Вопрос 1

Мета вивчення Римського права.

Студенти юридичних вузiв України вивчаютьримське право передусiм з метою пiзнавальною (ознайомелення з термінологічним апаратом), для засвоєння загальної iсторiї права, теорiї права, iсторiї полiтичних i правових вчень, цивiльного, сiмейного, комерцiйного права України, права Європейського спiвтовариства, оволодiння методологiєю компаративiстики тощо. До тогож нинi вивчення цього предмета набуває додаткового практичного значення, що пов’язано з бурхливим розвитком торговельного, економiчного, науковотехнiчного та iнших видiв мiжнародного спiвробiтництва, вимагає вiд наших юристiв ґрунтовних знаньу галузi правових систем зарубiжних країн.

Отже, вивчення римського права є необхiдним елементом гуманiтарної освiти взагалi й важливою складовою професійної пiдготовки висококласного правника зокрема.

Вiльне володiння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термiнами не тiльки свiдчить про культуру правознавця, а й значно полегшує спiлкування юристiв рiзних країн. Це ще один з аргументiв на користьвивчення римського права.

Слiд наголосити на цивiлiзацiйному, iсторичному та юридичному значеннi римського права.

Вопрос 2

Джерала вивчення римського права.

Поняття «джерела права», як вiдомо, є полiсемантичним. Ним позначаютьтi чинники, що формуютьправо (зокрема, матерiальнi умови життя певного суспiльства, його традицiї, культуру, суспiльну свiдомiсть тощо). Термiном «джерела права» також iнодi називаютьрiзноманiтнi юридичнi норми, що iснують у суспiльствi (державi), хоча частiше їх iменують «форми правотворення». Щодо навчальних правових дисциплiн «джерела права» трактуютьчасто як джерела iнформацiї про норми права, характер регулювання суспiльних вiдносин, правопорядок тощо.

Джерела вивчення римського права, якiможна подiлити на двi великi групи:

До першої належатьпершоджерела: юридичнi, iсторичнi, лiтературнi тощо пам’ятки (Закони ХII таблиць, Iнституцiї Гая, Дигести, Iнституцiї, Кодекс Юстинiана, твори Павла, Ульпiана, Плутарха, Тацита, Тита Лiвiя, Цiцерона та iн.), що мiстятьiн формацiю про норми римського права та правопорядок у Стародавньому Римi).

До другої групи належить рiзноманiтна наукова, навчальната допомiжна лiтература, присвячена римському праву (пiдручники, посiбники, монографiї, статтi з iсторiї Риму та Вiзантiї, догми та iсторiї римського права, культурологiчна, фiлософська лiтература тощо).

Лiтературу з римського правадля зручностi викладу подiляють на окремi групи:

1. Романiстична лiтература росiйською мовою до 1917 р.

2. Лiтература радянського перiоду.

3. Сучасна лiтература: а) українська лiтература; б) iноземна

лiтература; в) iсторична лiтература.

4. Джерела. Збiрники крилатих латинських афоризмiв та

термiнiв.

5. Спецiальнi словники та довiдники.

Вопрос 3

Періодизація розвитку Римської держави і права.

Періодизація розвитку римської держави не збігається з періодизацією розвитку римського права. Це пояснюється тим, що право виникає і існує не тому, що є держава, законодавчі органи, а тому, що певні суспільні відносини, потреби, інтереси не можуть бути виражені, структуровані, реалізовані нормально поза правових форм. Саме правові форми і являються першою об’єктивною і історично-логічною причиною виникнення, існування і функціонування права. Виходячи з цього, найбільш виваженою слід вважати наступну періодизацію розвитку римського права:

- період докласичного римського права (754 - 367 рр. до н.е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм цього права. Цікавою в зв’язку з цим являється характеристика договорів, які укладаються в цей період: сторонами їх виступають ні окремі особи, а сім’ї, роди; об’єктами стає не тільки рухоме і нерухоме майно, але й знаки поваги, урочистості, військові послуги, жінки, діти, танці, свята, ярмарки; неможливо відмовиться від подарунка, а його прийняття тягне за собою необхідність віддарити дарувальника;( архаїчний – період рексів)

- період класичного римського права (367 - 27 рр. до н.е.), який характеризується розквітом римського приватного права (республіканський).

- період післякласичного римського права (27р. до н.е. - 476 рр. н.е.) характеризується як період прийняття конституцій імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства. (період імперії)

Оскільки формування та розвиток римського права відбувалися протягом майже тисячоліття, доцільно виокремити визначальні етапи розвитку Римської держави та права.

Визначаючи періодизацію розвитку Риму як держави, можна додержуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди: 1. Архаїчний (період рексів) — 753—509 pp. до н. е. 2. Республіканський — 509—30 pp. до н. е. 3. Період імперії — 30 р. до н. е. — 476 р. н. е.

Втім, останній період у свою чергу часто поділяють на ранню імперію (принципат) — 30 р. до н. е.—285 р. н. е. — і пізню імперію (домінат) — 285—476 pp. Тому можна говорити також і про чотири періоди розвитку римської історії.

Оскільки критерієм періодизації історії Риму тут є форма державного устрою, то згаданим трьом (чотирьом) періодам римської історії відповідають певні етапи розвитку римської держави: 1) Рим доби рексів; 2) республіка; 3) принципат; 4) домінат.

Погляди, що існують з цього питання, можна узагальнити, виокремивши два основних підходи, які умовно можна позначити як «поступально-хронологічний» та «домінантний».

У першому випадку визначаються етапи розвитку римського права в системі природної течії часу (хронологічна версія). У другому періодизація ґрунтується на врахуванні домінанти, пріоритетності характеру права на певному відтинку часу (домінантна версія).

Розглядаючи ці підходи, варто звернути увагу на такі обставини.

На ранніх етапах розвитку Римської держави відносини між жителями Риму регламентувалися нормами jus Quiritium (jus civile) — права квіритів (права цивільного), тобто національного римського права. До нього пізніше додалися норми jus gentium. Поділу права на публічне і приватне ще не було. Однак помітне переважання норм публічно-правового характеру, що визначають основи публічного правопорядку, структуру та діяльність державних інституцій, взаємин між державою (громадою) і громадянином. Можна сказати, що вже у цей час існує і розвивається публічне право, як продовження публічної влади. Що стосується приватного права як галузі, сукупності принципів, правил і норм, що визначають статус приватної особи, то його ідея ще тільки формується.

Лише у період пізньої республіки та принципату відбувається осмислення характеру взаємин громадянина та держави, громадян між собою, усувається значна кількість непотрібних обмежень прав приватних осіб, формується ідеологія приватного та публічного права.

На початку домінату приватне і публічне право, як галузі, що підлягають вивченню та аналізу, фактично сформувалися — далі пішов процес доопрацювання норм, поновлення законодавства, кодифікації тощо.