Філософія софістів і Сократа
1. Софісти – філософська школа в Древній Греції, ( що існувала в V – першій половині IV ст. до н.е.). Представники даної філософської школи виступали не стільки як філософи-теоретики, скільки як філософи-педагоги, що навчали громадян філософії, ораторському мистецтву й іншим видам знань (у перекладі із грецького "софісти" – мудреці, учителі мудрості).
Серед софістів виділяються групи так званих;
• старших софістів (V в. до н.е.) – Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Антифонт, Крітій;
• молодших софістів – Лікофрон, Алкідамант, Трассімах. Сократ офіційно не належав до зазначених груп, але розділяв багато ідей софістів і використав софістику в практичній діяльності.
2. Для софістів характерно:
• критичне відношення до навколишньої дійсності;
• прагнення все перевірити на практиці, логічно довести правильність або неправильність тієї або іншої думки;
• неприйняття основ старої, традиційної цивілізації;
• заперечення старих традицій, звичок, правил, заснованих на недоведеному знанні;
• прагнення довести умовність держави й права, їхню недосконалість;
• сприйняття норм моралі не як абсолютної даності, а як предмет критики;
• суб'єктивізм в оцінках і судженнях, заперечення об'єктивного буття й спроби довести те, що дійсність існує тільки в думках людини.
3. Свою правоту представники даної філософської школи доводили за допомогою софізмів – логічних прийомів, вивертів, завдяки яким правильне з першого погляду судження виявлялося в підсумку помилковим і співрозмовник заплутувався у власних думках.
Прикладом даного умовиводу є "рогатий" софізм:
"Те. що ти не втратив, ти маєш;
ти не втратив роги;
виходить, ти їх маєш".
Даний результат досягається не в результаті парадоксальності, логічних труднощів софізму, а в результаті некоректного використання логічних значеннєвих операцій. У зазначеному софізмі перша посилка помилкова, але видається за правильну, звідси результат.
4. Незважаючи на те що діяльність софістів викликала несхвалення як влади, так і представників інших філософських шкіл, софісти внесли великий вклад у грецьку філософію й культуру. До їхніх головних заслуг відносять те, що вони:
• критично глянули на навколишню дійсність;
• поширили велику кількість філософських й інших знань серед громадян грецьких полісів (за що згодом іменувалися давньогрецькими просвітителями).
5. Видним представником старших софістів був Протагор (V в. до н.е.). Своє філософське кредо Протагор виразив у висловленні: "Людина є міра всіх речей, що існують, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують".
Це означає, що як критерій оцінки навколишньої дійсності, гарного й поганого софісти висунули суб'єктивну думку людини:
• поза людською свідомістю нічого не існує;
• немає нічого раз і назавжди даного;
• що добре для людини сьогодні, те і є гарне в дійсності;
• якщо завтра те, що добре сьогодні, стане поганим, те, виходить, воно є шкідливим і поганим у дійсності;
• вся навколишня дійсність залежить від почуттєвого сприйняття людини ("Те, що здоровій людині здасться солодким, хворому здасться гірким");
• навколишній світ відносний;
• об'єктивне (істине) пізнання недосяжне;
• існує тільки світ думки.
Одному із сучасників Протагора приписується створення твору "Двоякі мови", що також підводить до думки про відносність буття й пізнання ("Хвороба є зло для хворих, але благо для лікарів": "Смерть сітка зла для вмираючих, але благо для гробарів і трунарів") і вчить парубка досягати перемоги в суперечці при будь-якій ситуації. Оригінально й революційно для того часу й відношення Протагора до богів: "Про богів я не можу знати, є чи вони, немає чи їх, тому що занадто багато чого перешкоджає такому знанню – і питання темне, і людське життя коротке".
6. Найповажаніший з філософів, що мають відношення до софістики, був Сократ (469 - 399 р. до н.е.).
Сократ не залишив значних філософських творів, але ввійшов в історію як видатний полеміст, мудрець, філософ-педагог.
Основний метод, вироблений і застосовуваний Сократом, одержав назву "майєвтика". Суть майєвтики не в тому. щоб навчити істини, а в тім, щоб завдяки логічним прийомам, навідним запитанням підвести співрозмовника до самостійного знаходження істини.
Сократ вів свою філософію й просвітительську роботу в гущавині народу, на площах, ринках у формі відкритої бесіди (діалогу, суперечки), темами якої були злободенні проблеми того часу, актуальні й нині: добро; зло; любов; щастя; чесність і т.д.
Філософ був прихильником етичного реалізму, відповідно до якого.
• будь-яке знання є добро;
• будь-яке зло, порок відбувається від незнання.
Сократ не був зрозумілий офіційною владою й сприймався ними як звичайний софіст, що підриває підвалини суспільства, що збиває з толку молодь і не шанує богів. За це він був в 399 р. до н.е. присуджений до смерті й прийняв чашу з отрутою – цикутою. Історичне значення діяльності Сократа в тім, що він:
• сприяв поширенню знань, освіті громадян;
• шукав відповіді на споконвічні проблеми людства – добра й зла, любові, честі й т.д.;
• відкрив метод майєвтики, широко застосовуваний у сучасній освіті;
• запровадив діалогічний метод знаходження істини – шляхом її доказу у вільній суперечці, а не декларування, як це робив ряд колишніх філософів;
• виховав багато учнів, продовжувачів своєї справи (наприклад, Платона), стояв біля джерел цілого ряду так званих "сократичних шкіл".
7. "Сократичні школи" – філософські вчення, що склалися під впливом ідей Сократа й розвинені його учнями. До числа "сократичних шкіл" відносяться:
• Академія Платона;
• школа кініків;
• кіренська школа;
• лігарська школа;
• елідо-ерітрійська школа.
Академія Платона – релігійно-філософська школа, створена Платоном в 385 р. до н.е., що мала ціллю дослідження філософських проблем, шанування богів і муз і проіснувала до VI в. н.е.
Кініки – філософська школа, що обґрунтовувала ідею свободи поза суспільством (асоціальної волі). Її представники перевіряли свої філософські вишукування на собі. Кініки вели паразитичний, бродяжницький спосіб життя, не мали родини, ігнорували державу й закони. нехтували традиційну культуру. мораль, багатство зосереджували увагу на людських пороках.
Найбільш відомими представниками кініків були Антисфен, Діоген Сінопський (прозваний Платоном "Сократ, що зійшов з розуму").
Кіренська школа заснована в IV в. до н.е. Арістіппом з Кірени, учнем Сократа. Представники даної школи (кіренаїки):
• виступали проти вивчення природи;
• вищим благом вважали насолоду;
• відповідно метою життя бачили насолоду, щастя сприймали як сукупність насолоди, багатство як кошти для досягнення насолоди.
Мегарська школа заснована учнем Сократа Евклідом з Мегари в IV в. до н.е. Представники – Евбулід, Діодор Крон.
Мегарці вважали, що існує абстрактне вище благо, що не піддається точному описові, – Бог, розум, життєва енергія. Протилежності вищого блага (абсолютного зла) не існує. Крім філософських теоретичних вишукувань мегарці вели активну практичну діяльність (фактично займалися софістикою) і одержали прізвисько "сперечальники".
Представники мегарської школи (Евбулід) стали авторами відомих апорій). тобто парадоксів (не плутати із софізмами), — "Купа" й "Лисий", за допомогою яких намагалися зрозуміти діалектику переходу кількості в якість. Апорія "Купа": "Якщо на землю кинути зерно й до нього додавати по одному зерну, то з якого моменту на цьому місці виникне купа? Чи може сукупність зерен перетворитися в купу після додавання одного зерна?" Апорія "Лисий": "Якщо з голови людини випадає по одному волосу, то з якого моменту він стає лисим? Чи можна встановити конкретний волос, після випадання, якого людина стає лисим? Чи можна встановити грань, що розділяє "ще не лисого" й "уже лисого"?"