2. Основні обов’язки медичної сестри

1.Профілактична робота.

1.Проведення допологових патронажів

2.Проведення патронажу новонародженої дитини

3.Спостереження за дитиною в період новонародженості 1 раз на тиждень

Проведення патронажів н/о дітей на дому в визначені строки КЛІНІЧНИМ ПРОТОКОЛОМ МЕДИЧНОГО ДОГЛЯДУ ЗА ЗДОРОВОЮ ДИТИНОЮ ВІКОМ ДО 3 РОКІВ Від 20.03.2008 р. № 149

5.Направлення всіх дітей 1-го року життя для профогляду всіх спеціалістів

6.Здійснення контролю за виконанням призначень лікаря щодо профілактики рахіту.

7.Щомісячне планування профілактичних щеплень

ІІ. Лікувальні заходи

1.Виклик диспансерної групи дітей на прийом до лікаря згідно плану диспансеризації

2. Робота з картотекою диспансерних дітей

3.Контроль за виконанням лікувальних і оздоровчих заходів, що призначені лікарем дітям з хронічними захворюваннями

4.Виконання лікувальних процедур, що призначені лікарем хворим з гострим захворюванням (амбулаторно).

ІІІ. Протиепідемічна робота - це комплекс заходів, спрямованих на своєчасну діагностику і профілактику інфекційних захворювань.

1. Проведення вакцинації.

2. Спостереження за щепленими дітьми.

ІV. Робота з громадськістю Санітарно – просвітницька робота

1. Поширення серед населення гігієнічних знань з охорони здоров’я дітей

2. Навчання батьків необхідним навичкам догляду за дітьми, пропаганду здорового способу життя

3. Санітарна освіта працівників дитячих поліклінік, дошкільних закладів і шкіл, які доглядають і виховують дітей.

Основні функціональні обов’язки палатної медичної сестри полягають у проведенні туалету хворих дітей, вимірюванні температури тіла, годуванні дітей, поданні допомоги лікарям під час огляду, виконанні призначень лікаря, прийманні в палату нових хворих.

Диспансеризація дитячого населення

Диспансеризація здорових і хворих дітей – динамічне спостереження та постійне оздоровлення певних груп дітей.

Подальший розвиток та удосконалення профілактичного напрямку галузі охорони здоров’я, який спрямований на попередження захворювань, охорону та зміцнення здоров’я кожного громадянина України, в значній мірі залежить від успішності проведення диспансеризації населення.

Основною метою диспансеризації дитячого населення є:

здійснення комплексу заходів, спрямованих на формування, збереження та укріплення здоров’я населення,

попередження розвитку захворювань;

зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення;

збільшення активного довголіття.

Диспансеризація включає:

щорічний медичний огляд дитячого населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;

додаткове обстеження осіб, які цього потребують;

виявлення осіб з факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань;

своєчасне виявлення захворювань;

розробка та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження за станом здоров’я населення.

Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров’я.

Організація роботи з диспансеризації дитячого віком до 18 років.

Дільничні молодші спеціалісті з вищою медичною освітою (молодші спеціалісті з вищою медичною освітою за спеціальністю ЗПСМ): під контролем дільничного педіатра (лікаря ЗПСМ) складають списки дітей з урахуванням віку, місця виховання, навчання (сім’я, дошкільний заклад, школа тощо), місця медичного спостереження;

проводять санітарно-просвітню роботу з батьками (опікунами) щодо необхідності диспансеризації дітей;

запрошують дітей визначених категорій на огляди відповідно до укладеного графіку.

Молодші спеціалісті з вищою медичною освітою дитячого дошкільного закладу, школи тощо:

під контролем лікаря складають списки дітей;

готують необхідні для огляду приміщення та медичне обладнання;

інформують батьків (опікунів) щодо графіку проведення диспансеризації.

Профілактичні огляди дітей, які не відвідують дитячі дошкільні заклади, здійснюються в умовах дитячих закладів охорони здоров’я.

Плановий огляд дітей дільничним педіатром (лікарем ЗПСМ) або лікарями інших спеціальностей включає:

дослідження стану здоров’я здоров’я дитини;

комплексну оцінку стану здоров’я з визначенням групи здоров’я;

призначення профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів.

Дані огляду дитини заносяться до історії розвитку дитини (форма 112/о) та медичної карти дитини (форма 026/о).

При виявленні відхилень з боку окремих органів та тканин та при невизначеному діагнозі призначаються додаткові консультації лікарів спеціалістів та додаткові лабораторні та функціонально-діагностичні обстеження.

Після визначення групи здоров’я в залежності від захворювання або відхилення у стані здоров’я призначаються лікувально-оздоровчі заходи, включаючи, у разі потреби, стаціонарне, санаторне лікування та відновлювальну терапію в амбулаторних умовах.

Розподіл дітей за групами здоров'я

Група здоров’я – це шкала оцінки здоров’я і розвитку дитини з врахуванням всіх факторів ризику, які впливали, впливають і прогнозуються на майбутнє.

Групу здоров’я визначає лікар за шістьма чітко встановленими критеріями.

Першим оцінюють спадковість дитини – наявність в роду спадкових захворювань, схильність дитини до них.

Важливим для оцінки групи здоров’я буде і те, як протікала вагітність, пологи і перший місяць життя. Лікар записує від якої вагітності малюк, чи хворіла мама під час вагітності, чи були ускладнення після пологів і чим хворіла дитина на протязі періоду новонародженності.

Другим фактором є фізичний розвиток дитини – ріст, вага, окружність голови, грудної клітки. Лікар виміряє всі параметри, порівняє з спеціальними таблицями та оцінить чи відповідає розвиток дитини її віку, чи немає відхилень.

Поряд з цим оцінюється і третій критерій – нервово-психічний розвиток, тобто, що дитина вміє робити, як розвивається мова, комунікативні навички.

Четвертий критерій - стійкість організму до різних факторів зовнішнього впливу;

П’ятим критерієм оцінки є поведінка дитини, як важливий показник його фізичного і психічного розвитку. Тут враховується , як дитина спить, їсть, спілкується з дорослими і дітьми, темперамент дитини, емоційність, наявність шкідливих звичок.

Останнім критерієм для оцінки є наявність у дитини хронічних захворювань чи пороків розвитку, які можуть заважати життю дитини чи впливати на її здоров’я.

На основі цих факторів лікар встановить групу здоров’я:

До І групи відносяться абсолютно здорові діти, на жаль таких дітей мало.

До ІІ групи відносять здорових дітей, але з деякими похибками:

• Група «А» - це здорові малюки, в яких відмічаються фактори ризику по першій чи другій групі, тобто несприятлива спадковість, вагітність чи пологи.

• Група «В» - група дітей які підлягають ризику хронічних захворювань, вони часто хворіють, мають функціональні відхилення.

• Інші групи - це хворі діти з хронічною патологією, пороками розвитку в стані компенсації ІІІ група, субкомпенсації – ІV група та декомпенсації – V група.

Таких дітей педіатри ставлять на диспансерний облік, розробляють для них різні оздоровчі заходи та спостерігають їх більш частіше.

В залежності від захворювання та тяжкості перебігу хвороби, дітям ІІІ, ІV групи здоров’я можуть рекомендувати зниження навчальних навантажень та домашнє навчання.

Основними законодавчими актами в педіатрії є протоколи

Неонатологія

Протокол медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною

Протокол медичного догляду за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні

Протокол жовтяниця новонароджених

Протокол з первинної реанімації та післяреанімаційної допомоги новонародженим

Інструкція з визначення перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості

Протокол надання допомоги новонародженій дитині з дихальними розладами

Протокол надання медичної допомоги новонародженим з неонатальними інфекціями

Протокол лікування дітей з ретинопатією недоношених

Протокол ентерального харчування недоношених немовлят

Педіатрія

Протокол лікування дітей за спеціальністю «Педіатрія».

Протокол лікування дітей за спеціальністю "Дитяча пульмонологія".

Протокол лікування дітей за спеціальністю "Дитяча кардіоревматологія".

Протокол лікування дітей зі спеціальності «Дитяча нефрологія».

Протокол лікування дітей зі спеціальності «Дитяча нефрологія». (пієлонефрит та ХПН у дітей)

Протокол лікування дітей з інфекціями сечової системи і тубулоінтерстиційним нефритом.

Протокол лікування дітей за спеціальністю «Дитяча гастроентерологія».

Протокол за спеціальністю "Дитяча ендокринологія".

Протокол лікування дітей з ендокринними захворюваннями (спадкові синдроми).

Протокол ферментозамісної терапії хвороби Гоше.

Протокол лікуання за спеціальністю "Дитяча гематологія".

Протокол діагностики та лікування "Дитяча аллергологія".

Протокол лікування дітей за спеціальністю«Дитяча імунологія».

Протокол лікування за спеціальністю "Дитяча неврологія".

Догляд за дитиною, вакцинація

Порядок проведення профілактичних щеплень.

Протокол медичного догляду за здоровю дитиною до 3 років.

Удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям

Удосконалення організаціїї допомоги дітям підліткового віку

ОСНОВНІ ДОКУМЕНТИ В ДИТЯЧІЙ ПОЛІКЛІНІЦІ

1. Історія розвитку дитини (ф.112/о)

Заводять на кожного пацієнта, що обслуговується даним закладом. Цей документ містить відомості про стан здоров’я дитини та ефективність медичної допомоги їй з моменту народження і до 15 років включно.

2. Індивідуальна карта (ф.26/о)

Заповнюють на кожну дитину, яка відвідує дошкільний заклад або школу. Вона містить дані про стан здоровя дитини та проведені лікувально – профілактичні заходи.

3. Карта обліку диспансеризації (ф. 131/о – 86)

Основний документ для обліку дітей , які мешкають на території, що підлягає обслуговуванню даною поліклінікою.

4. Контрольна картка диспансерного нагляду ( ф. 063/о)

Призначена для контролю за регулярністю обстеження дітей , які перебувають на диспансерному обліку.

5. Карта профілактичних щеплень (ф. 063/о)

Служить для обліку та планування всіх щеплень , які роблять дитині

6. Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. 025 – 2/о)

Призначен для обліку та реєстрації хворих. Його заповнюють під час первинного виявлення гострого і хронічного захворювання, а також при першому в поточному році звертанні хворого з приводу виявленого раніше хронічного захворювання.

7. Негайне повідомлення про інфекційне захворювання харчове отруєння незвичайну реакцію на щеплення (ф.058/о)

8. Журнал обліку інфекційних захворювань (ф. 060/о)

Етика, деонтологія та професійний рівень медичної сестри

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей. Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.

Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».

Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.

Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».

Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Ще Гіппократ говорив: «Оточи хворого любов'ю і розумною утіхою, а головне — залиши його в незнанні того, що на нього чекає і особливо — що йому загрожує». Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості.

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідно доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти про це завідуючому відділенням.

Одним зі шляхів підвищення діловий кваліфікація є всебічний і глибокий аналіз професійних помилок, причому в одних випадках, якщо вони є серйозними і повчальними для інших, розбір варто проводити колективно, в інші — в індивідуальному порядку. Ясно одне: викорінювання помилок можливо тільки при активному їхньому виявленні.

Від професійних помилок варто відрізняти недбалість у роботі, байдужне, бездушне відношення до хворого, професійну некомпетентність, за які провинений несе адміністративну чи судову відповідальність. Свідоме порушення професійної дисципліни, грубі погрішності в роботі, що виникають через несумлінний до неї відносини працівника, заслуговують самого суворого осуду товаришів.

Права й обов'язки медичної сестри чітко визначені офіційними інструкціями. Медсестра не повинна брати на себе функції лікаря: подавати відомості хворим і їхній близької про характер захворювання, його результаті, трактувати результати лабораторних, інструментальних і інших досліджень. Вона може подавати інформацію тільки про загальний стан хворих.

В практичній педіатрії важливо виробити диференційований підхід до дітей залежно від етапу індивідуального розвитку. Оскільки для кожного вікового етапу характерні певні особливості, то, виходячи з них, слід вирішувати питання догляду, харчування, виховання, проведення заходів щодо специфічної та неспецифічної профілактики захворювань, які найчастіше зустрічаються.

Нині в нашій країні використовується дещо видозмінена схема періодизації дитячого віку, запропонована професором Гундобіним Н.П. В її основу покладено під розподілення усього дитинства на окремі періоди, які відрізняються певним чином анатомо-фізіологічними особливостями, реактивністю, переважною активністю ендокринних залоз залежно від віку. Згідно зі схемою періодизації дитячого віку виділяють:

А. Внутрішньоутробний етап (тривалість 270-280 днів):

а) фаза ембріонального розвитку (до 2 міс);

б) фаза плацентарного розвитку (від 3-го міс. до народження).

Б. Позаутробний етап (від моменту народження до 17-18 років):

а) період новонародженості (від 0 до 3-4 тижнів);

б) період грудного віку (від 1 міс. до 1 року);

в) період молочних зубів (від 1 до 7 років):

переддошкільний вік (від 1 до 3 років),

дошкільний період (від 4 до 6-7 років);

г) період отроцтва (від 6-7 до 12 років);

д) період статевого дозрівання — пубертатний (від 13 до 15-16,17-18 років).

Як зазначалося, кожен з цих періодів має дуже окреслені характеристики та відмінні особливості.

Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку становить період від моменту зачаття до народження дитини.

— Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку характеризується виключно швидким ростом та інтенсивним наростанням маси плода. Зріст дитини за 270-280 днів збільшується на 50 і навіть більше сантиметрів, а його маса збільшується за цей же період в середньому на 3,5-4 кг. Підраховано, що за час вагітності довжина плода збільшується приблизно в 5000 разів, а маса

приблизно в 6-10 разів. Розрахунки показують, що якби з такою інтенсивністю продовжувалося накопичення маси тіла і після народження, то маса тіла дорослої людини перевищила б у кілька разів масу Землі. Крім того, у цьому періоді живлення плода відбувається за рахунок надходження необхідних речовин з материнського організму, серед залоз внутрішньої секреції переважає функціональна активність щитовидної залози.

Період новонародженості починається від моменту народження дитини, а ще точніше від моменту перев'язки пуповини. Його тривалість є суворо індивідуальною. Оскільки у цьому періоді організм дитини пристосовується до нових умов існування, то його тривалість залежить від ступеня зрілості дитини при народженні та характеру перебігу вагітності. Однак вважають, що тривалість періоду новонародженості складає в середньому 3-4 тижні.

Період новонародженості характеризується інтенсивним пристосуванням до нових умов життя і має цілий ряд помітних особливостей. Зокрема, починають функціонувати мале коло кровообігу та органи дихання.

Від моменту народження організм дитини переходить на ентеральний характер харчування.

Для всіх основних систем новонародженого характерним є стан «нестійкої рівноваги», і навіть невеликі зміни навколишніх умов можуть призвести до серйозних зрушень у стані здоров'я дитини.

Характерною морфологічною незакінченістю будови багатьох органів та систем є їх функціональна недосконалість. Процеси гальмування в корі головного мозку переважають над процесами збудження, і дитина перебуває у стані розлитого гальмування. Це проявляється тим, що дитина спить упродовж 20-22 годин.

Серед залоз внутрішньої секреції характерним є переважання функціональної активності надниркових залоз і щитовидної залози.

Період грудного віку триває від 1-го місяця життя до року. Цей період життя дитини характеризується:

Інтенсивним ростом та набуванням маси дитини, але з поступовим згасанням (ослабленням) енергії росту. До 4-5 місяців життя спостерігається подвоєння маси, яка була при народженні, а до року маса дитини потроюється. При цьому зріст дитини упродовж першого року життя збільшується на 50\% порівняно з вихідним при народженні;

Високою інтенсивністю обмінних процесів з переважанням анаболічних процесів, необхідних для швидкого росту та збільшення маси тіла;

Період молочних зубів триває від 1 до 6-7 років. У цьому періоді життя людини відбувається поступове удосконалення всіх функціональних систем, які все ще відрізняються підвищеною уразливістю. Спостерігається остаточне диференціювання нервової системи, формуються стійкі аналізаторно-синтетичні функції кори головного мозку. Відбувається інтенсивний розвиток інтелекту, значне ускладнення трудової діяльності, з'являється здатність до абстрактного сприйняття. Для цього віку характерним є становлення та удосконалення другої сигнальної системи. Звичайно у цьому віці діти розмовляють довгими фразами, аргументовано розмірковують і наприкінці періоду починають сприймати гумор, вільно розмовляють рідною мовою, правильно вживаючи відміну та відмінювання.

Період отроцтва охоплює вік від 7 до 12 років. У цій віковій групі дітей найхарактернішими є такі особливості:

Закінчується морфологічне диференціювання клітин кори головного мозку, особливо рухової ділянки, а також закінчується формування периферичного іннерваційного апарата;

Характерною є стійка рівновага процесів збудження та гальмування з деяким переважанням збудження та домінування кори головного мозку над підкірковою ділянкою, її вегетативними функціями;

Значно зростає м'язова маса, розвиваються такі рухові якості, як швидкість, спритність, сила, витривалість;

Відмічається переважне значення гормонів щитовидної та статевих залоз, тому можливими є ендокринні дисфункції.

Період статевого дозрівання починається з 12 років, але його терміни у окремих індивідів значно коливаються. У дівчаток статеве дозрівання відбувається найчастіше у віці 12-16 років, у хлопчиків —13-18 років. Для цього періоду характерними є зрушення в ендокринній системі з переважанням функціональної активності статевих залоз. Спостерігається виникнення та розвиток рис, характерних для статі, розвиток вторинних статевих ознак: у дівчаток — ріст грудних залоз, поява менструації та оволосіння на лобку, в підпахвових западинах; у хлопчиків — ломка голосу, ріст волосся на лобку, обличчі, грудях, у підпахвових западинах, поява полюцій. У дітей в цьому періоді пропорції тіла та функціональні особливості різних органів і систем набувають рис дорослих. Відбувається інтенсивний психологічний розвиток, формування волі, свідомості, громадянства, моралі, характеру та особистості підлітка.

АФО центральної нервової системи

Головний мозок є найбільшим органом у новонародженого. Його маса становить у середньому 1/8 – 1/9 маси тіла.

Протягом перших 6 місяців життя маса головного мозку збільшується на 86 %. В період від 2 до 8 років ріст головного мозку уповільнюється і згодом маса його змінюється незначно. Особливо енергійно процес йде в перші 5 років, що приводить до збільшення загальної поверхні головного мозку. Нервові клітини містяться в тієї ж самої кількості, що у дорослих, але вони ще незрілі.

Нервові клітини мають просту веретеноподібну форму. Процес дозрівання нервових клітин в різних відділах головного мозку здійснюється неоднаково: для клітин кори він закінчується до 18 – 20 міс, в продовгуватому мозку 5 – 7 років. Приблизно до цього часу закінчується мієлінізація нервових волокон. При відсутності мієлінової оболонки швидкість проведення збудження по нерву в перші місяці життя знижена.

Спинний мозок у момент народження є більш зрілим утворенням. Відносно хребта він довший, ніж у дорослого, доходячи у новонародженого до нижнього краю 2 поперекового хребця. В середньому він важить 3 – 4 г. Спинномозкова рідина знаходиться в постійному русі, багатша на клітини і білок. Відток крові від головного мозку утруднен. Токсичні речовини акумулюються, тому при інфекційних захворюваннях часто виникає нейротоксикоз, набряк мозку.

У новонародженого відсутня повна мієлінізація пірамідних шляхів і черепно – мозкових нервів, мозок розвинутий недостатньо, в корі головного мозку переважають процеси гальмування, аналізаторна й умовно рефлекторна діяльність відсутня. Органи зору і слуху розвиваються паралельно з розвитком ЦНС. Органи смаку, нюху, дотику функціонують вже при народженні.

Новонароджена дитина більшу частину доби спить, у неї наявні вроджені безумовні рефлекси – ссання, моргання, чхання, кашель, акт дефекації і сечовипускання. Також до безумовних рефлексів відносяться:

Оральні – пошуковий, смоктальний, хоботковий, долонно – ротовий.

Спинальні – захисний ( повертає голову на бік в положенні на животі),

опори ( стоїть на всій стопі при підтримці),

автоматичної ходи,

автоматичного повзання,

хапальний,

охоплюючий (Моро),

Бабінського ( штрихове подразнення зовнішнього краю підошов стопи в напрямку від п’яти до пальців викликає тильне розгинання великого пальця і згинання останніх пальців, рефлекс залишається до 2 років).

Безумовні рефлекси до кінця 1 – го року життя згасають поступово і виробляються умовні рефлекси – починається розвиток першої сигнальної системи.

Фізичний розвиток дитини характеризується масою, зрістом, окружністю голови, грудної клітки і живота. Порівняння показників кожної дитини з приблизними віковими нормами дає уяву про його фізичний розвиток.

Окружність голови у новонародженого складає 34-36 см, окружність грудної клітки-32-34 см. У віці 4-5 міс розміри зрівнюються, окружність грудної клітки збільшується швидше. Окружність живота повинна бути менш на 1 см окружності грудної клітки. Цей показник інформативен до 3 років.

ЩОМІСЯЧНЕ ЗБІЛЬШЕННЯ МАСИ , ДОВЖИНИ ТІЛА І ОКРУЖНОСТІ ГОЛОВИ У ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ

ВІК (МІС)	ЗБІЛЬШЕННЯ МАСИ ТІЛА (Г)		ЗБІЛЬШЕННЯ ДОВЖИНИ ТІЛА (СМ) ЗБІЛЬШЕННЯ		ОКРУЖНОСТІ ГОЛОВИ (СМ)
	Щомісячно	За весь період	Щомісячно	За весь період		Щомісячно	За весь період
1	600	600	3	3		1,5	1,5
2	800	1400	3	6		1,5	3,0
3	800	2200	3	9		1,5	4,5
4	750	2950	2,5	11,5		1,5	6,0
5	700	3650	2,5	14		1,5	7,5
6	650	4300	2,5	16,5		1,5	9,0
7	600	4900	2	18,5		0,5	9,5
8	550	5450	2	20,5		0,5	10,0
9	500	5950	2	22,5		0,5	10,5
10	450	6400	1-1,5	23,5-24		0,5	11,0
11	400	6800	1-1,5	24,5-25,5		0,5	11,5
12	350	7150	1-1,5	25,5-27		0,5	12,0

В 1 рік дитина повинна важити біля 10 кг, її зріст має бути біля 75 см.

Для визначення маси тіла дитині до 6 міс використовується формула:

НМ= Мнар + 800 х п п – кількість місяців

Для визначення маси тіла дитині після 6 міс використовується формула:

НМ= Мнар + 800 х 6 + 400 х (п – 6 ) п – кількість місяців

Для визначення маси тіла дитині до 10 років використовується формула:

НМ = 10 + 2 х п п – кількість років

Для визначення маси тіла дитині після 10 років використовується формула:

НМ = 30 + 4 х ( п – 10) п – кількість років

Для визначення зросту дитині старше 1 року використовується формула:

НЗ = 75 + 5 х п п – кількість років

Для визначення зросту дитині до 4 років використовується формула:

НЗ = 100 – 8 х ( 4 – п) п – кількість років

Для визначення зросту дитині після 4 років використовується формула:

НЗ = 100 + 6 х ( п – 4 ) п – кількість років

В 4 роки зріст орієнтовно 100 см. Окружність голови новонародженого складає 34 – 35 см. Особливо інтенсивно збільшується окружність голови в перші місяці життя. У дитини в 1 рік окружність голови складає 45 – 46 см.

Акселерація - прискорений фізичний розвиток людини; прискорення росту і статевого дозрівання дітей і підлітків порівняно з їхніми ровесниками попередніх поколінь.

Нервово-психічний розвиток дитини

Новонароджена дитина більшу частину доби спить, сон носить поліфазний характер (вона засинає і прокидається від 4 до 11 разів на добу). В кінці 1 міс з’являється чітка перевага нічного сну. Потреба в сні з віком зменшується.

У новонародженого наявні вроджені безумовні рефлекси - ссання, ковтання, моргання, чхання, кашель, акт дефекації і сечовипускання.

Транзиторні рефлекси-існують після народження, однак поступово зникають в певному віці. До них відносяться:

Оральні: смоктальний, пошуковий, хоботків, долонно – рото – головний (Бабкіна).

Спинальні: захисний, рефлекс опори, рефлекс автоматичної ходи, хапальний рефлекс Робінзона, рефлекс Моро, рефлекс повзання Бауера, рефлекс Бабінського

( штрихове подразнення зовнішнього краю підошв стопи в напрямку від п’яти до пальців викликає тильне розгинання великого пальця і підошвенне згинання останніх пальців, рефлекс залишається до 2 років)

Рефлекси до кінця 1 –го року життя поступово згасають. До 1 року виробляються умовні рефлекси.

У новонародженої дитини нервова система готова до функціонування, хоча різні її відділи знаходяться в неоднаковому ступені зрілості.

Розвиток мовлення проходить декілька етапів: