Норми вимови

Орфоепія (від грецького orthos — правильний і ероs — мовлення) — вивчає норми звуковимови.

Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки — найменші одиниці мов­ного потоку. Серед безлічі природних звуків — шелесту паперу, дзижчання мухи, щебету пташки, тобто всього, що твориться механічним коливанням повітря, — виділяються звуки мови. Подібно до інших звуків звуки людської мови характери-зуються висотою, силою, тривалістю і виконують роль знака, який сигналізує про щось. Наприклад, шум від коливання гілок і шелестіння листя на дереві сиг­налізує про те, що знявся вітер або злетіла пташка. Зовсім інші звуки морської хвилі. Що б’ється об берег, чи машина, яка промчала вулицею.

Звуки людської мови сигналізують про своє. Насамперед вони допомагають розрізнити окремі слова і їх форми. Так, слова рак, рик, рік розрізняються звукам

[а], [и], ],[і]:

рак — прісноводна тварина класу членистоногих з великими клішнями біля голо-

ви і черевцем, схожим на хвіст;

рик — сильний рев тварини;

рік — проміжок часу, що має 12 місяців, а звуки [а] і [у] розрізняють форми назив­

ного і родового відмінків: рак — рака, рик —рику.

Звуки мови творить людина. Для вимови звуків у людському організмі є мовний апарат, до якого входять легені, ротова порожнина, а в ній — язик, підне­біння, зуби, губи; носова порожнина і гортань з голосовими зв’язками.

Мовний апарат здатний утворювати безліч різноманітних в акустичному від-ношенні звуків. Наприклад, у слові зелень вимовляються два звуки [е] по-різному: перший [е] в наголошеному складі звучить чітко, а другий у ненаголошеному складі вимовляється наближено до [и]. Однак у кожній мові наявна певна система основних звуків. Саме ці, основні, звуки і важливі для мови як засобу спілкуван-ня.

Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загаль­ними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці — звучність) та тембр.

Джерелом мовних звуків є голос, який створюється зміною видихуваного повітря залежно від вужчої чи ширшої щілини між голосовими зв’язками, що ко-ливаються, і шуми, які створюються перепонами в ротовій порожнині, що пос-тають на шляху видихуваного повітря.

Графіка — (гр. graphikos від grapho — пишу, кресло, малюю) — це сукуп­ність усіх засобів даної писемності, якими усне мовлення передається на письмі. Графіка досліджує співвідношення між літерами і звуками (фонемами) певної мо-ви.

Українське письмо належить до буквено-звукового типу.

Основу графічної системи становлять букви або літери, які служать для по-значення на письмі звуків (фонем).

Ідеальною вважають таку систему буквено-звукового письма, в якій кож­ному звукові (фонемі) відповідає окремий знак, тобто коли одна буква позначає тільки один звук.

В українській графіці більшість звуків однозначні, тобто передають один основний звук (фонему), проте окремі літери передають два звуки (наприклад, буква щ [шч]); використовується також буква, яка не передає звука, а служить для позначення м’якості приголосних (м’який знак), та надрядковий знак, яким пере­дається роздільна, тверда вимова приголосного перед м’яким звуком [ј] (апост­роф).

Сукупність букв, прийнятих у певній писемності і розташованих в уста­леному порядку, називається алфавітом (від назви двох перших букв грецького алфавіту А (альфа) і В (бета, новогрецьк. — віта), або абеткою (від назви двох перших букв слов’янського алфавіту — а і б), чи азбукою (від назви двох перших букв старослов’янського алфавіту - А (аз) і Б (буки).

Український алфавіт складається з 33 букв, які записуються у двох накрес­леннях — велика і мала букви (крім и та м’якого знака). Розрізняються також дру­ковані і писані букви, за розміром букви бувають великі і малі. Якщо добре зна­ти місце кожної букви в алфавіті, то легко буде орієнтуватися в будь-якому словнику.