Компоненти ландшафту

Кожен ландшафт складається з компонентів, які є «представниками» геосфер географічної оболонки.

При цьому, коли ми говоримо про рідинний, водний компонент ландшафту, то маємо на увазі не дистильовану воду, а складні розчини, воду із завидливими частками.

Повітряний компонент – це не чиста суміш газів, а складна субстанція, що містить також водяну пару і тверді частки – аерозолі, в тому числі – органогенні і т.д.

Таким чином, кожний компонент ландшафту являє собою особливий рівень організації речовини в ландшафтній сфері, це первинний географічний рівень організації речовини.

У системі організації речовини Землі географічні компоненти займають проміжну ланку між простими окремими тілами (мінерали, чисто газові суміші, організми тощо) та природними системами.

Таким чином, компонент – перший щабель географічної інтеграції, а природна система (або ПТК) – другий.

Відносно ландшафту географічний компонент є структурною частиною першого порядку, частиною вертикальної, ярусної, радіальної структури ландшафту.

Зауважимо, що в кожному компоненті ландшафту розрізняють свої рівні територіальної диференціації, аналогічні рангам ПТК.

Виступи…

• Ряд Солнцева: сильні-слабкі компоненти…

Геологічна будова – літологія – рельєф – клімат – води –

Грунти – рослинність – тваринний світ.

• Сочава: тепло, волога і біота – це критичні компоненти, бо вони визначають енергетику ландшафту, його динаміку.

• Краукліс: не поділяє на головні і другорядні, а намагається розкрити роль кожного компоненту для ландшафту:

1. інертні (мінеральний субстрат і рельєф);

2. мобільні (повітря і вода, що забезпечують обмінні і транзитні функції у ландшафті);

3. активні – біота, як фактор саморегуляції, відтворення, стабілізації геосистеми.

*****

Зв’язки між компонентами. На ПТК діє імпульс. Реакція – зворотні зв’язки, які можуть бути додатними (положительными) і від’ємними (отрицательными). Перші – посилюють імпульс, другі – послаблюють його, дозволяють ландшафту зберігати цілісність (саморегуляція, стійкість ландшафту).

Приклад: лісостеп – різнотравно-злакові лучні степи.

Опадів більше – більше різнотрав’я – випаровування надмірної вологи.

Опадів менше – більше злаків – економія на випаровуванні.

Межі ландшафту

Горизонтальні – не завжди чіткі.

Окремі урочища можуть зустрічатися у сусідньому ландшафті. Більш вірним є виділення смуги (полоси), що розділяє ландшафти, а не чіткої лінії (межі).

• Вертикальні межі, бо ландшафт трьохмірний. Думки різні…

За Сочавою, вертикальна «потужність»

Фації – 0,02-0,05 км,

Ландшафту – 1,5-2 км,

Провінції – 3-5 км,

Широтного поясу – 8-17 км (тобто вся тропосфера + зона гіпергенезу)

Але це дуже узагальнено.

Зональність відчувається до глибини 30 м у земній корі. Зона гіпергенезу – понад 100 м, окислення у тріщинуватих породах – до 300 м.

+/- 30-50 м.

Межі для фацій різні.