Філософія Платона
1. Платон (427 - 347 р. до н.е.) – найбільший філософ Древньої Греції, учень Сократа, засновник власної філософської школи – Академії, основоположник ідеалістичного напрямку у філософії.
Платон - перший давньогрецький філософ, що залишив після себе ряд фундаментальних філософських творів, найбільш важливими з яких є "Апологія Сократа", "Парменід", "Горгій", "Федон", "Держава". "Закони".
Більшість творів Платона написано у формі діалогів.
2. Платон є засновником ідеалізму. Головними положеннями його ідеалістичного вчення є наступні;
• матеріальні речі мінливі, непостійні й згодом припиняють своє існування;
• навколишній світ ("світ речей") також тимчасовий і мінливий й у дійсності не існує як самостійна субстанція;
• реально існують лише чисті (безтілесні) ідеї (ейдоси);
• чисті (безтілесні) ідеї щирі, вічні й постійні;
• будь-яка існуюча річ є всього лише матеріальним відображенням первісної ідеї (ейдоса) даної речі (наприклад, коні народжуються й умирають, але вони лише є втіленням ідеї коня, що вічна й незмінна, і т.д.);
• увесь світ є відображенням чистих ідей (ейдосів).
3. Також Платон висуває філософське вчення про тріаду, відповідно до якої все суще складається із трьох субстанцій:
• "єдиного";
• "розуму";
• "душі".
"Єдине".
• є основою всякого буття:
• не має ніяких ознак (ні початку, ні кінця, ні частин, ні цілісності, ні форми, ні змісту, і т.д.);
• є ніщо;
• вище всякого буття, вище всякого мислення, вище всякого відчуття;
• першооснова всього всіх ідей, всіх речей, всіх явищ, всіх властивостей (як усього гарного з погляду людини, так і всього поганого).
"Розум":
• походить від "єдиного";
• розділено з "єдиним";
• протилежний "єдиному";
• є сутністю всіх речей;
• є узагальнення всього живого на Землі.
"Душу ":
• рухлива субстанція, що поєднує й зв'язує "єдине - ніщо" й "розум - все живе", а також зв'язує між собою всі речі й всі явища;
• також відповідно до Платона душу може бути світовий і душею окремої людини; при гілозоїчному (одушевленому) підході душу можуть мати також речі й нежива природа;
• душу людини (речі) є частина світової душі;
• душа безсмертна;
• при смерті людини вмирає тільки тіло, душа ж, відповівши в підземному царстві за свої земні вчинки, здобуває нову тілесну оболонку;
• сталість душі й зміна тілесних форм - природний закон Космосу.
4. Торкаючись гносеології, Платон виходить зі створеної ним ідеалістичної картини світу:
• оскільки матеріальний світ є всього лише відображенням "світу ідей", те предметом пізнання повинні стати, насамперед "чисті ідеї";
• "чисті ідеї" неможливо пізнати за допомогою почуттєвого пізнання (такий тип пізнання дає не достовірне знання, а лише думка - "докса");
• "чисті ідеї" можна пізнати лише розумом, завдяки вищій духовній діяльності (ідеалістичному пізнанню);
• вищою духовною діяльністю можуть займатися тільки люди підготовлені освічені інтелектуали, філософи, отже, тільки вони здатні побачити й усвідомити "чисті ідеї".
5. Особливу роль у своїй філософії Платон приділив проблемі держави (що було нетипово для попередників "досократиків" Фалеса, Геракліта й ін., які займалися пошуками першооснови світу й поясненням явищі навколишньої природи, але не суспільства).
Платон виділяв сім типів держави: ідеальна "держава майбутнього", яка поки не існує й у якій відпаде необхідність у державній владі й законах, і шість типів нині існуючих держав.
Серед шести існуючих типів Платоном указуються:
• монархія - справедлива влада однієї людини:
• тиранія - несправедлива влада однієї людини;
• аристократія - справедлива влада меншості;
• олігархія - несправедлива влада меншості;
• демократія - справедлива влада більшості;
• тімократія - несправедлива влада більшості, влада, військових вождів, армії.
Оскільки тиранія, олігархія й тімократія є несправедливими формами держави, а демократія - влада більшості рідко буває справедливою й, як правило, вироджується в тиранію, олігархію або тімократію, двома стабільними й оптимальними формами держави можуть бути тільки аристократія й монархія.
6. Історичне значення філософії Платона в тому, що
• уперше філософом залишені цілі збори фундаментальних творів;
• покладено початок ідеалізму як великому філософському напрямку ("лінія Платона" – протилежність матеріалістичної "лінії Демокріта");
• уперше глибоко досліджені проблеми не тільки природи, але й суспільства, держава, закони й т.д.;
• були закладені основи понятійного мислення, зроблена спроба виділити філософські категорії (буття - становлення, вічне - тимчасове, спочиваюче - що рухається, неподільне - ділене й ін.);
• була створена філософська школа (Академія), де виросли багато видних послідовників Платона (Аристотель й ін.).
8. Академія Платона - релігійно-філософська школа, створена Платоном в 387 р. у пригороді Афін і проіснувала близько 1000 років (до 529 р. н.е.).
Найбільш знаменитими вихованцями Академії були: Аристотель, Ксенокріт, Кратет, Аркесілай, Клітомах Карфагенський, Філон з Лариси (учитель Цицерона).
Академія була закрита в 529 р. візантійським імператором Юстиніаном як розсадник язичества й "шкідливих" ідей, однак за свою історію встигла домогтися того, що платонізм і неоплатонізм стали провідними напрямками європейської філософії.