5. Злочини, що посягають на недоторканність приватного життя – ст. Ст. 162, 163, 182 кк України.

 

В ст. 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до цього  ст. 161КК України є одним із видів правового захисту вказаних прав громадян. Факультативним додатковим об'єктом може бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність.

Стаття 162 КК України. Порушення недоторканності житла

Безпосереднім об’єктом злочину передбаченого ст. 162 КК України є право людини на недоторканність житла та іншого володіння. Право людини на недоторканність житла та іншого володіння гарантовано ст.30 Конституції України. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Предметом злочину може бути житло або інше володіння особи..  Інше, крім житла, володіння особи – це земельні ділянки, гаражі, погреби, будівлі господарського,  призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здійснює право володіння. Потерпілими від злочину може бути – громадяни України, іноземці або особи без громадянства.

Об’єктивна сторона злочину може полягати у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений із порушенням КПК, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (відсутність постанови суду щодо проведення обшуку).

Незаконний огляд – це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу та ін.).

Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що вступило в законну силу. Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконним є також виселення, що здійснене не уповноваженими на те особами.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки та ін.

Злочин передбачений ст. 162 КК України має формальний склад і  вважається закінченим з моменту вчинення хоча б  однієї з указаних у цій статті дій.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 162 КК України) є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне для життя і здоров’я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства. При цьому, погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися.

Стаття 163 КК України. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер

Безпосереднім об’єктом цього злочину є закріплене в ст. 31 Конституції України  право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Предметом злочину – відомості, що передані чи передаються громадянам шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом або іншим засобом зв’язку, а також через комп’ютер і становлять таємницю громадянина (громадян).

Відповідно до ч.1-2 ст. 306  Цивільного кодексу України листи, телеграми та інші види кореспонденції є власністю адресата. Вони можуть використовуватися, зокрема, шляхом опублікування лише за згодою особи, яка направила їх та адресата. Якщо кореспонденції стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи.

Об’єктивна сторона злочину може проявлятися у порушення таємниці: 1) листування; 2) телефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що передаються засобами зв’язку чи через комп’ютер.

Порушення таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, без згоди громадянина або з недотриманням встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи повідомленнями, або їх неправомірному розголошенні.

Засоби зв’язку – це спеціальне технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку. Про поняття комп’ютер (див. коментар до ст. 361 КК України).

Способи передачі інформації можуть бути різними: листування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Листування – це будь-які види поштової кореспонденції: листи, посилки, бандеролі та ін. Тобто це ті послуги які надаються установами зв’язку громадянам або юридичним особам. Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між особами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв’язку, що здійснюється за допомогою провідних чи електромагнітних систем.. Телеграфна кореспонденція - це повідомлення, що передаються телеграфом. Під іншою кореспонденцією слід розуміти різні види повідомлень, наприклад отримані по телетайпу, телефаксу або іншим чином.

Злочин вважається закінченимз моменту фактичного ознайомлення третьої особи із змістом приватної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадянина, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви та мета злочину можуть бути різними (помста, користь, цікавість тощо) і на кваліфікацію не впливають. 

Суб’єкт злочину – загальний. При цьому, не є суб’єктом цього злочину  особа, яка завідомо для одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону-автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі та ін.

 В ч. 2 ст. 163 КК України передбачено кваліфіковані види даного злочину, а саме: 1) вчинення його щодо державних чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису або відтворення різної інформації.

Стаття 182 КК України. Порушення недоторканності приватного життя

Безпосереднім об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без й згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. конфіденційною інформацією закон визнає відомості, які є у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Потерпілим від злочину може бути будь яка особа, без згоди якої збиралася або розповсюджувалася вказана конфіденційна інформація.

З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації; 3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації про особу слід розуміти отримання не уповноваженим на це суб’єктом конфіденційної інформації про приватне життя іншої особи без її згоди. Незаконне зберігання такої інформації – це будь-які умисні дії, пов’язані з перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного, незалежно від тривалості зберігання. Незаконне використання конфіденційної інформації – це застосування цих відомостей без згоди потерпілого. Незаконне поширення конфіденційної інформації – це повідомлення (розповсюдження) такої інформації хоча б одній третій особі. Публічний виступ – це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення інформації у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети та ін. Оприлюднення конфіденційної інформації у засобах масової інформації передбачає використання суб’єктом з цією метою преси, радіомовлення чи телебачення.

Склад злочину – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у цій статті дій.

Суб’єкт злочину – загальний. У разі коли недоторканість приватного життя було порушено службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності підстав для того вчинене можна кваліфікувати за ст. 367 (425) КК України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.