Тема: Філософія стародавнього світу (2. Антична філософія).
Мета: охарактеризувати особливості давньогрецької та давньоримської філософії; пояснити проблему людини в західній філософії; ознайомити студентів з ідеями найдревніших філософських шкіл Греції та вченнями Риму; визначити роль християнства для формування світогляду в античні часи;
розвивати уявлення про становлення людської цивілізації та філософської думки в цілому; логічне мислення та вміння абстрагуватись від відомого історичного матеріалу;
виховувати моральність, людяність; повагу до традицій інших народів; толерантне ставлення до поглядів про основи всесвіту в різні історичні часи.
Тип заняття: комбіноване.
Вид заняття: лекція-бесіда.
План.
1. Давньогрецька філософія: періодизація й основні риси
2. Перші філософські (досократичні) школи Древньої Греції
3. Філософія софістів і Сократа
4 Філософія Платона
5. Філософія Аристотеля
6. Філософія Епікура.
Коло питань: антична філософія; мілетська, еллейська, піфагорійська атомістська школа; Фалес, Геракліт, Демокріт, софісти; матеріалістична та ідеалістична теорія; міфологічна основа; антигромадська філософія; декларативний та діалогічно доказовий метод.
Література:
Філософія: Курс лекцій / Під ред. Бичка І.В. та ін. - К., 1993.
Філософія: Підручник / Надольний І.Ф. та ін. - К., 1999.
Ракитов А.И. Философия. Основные идеи и принципи. - М., 1990.
Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.
Хід заняття:
1. Організаційний момент.
2. Перевірка домашнього завдання.
3. Пояснення нового матеріалу та його обговорення.
4. Закріплення нового матеріалу та підведення підсумків заняття.
5. Домашнє завдання.
Теми для рефератів та доповідей:
Філософія кініків і стоїків
Філософські (досократичні) школи Древньої Греції
Філософські вчення Сократа, Платона та Аристотеля
Завдання додому:
Сутність та характерні особливості Античної філософії.
Погляди представників Античної філософії класичного періоду
Філософія Епікура.
Конспект лекції:
Давньогрецька філософія: періодизація й основні риси
1. Давньогрецькою називається філософія (вчення, школи), вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також у грецьких полісах (торгово-ремісничих містах-державах) Малої Азії, Середземномор'я, Причорномор'я й Криму, в елліністичних державах Азії й Африки, у Римській імперії (нерідко філософія Древнього Рима або безпосередньо ототожнюється з давньогрецькою, або об'єднується з нею під спільною назвою "антична філософія"). Давньогрецька (антична) філософія у своєму розвитку пройшла чотири основних етапи:
• демократичний - VII - V ст. до н.е.;
• класичний (сократичний) - середина V - кінець IV ст. до н.е.;
• елліністичний - кінець IV - II ст. до н.е.;
• римський - I в. до н.е. - V в. н.е.
2. До досократпчного періоду відноситься діяльність так званих філософів-"досократиків":
• мілетської школи - "фізиків" (Фалеса. Анаксимандра. Анаксимена);
• Геракліта Ефеського:
• елейскої школи;
• атомістів (Демокріта, Левкіппа);
• деяких інших філософів.
Основні проблеми, якими займалися "досократики": пояснення явищ природи, сутності Космосу, оточуючого світу, пошуки першооснови всього сущого. Метод філософствування – декларування власних поглядів, перетворення їх у догму.
Класичний (сократичний) період час розквіту давньогрецької філософії ( що збіглося з розквітом давньогрецького поліса). До даного етапу відносяться:
• філолофсько-просвітительська діяльність софістів;
• філософія Сократа;
• зародження "сократичних" шкіл;
• філософія Платона;
• філософія Аристотеля.
Філософи сократичного (класичного) періоду також намагалися пояснити сутність природи й Космосу, однак зробили це глибше "досократиків":
• менше приділяли увагу пошуку першооснови:
• допускали участь богів й ідей у створенні природи й Космосу;
• висунули ідеалістичну версію походження сущого (Платон - автор вчення про "чисті ідеї", що передують реальному світу й втіленням яких став реальний світ);
• поклали початок суперечки між матеріалізмом й ідеалізмом;
• виявили цікавість до проблеми людини, суспільства, держави;
• від декларативно-догматичного методу філософствування перейшли до діалогічно-доказового;
• внесли вклад у розвиток логіки;
• вели практичну філолофсько-просвітительську діяльність (софісти й Сократ).
Для елліністичного періоду (періоду кризи поліса й утворення великих держав в Азії й Африці під владою греків і на чолі із соратниками Олександра Македонського і їхніх нащадків) характерно:
• поширення антигромадської філософії кініків;
• зародження стоїчного напрямку філософії;
• діяльність "сократичних" філософських шкіл: Академії Платона. Лікея Аристотеля. кіренської школи ( кіренаїків) і ін.;
• філософія Епікура й ін.
Відмітні риси ) елліністичної філософії:
• криза античних моральних і філософських цінностей:
• зниження страху перед богами й іншими надприродними силами. поваги до них:
• заперечення колишніх авторитетів, зневага до держави і її інститутів;
• пошук фізичної й духовної опори в самому собі;
• прагнення до відмови від дійсності;
• перевага матеріалістичного погляду на світ (Епікур);
• визнання вищим благом – щастя й задоволення окремої людини (фізичне – кіренаїки, моральне – Епікур). Найбільш відомими філософами римського періоду були:
• Сенека;
• Марк Аврелій (імператор Рима в 161 - 180 р.);
• Тит Лукрецій Кар;
• пізні стоїки;
• ранні християни.
Для філософії римського періоду було характерно:
• взаємовплив давньогрецької й давньоримської філософій (давньогрецька філософія розвивалася в рамках римської державності й випробовувала на собі її вплив, у той час як давньоримська філософія виростала на ідеях і традиціях давньогрецької);
• фактичне злиття давньогрецької й давньоримської філософій в одну – античну філософію;
• вплив на античну філософію традицій й ідей філософії скорених народів (Сходу, Північної Африки й ін.);
• близькість філософії, філософів і державних інститутів (Сенека виховував римського імператора Нерона, Марк Аврелій сам був імператором);
• невелика увага до проблем навколишньої природи;
• підвищена увага до проблем людини, суспільства й держави;
• розквіт естетики (філософії, предметом якої були думки й поведінка людини);
• розквіт стоїчної (філософії, прихильники" якої бачили вище благо й сенс життя в максимальному духовному розвитку особистості. ученості. погляді в себе, безтурботності (атараксії, тобто незворушності);
• перевага ідеалізму над матеріалізмом:
• усе більш часте пояснення явищ оточуючого світу волею богів;
• підвищена увага до проблеми смерті й загробного життя;
• ріст впливу на філософію ідей християнства й ранньохристиянських єресей;
• поступове злиття античної й християнської філософій, їхнє перетворення в середньовічну теологічну філософію.
3. У цілому давньогрецька (антична) філософія має наступні особливості:
• матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів;
• давньогрецька філософія була відірвана від процесу матеріального виробництва, а філософи перетворилися в самостійний прошарок, не обтяжений фізичною працею й претендуючий на духовне й політичне керівництво суспільством;
• стрижневою ідеєю давньогрецької філософії був космоцентризм (страх і преклоніння перед Космосом, прояв інтересу насамперед до проблем походження матеріального світу, поясненню явищ навколишнього світу);
• на пізніх етапах – змішання космоцентризму й антропоцентризму (в основі якого були проблеми людини);
• допускалося існування богів;
• давньогрецькі боги були частиною природи й близькі людям;
• людина не виділялася з навколишнього світу, був частиною природи;
• були закладені два напрямки у філософії ідеалістичний ("лінія Платона") і матеріалістичний ("лінія Демокріта"), причому дані напрямки по черзі домінували: у досократичний період – матеріалістичний, у класичний – мали однаковий вплив, в елліністичний – матеріалістичний, у римський – ідеалістичний.