Правила

Приклади

1. У складах із буквами на позначення ненаго-лошених е, и пишеться та сама буква, що й під наголосом.

зачесати – чéше, злегенька – лéгше, дерева – дéрево, вишневий – вúшня, примирити – мúр-ний, помилятися – помилка.

В окремих словах перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], немож­ливо: орден, інтелект, кишеня, дисципліна, сполу-чення, Ко­лумбія, тому їх написання за потреби уточнюється за словни­ком чи правописом.

2. У кількох дієслівних коренях е чергується з и (перед суфіксом -а-).

беру – збирати, змертвіти – вмирати, видерти – видирати, перу – обпирати, витерти – витирати, стелити – застилати, клену (кляну) – проклинати, але: бреду – за-брідаю, плету – заплітаю, чекаю – очікую (е не випадний).

3. Ненаголошені голосні [е] чи [и] у префіксах пре-, пред-, пере-, при- вжи-ваються залежно від значення слова (смис­лові написання):

а) префікс пре- вживається переважно в якісних прикмет­никах і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки:

предобрий, прездоровий, прегарно.

Префікс пре- пишеться в словах презирливий, презирство і у старослов'янізмах преосвя-щенний, преподобний, престол;

Правила

Приклади

б) префікс пред- старослов’янського похо-дження, вживається лише в окремих словах:

представити, представ­лення, представляти-ся, представник, представниця, представ-ництво, предтеча, пред’явити, пред’явлення, пред’явник, пред’явниця, пред’явницький;

в) префікс пере- властивий дієсловам, що озна-чають

• по­вторно, заново виконану дію:

• багаторазову дію:

• надто інтен­сивну щодо результатив-ності дію:

• завершену, короткочасну дію:

• префікс пере- вживається переважно у дієслівних формах та утворених від них інших частинах мови:

перекроїти, перевиховати,переміщувати, перелетіти, перекинути, пересипати; перебачити, перепробувати;

перегріти, переплатити, перетанцювати;

перехворіти, перепочити;

перекроїти (перекроєний), перевиховати (перевихований, перевихован­ня), перелітати (переліт), перепочити (перепочинок);

г) префікс при- виступає у дієсловах зі зна-ченням

• результа­ту дії:

• приєднання:

• частковості дії:

приїхати, прикрити, приборкати;

при­будувати, пришити;

притримати, пригвин­тити, а також у по-хідних від них іменниках, прикметниках, дієприкметниках, дієприслівниках: приїзд, прикріплення, при­боркання, прибудова, при-шивання, прикріплений, прибор­каний, при-кріпивши, приборкавши тощо. Префікс при- вжи­вається також у прикметниках, утворених від іменників з прийменниками: приміський, прикордонний, принагідний;

4. Літера е пишеться:

а) у сполученнях -ере-, -еле-:

черевик, пелена;

б) коли е при зміні слова випадає:

шевця (швець), праведний (правда);

в) при чергуванні з і

летіти – літати, променя – промінь,

каменя – камінь.

5. Ненаголошені [е], [и] звучать невиразно і в деяких суфік­сах іменників та прикметників:

городина, стежечка, Галин. тітчин.

6. Літера и пишеться:

а) у сполученнях -ри-, -ли-:

тривожитися, глитати, але:

дрімати, пролітати;

б) у тих випадках, коли в російських словах пишеться и або ы:

писати (рос. писать), рибина (рос. рыбина), але: діра (рос. дыра);

в) у суфіксі -иво (-ив-), який надає слову значення збірності, результату праці:

меливо, печиво, жниво, але марево;

г) у суфіксі -ичк(а), який походить від -иц(я):

вуличка, теличка;

ґ) у суфіксах -ичок, -ик:

столичок, котик;

д) у суфіксі -ин(а):

хатина, березина;

е) у суфіксі присвійних прикметників -ин:

Тетянин, доччин. В інших випадках у суфіксах зберігається [е]: словечко, синенький, книжечка.

7. Написання ненаголошених голосних у су-фіксах віднос­них прикметників -ов-, -ев- (-єв-) залежить від кінцевого при­голосного основи іменника, від якого утворений прикметник, та від місця наголосу.

• Якщо наголос падає на закінчення, пи­шеться суфікс -ов-:

маршовúй, польовúй, правовúй.

• Після м’яких та шиплячих приголосних

основи іменника вживається прикмет-

яблунéвий, грýшевий, берéзовий, але грошéвий і грошовúй, грошéво-кредúтний.

Правила

Приклади

никовий суфікс -ев- (-єв-), а після твер-

дих ов-, якщо наголос падає на осно-

ву:

8. В іменниках І та II відмін твердої групи в орудному відмінку однини виступає закінчен-ня -ою, -ом, а м’якої і мішаної — -ею, -ем, -єю, -єм незалежно від наголосу:

школою, дирек­тором, кручею, плащем, мрією, чаєм.

9. В особових закінченнях дієслів ненаголо-шені [е], [и] у вимові наближаються одне до одного. При написанні треба зважати на те, до якої дієвідміни належить дієслово. У закін­- ченнях дієслів І дієвідміни у 2-й і 3-й особах однини та в 1-й і 2-й особах множини тепе-рішнього і майбутнього часу пишеть­ся -е (-є), а в дієсловах II дієвідміни -и (-ї):

печеш, співаєш, пече, співає; печемо, співаємо, печете, співаєте і сидиш, стоїш, сидить, стоїть; сидимо, стоїмо, сидите, стоїте.

Правила

Приклади

1. М’який знак (ь) пишеться в україн-

сяких словах:

а) після букв на позначення м’яких [д], [т], [з],

[с], [дз], [ц], [л], [н], що закінчують склад:

заздалегідь, нежить, мазь, просьба, ґедзь, місяць, сіль, промінь

б) після букв на позначення м’яких приголос-

них перед о у середині складу:

третьокласниця, учотирьох, льох

в) у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-:

запорізький, козацький, по-українському, але: баский, боязкий, різкий, в’язкий, дерзкий, ковзкий, плоский (зк, ск не суфікси)

г) у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-,

-ісіньк-, -юсіньк-:

синенький, дівчинонька, малесенький,

білісінький, малюсінький

ґ) після л перед буквами на позначення

приголосних:

більший, пральня, учительство, але: балка – балці, галка – галченя (лц, лч походять від лк)

д) у родовому відмінку множини іменників

жіночого роду м’якої групи I відміни та

іменників середнього роду на -нн(я), -ц(е)

II відміни:

перукарень, житниць, творінь, креслень, кілець, сердець

е) у 3 особі однини і множини дійсного та у

2 особі однини і множини наказового спо-

собів дієслів, а також у стягнених формах

інфінітива та зворотної частки:

дúвиться, дивляться, дивись, дивіться,

дивúться

2. Ь пишеться в іншомовних словах:

а) після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими

позначаються два звуки:

мільярд, Ньютон, гондольєр, в ескадрильї, але: малярія, ревю, резюме, нюанс (я, ю позначають звуки [а], [у] і пом’якшення попередніх приго-лосних)

б) після л, н перед йо:

медальйон, сеньйорита

в) відповідно до вимови після л перед буквами

на позначення приголосних, а також у кінці

слова:

альтернатива, катапульта, але: алгоритм, катафалк; акварель, Булонь, але: ритуал, еталон

3. Ь не пишеться:

а) після б, п, в, м, ф:

дріб, степ, кров, сім, верф

б) після ж, ч, ш, щ:

ріжте, піч, робиш, дощ

в) після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами

-ств-, -ськ-:

інжир, конче (потрібно), інший, панщина, громадянство, просвітянський, але: доньчин (донька), няньчити (нянька), бриньчати (бренькіт)

г) після р у кінці складу:

перевірте, Харків, гіркий, але: М. Горький

ґ) після букв, що позначають м’які приголос-

ні, крім л, якщо за ними ідуть інші букви на

позначення м’яких приголосних:

пізнє, танцювати, гордість, але: різьбяр, тьмяний і похідні від них

д) між буквами, що позначають подвоєні

(подовжені) м’які приголосні:

віддячити, осінній, заміжжя, свавілля

е) після д, н, т перед суфіксами -ченк(о)-, -чук,

-чишин:

Федченко, Радчук, Федчишин, Степанчук, Безбатченко

є) у деяких вигуках та скорочених словах

після ц:

бац! буц! гоц! клац!; спец

ж) в іменниках чоловічого роду іншомовного

походження після ц:

кварц, палац, паяц, шпіц, шприц

з) у неслов’янських прізвищах та географічних

назвах після ц:

Гурвіц, Клаузевіц, Лівшиц, Моріц, Суец, хоча суецький (але: Єлець)

и) у буквосполученнях -лц-, -лч-, -нц-, -нч-, що

походять із -лк-, -нк-:

рибалці, балці, голці, монголці, Наталці,спілці, рибалчин, галченя,

Правила

Приклади

Наталчин,спілчанський, матінці, матінчин

і) після л у сполученнях -алн(о), -илн(о):

держално, ціпилно, пужално (але: держальце, ціпильце)

ї) у буквосполученнях -зк-, -ск-, які не є

суфіксами:

боязкий, різко, ковзко, дерзкий, порско,

жаский, баский, Дамаск

й) на межі складних числівників:

шістнадцять, п’ятдесят, дев’ятсот

Правила

Приклади

Апостроф уживається для позначення

роздільної вимови перед я, ю, є, ї:

1) в українських словах:

а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає

інших букв на позначення приголосних

(крім р), які належали б до кореня:

голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю,

мереф’янський, але: різдвяний, духмяний (перед в, м стоять літери д, х, що належать до кореня)

б) після р у кінці складу:

довір’я, сузір’я, бур’ян

в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах:

Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський, В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв,Захар’їн, Лук’ян

г) після префіксів та першої частини складних

слів, які закінчуються буквами на позначе-

ння приголосних:

під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися, дит’ясла, пів’яблука, але: пів-Європи (власна назва)

ґ) для позначення скороченої форми з пропус-

ком голосного чи цілого складу:

Мо’(може), зупинимося тут?; одна до’дної (одної), все’дно (одно)

2) в іншомовних словах:

а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р

у кінці складу, а також після префіксів, які

закінчуються буквами на позначення приго-

лосних:

об’єкт, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра,

верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, миш’як, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єкція, кон’юнктивіт, кон’юнктура

б) власних назвах після часток д- (від де-) та

о-:

Д’Арсанваль, Жанна д’Арк, О’Генрі, О’Кейсі, О’Нейл

Апостроф не вживається

1) перед я, ю, є в українських і іншомовних

словах:

а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять

інші букви на позначення приголосних (крім

р), які належать до кореня:

мавпячий, морквяний, духмяний, але:

торф’яний, верб’я, черв’як, стерв’ятник

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р

на початку складу, якщо я, ю, є позначають

м’якість попередніх приголосних:

бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзеляж, Гюго, кюре, манікюр, кювет,

брязкіт, рюмсати, Рєпін

2) перед йо:

Соловйов, серйозний, курйозний