально не входять до жодних об'єднань. Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, локальний район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості, певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвиткові конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху. Малий бізнес — важливе джерело інновації.

Середній бізнес — бізнес-термін, яким позначають дещо середнє і взаємопроникне між малим і великим бізнесом. Але попри це, середній бізнес дуже часто згадується засобами масової інформації у парній конфігурації разом саме з малим бізнесом, що підкреслює їх більшу схожість за певними характеристиками.

Інвестування у великому бізнесі. В великий бізнес інвестувати дуже просто. Можна купити акції на фондовому ринку. Це не принесе великих відсотків (якщо не приділити дуже багато часу попереднім аналізом ринку та бухгалтерських звітів цього бізнесу), зате це зробити легко не відриваючись від комп'ютера. Але з таким інвестуванням пов’язані великі ризики, до того ж нас більше цікавить зростання капіталу, ніж простота угоди. А найбільше зростання капіталу простіше домогтися в малому бізнесі.

Інвестування у малому бізнесі може здійснюватись через вкладання коштів у стартапи (це коли бізнес ще не розпочатий, але інвестор вкладає туди гроші, при цьому є дуже ризиковим (5% успіху)).

Існує інший і надійніший спосіб – вкладання у вже існуючий бізнес. Для цього треба знайти підприємство, яке існує вже кілька років (тобто підприємець довів свою стабільність), воно прибуткове і має хороший потенціал зростання. Звичайно, щоб це зрозуміти, потрібно розбиратися в людях, бізнесі, споживачах і ринку.

Після того, як такі підприємства будуть знайдені, потрібно запропонувати власнику викупити частину його бізнесу. Після укладання угоди, в якій зазначається, що інвестор не бере участі в управлінні, а надає необхідні інвестиції з метою отримання прибутку, він стає співвласником.

Якщо підприємцю подобається його діяльність (а при іншому розкладі не потрібно інвестувати взагалі), то він буде охоче сам керувати з високою ефективністю. Це також вигідно і для інвестора, оскільки він не піклується про стан справ, а отримує бажаний прибуток.

Для формування інвестиційних ресурсів дрібних товаровиробників, поряд із традиційними джерелами інвестування, якими є амортизація, власні кошти, спеціальні бюджетні та позабюджетні інвестиційні та інноваційні фонди, цільові кредити, необхідно ширше використовувати інвестиційний потенціал комерційних банків, фінансово-кредитних установ, іноземних кредитних ліній, фізичних та юридичних осіб, коштів від приватизації державного майна тощо. Слід зауважити, що інвестиційна підтримка суб’єктів малого підприємництва повинна також забезпечуватися шляхом створення в Україні відповідної інвестиційної інфраструктури. Сьогодні в економічній стратегії держави необхідно змінити ставлення до інвестування в малий і середній бізнес, яке для теперішніх економічних умов України слід вважати пріоритетним, так як скерування державних, приватних та іноземних інвестицій лише у великий бізнес не забезпечить швидкого і довготривалого економічного зростання. В той же час малі та середні підприємства мають обмежений доступ на ринок інвестиційних ресурсів, а їхня потреба у фінансових коштах для розвитку значно перевищує пропозицію з боку грошово-кредитних установ. У зв’язку з цим заслуговує на увагу розгляд досить своєрідного фінансування малого бізнесу – франчайзингу. Останній є таким типом організації бізнесу, який функціонує як частина єдиного комплексу. Через систему франчайзингу власник інвестує малий бізнес нематеріальними активами. Інвестору вигідніше вкладати гроші у франчайзингове підприємство, ніж організовувати незалежний бізнес. Інвестиції при цьому здійснюються у формі франчайз-пакету, який містить ноу-хау з організації бізнесу, навчання персоналу, розробки маркетингової політики, права на використання торгової марки та постачання матеріалів. Поки що розвиток малих підприємств за даною схемою йде повільними темпами.

Фундаментальною проблемою кредитування малого та середнього бізнесу (МСБ) України є непрозорість або недостатня прозорість бізнесу, що ускладнює аналіз бізнесу, збільшує строки прийняття рішення по кредиту, вимагає "перестраховки" за рахунок застави. Відповідно до вимог НБУ, ухвалюючи рішення по кредиту, банк повинен виходити виключно з офіційно підтверджених прибутків. Сектор МСБ для протидії податковому тяга намагається мінімізувати прибутки. За даними світового банку, в Україні лише 18 % суб'єктів ведення господарства не приховують прибутки, а 63 % підприємств мають труднощі з обчисленням податків. Але іншою проблемою МСБ є відсутність застави. Практично всі корпоративні кредити банки надають під заставу нерухомості, беззаставне кредитування заморожено. Вимоги до МСБ в умовах кризи стали більш жорсткими: бездоганна репутація, додаткові доходи від інших операцій з банком, довгострокові перспективи співробітництва. До речі, сума надаваних банками корпоративних кредитів сьогодні становить 50 – 70 % вартості об'єкта (до кризи позики видавали на суму до 90 % вартості об'єкта).

Іноземні інвестиції вкрай необхідні для розвитку сфери МСБ України. Прямі інвестиції вигідні також інвесторам. Високий рівень підготовки і дешева робоча сила приваблюють іноземні компанії, створюють можливості для вкладення капіталу з метою розвитку експортного виробництва. За відсутності офіційних документів, які підтверджують прибутковість підприємства, окрім прибутку, для іноземного інвестора важливі гарантії повернення вкладених коштів. Тому питання майнової застави також є актуальним і для інвесторів.

Основними вимогами до компаній стала корпоративна і фінансова прозорість, історія роботи компанії на ринку, стабільність грошових потоків. Як правило, фонди прямих інвестицій купують неконтрольний пакет акцій компанії і не втручаються в щоденний операційний менеджмент. Проте представники фондів беруть участь у розробці бюджету і стратегії компанії, аналізують її квартальні і річні звіти, впливають на формування команди управлінців, нерідко призначають своїх менеджерів на посаду фінансового і комерційного директора.

Залученню іноземних прямих інвестицій перешкоджає мито на капітальне обладнання. Цей вид податків вкрай обтяжливий для довгострокових капітальних проектів. Без імпорту сучасного устаткування не можна впровадити у виробництво прогресивні виробничі технології, підвищити його ефективність.

Отже, на сьогодні необхідним є покращення інвестиційного клімату, створення прозорої, стабільної і справедливої системи національного законодавства для залучення постійного потоку іноземних інвестицій в Україну. Часті зміни законодавчих актів породжують непослідовність їх застосування, ускладнюють ділове планування, створюють проблеми для адміністрації країни і посилюють почуття невпевненості інвесторів. Треба подолати адміністративні бар'єри, які перешкоджають економічному зростанню. Досі законодавство з питань корпоративного управління є недосконалим і, особливо, слабким є захист прав акціонерів, що стримує іноземні компанії від інвестування в Україну. Ліберальний торговий режим і більш м'який контроль за рухом капіталів привабить інвесторів, які прагнуть до ефективного використання своїх коштів і готові організувати виробництво своєї продукції в Україні для продажу її як у середині, так і за межами країни. Для малих і середніх інвесторів необхідно спростити доступ до банківських кредитів та інших джерел фінансування