1. Свідомість як філософська, гносеологічна категорія, як дух, ідеальне, що є протилежністю матеріального, фізичного.

"... Рух матерії - це не самий тільки грубий механічний рух, не саме тільки переміщення; це - теплота і світло, електрична і магнітна напруга, хімічна сполу­ка і розклад, життя і, нарешті, свідомість"

"... Наша свідомість і мислення, хоч би якими вони здавалися надчуттєвими, є продуктом речовинного, тілесного органу - мозку

2. Свідомість як робочий, бадьорий стан. Протилежним йому є стан несвідо­мості (при сні, знепритомненні, шоках тощо).

І.П. Павлов, О.О. Ухтомський розробили нейрофізіологічні механізми такого дійового стану. Перший із них говорив: " ... З цієї точки зору свідомість уявляється мені нервовою діяльністю певної ді­лянки великих півкуль, що має у даний момент, за даних умов певну оптимальну (мабуть, це буде середня) збудливість. У цей же момент вся інша частина великих півкуль перебуває у стані більш або менш зниженої збудливості. В ділянці вели­ких півкуль з оптимальною збудливістю легко утворюються нові умовні рефлекси і успішно виробляються диференціювання. Це є, таким чином, у даний момент, так би мовити творчий відділ великих півкуль. Інші ж відділи їх, із зниженою збуд­ливістю, на це нездатні, і їх функцію при цьому - найбільше - становлять раніше вироблені рефлекси, що стереотипно виникають при наявності відповідних порадників.

Діяльність цих відділів є те, що ми суб'єктивно називаємо неснідомою, автоматичною діяльністю. Ділянки з оптимальною діяльністю не є, звичайно, закріплена ділянка; навпаки, вона постійно переміщується по всьому простору велиих півкуль залежно від зв'язків, що існують між центрами, і під впливом зовнішніх подразнень. Відповідно, звичайно, змінюється і територія із знижоною збудливістю.

Якби можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається химерно неправильних обрисів світла пляма, що постійно змінюється у формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або менш значною тінню"

3. Свідомість як протилежність підсвідомості (психічних процесів, що проходять під порогом відчуття, під порогом свідомості).

Цей стан відрізняється від попереднього тим, що тут не втрачено повністю притомність, як при знепритомненні чи шоку, а просто подразник настільки слабкий, що не сприймається свідомістю, неусвідомлений.

Можна зробити ще таке зауваження щодо цих двох останніх станін свідомості (свідомість як робочий функціональний стан і як протилежність підсвідомому). Навряд чи хто відважиться стверджувати, що вони відносяться лише до людей. Ясна річ, вони спостерігаються і у тварин. А якщо так, то свідомість у тварин слід визнати уже хоча б з причини наявності цих двох феноменів свідомості.

Також доречно зауважити, що в українській мові є спеціальне слово для їй значення діяльного стану свідомості, стану неспання. Це слова притомність, притома. По-українськи не можна сказати "втратив свідомість". Треба казати "знепритомнів", "втратив притому, притомність".

4. Свідомість як елементарне усвідомлення навколишнього середовища, як побутове орієнтування в довкіллі - на противагу неорієнтованості. сплутаності свідомості, нестямності (при сп'янінні, маренні, психозах тощо).

Йдеться, отже, про адекватне сприймання навколишньої дійсності, про наявність певних знань про неї. Очевидно, саме до цієї форми свідомості стосується таке зауваження колишніх класиків: "Свідомість, звичайно, є спочатку усвідомлення найближчого чуттєво сприйманого середовища . Таке уснідомлення, така пізнавальна діяльність приводять до одержання певних знань про навколишнє.

Навряд чи можна погодитися з тим, щоб псі форми свідомості зводити до простого знання. Лише даний вид свідомості (просте орієнтування в довкіллі) може бути кваліфіковане як елементарне знання цього середовища. Усі ж інші, вищі форми свідомості, про які піде далі, - це не просто знання, а особливі, вищі форми духовності й ідеології - моральні норми, політичні переконання тощо. Важко собі уявити людину, не позбавлену здорового глузду, яка б заперечувала наяв­ність у вищих тварин і цієї форми свідомості - усвідомлення найближчого чуттє­во сприйманого довкілля. Усі знавці й дослідники психології тварин відзначають, що ті прекрасно орієнтуються в навколишньому їх середовищі. Досить згадати ту ж лисицю й зайця, які прекрасно використовують своє відмінне знання місце­вості, щоб заплутати свій слід. Та й як не може орієнтуватися в довкіллі істота, яка володіє органами чуттів, що своєю гостротою переважають людські, володіє увагою й пам'яттю, що теж кращі за людські, а до того ж ще має неабиякий розум, уяву й інші пізнавальні процеси?

5. Свідомість як вища форма психіки. Не вся психіка є свідомою. Усвідомлю­ється лише частина її - очевидно, навіть менша її частина. На поверхні лише видима частина айсбергу. Підводна ж частина айсбергу (підсвідоме) по суті не піддається обліку. До свідомості відноситься лише найбільш осмислена, найзмістовніша частина нашого внутрішнього життя.

6. Свідомість як вияв найвищих духовних сил людини, як синонім понять "дух", "духовність", й "духовний". Даний різновид свідомості, мабуть, є специ­фічно людським психічним утворенням. Хоча, як уже говорилося, інколи хочеться сказати "духовний" і щодо найбільш вражаючих виявів тонкого душевного життя вищих тварин.